![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanТак сталося, що я особисто знаю цих всіх людей багато років. З кимось з них в мене були людськи стосунки. Когось я терпіти не міг та не можу, як того ж Допу.
З Вілкулом в нас було багато публічних конфліктів. Але були й непублічні особисті розмови. В тому числі про росіян, їх зверхність та імперіалізм, про історію України та те, чи може вижити Україна, побудована на фундаменті совка. Дуже сутнісі розмови, без агресії з намаганням зрозуміти точку зору один одного. Той самий Новинський, наприклад, завжди щиро вірив у саме російське православ’є.
Я особисто знайомий з Балицьким. Пам’ятаю, як він в залі парламента розповідав мені, який він патріот України, і як треба бити колаборантів (дуже смішно звичайно це зараз пригадувати).
24-го кожен з них зробив свій вибір. Як і кожен з нас.
Балицький зрадив та став гауляйтером. Він буде ліквідований.
Вілкул затято захищає своє місто. Не знаю, чи висить в нього в кабінеті портрет Бандери. Але не здивуюся.
Багато з тих людей, які були серед регіоналів та потім, серед так званих «олігархічних груп» втримали власні міста, з першого дня вторгнення проявили принциповість та героїзм. Ярослав Москаленко, Молоток, Атрошенко, внесок того ж Віті Бондаря в оборону Києва неоціненно високий, хоча про це ніхто й не знає досі.
Навіть український кримінал зробив свій вибір. Ще в 2014 році ми б може й не втримали Одесу, якби не позиція деяких «авторитетів». І хто знає, чи втримали би ми зараз Північ, якби дехто з людей з кримінальним бекграундом «бурштинової республіки» не був би на боці України.
Світ складаний.
І я скажу так. Після перемоги, звичайно, буде боротьба. Буде політика. Суспільство буде сперечатися щодо того, які люди достойні будувати нову Україну, а які будуть тягнути її у старі пострадянські практики. Але шанс на такі суперечки ми отримаємо тільки в разі, якщо переможемо та відіб’ємось!
Тому зараз Добкін, який ненавидь росіян за зруйнованих Харків та допомагає ЗСУ - це набагато краще, ніж Добкін, який очолює «ХНР».
Я не те, щоби вірю в щирість усіх навколо. Але я й далекий від того, щоби не розуміти що людина - складана соціальна істота, яка змінює свої погляди під тиском обставин та досвіду.
В час скрути союзників не обирають. Союзник - це кожен, хто готовий докладатися до знищення ворогів.
Можна з цим погоджуватися, чи ні. Сприймати це чи не сприймати. Але наразі це наша реальність. З якою треба жити!
З Вілкулом в нас було багато публічних конфліктів. Але були й непублічні особисті розмови. В тому числі про росіян, їх зверхність та імперіалізм, про історію України та те, чи може вижити Україна, побудована на фундаменті совка. Дуже сутнісі розмови, без агресії з намаганням зрозуміти точку зору один одного. Той самий Новинський, наприклад, завжди щиро вірив у саме російське православ’є.
Я особисто знайомий з Балицьким. Пам’ятаю, як він в залі парламента розповідав мені, який він патріот України, і як треба бити колаборантів (дуже смішно звичайно це зараз пригадувати).
24-го кожен з них зробив свій вибір. Як і кожен з нас.
Балицький зрадив та став гауляйтером. Він буде ліквідований.
Вілкул затято захищає своє місто. Не знаю, чи висить в нього в кабінеті портрет Бандери. Але не здивуюся.
Багато з тих людей, які були серед регіоналів та потім, серед так званих «олігархічних груп» втримали власні міста, з першого дня вторгнення проявили принциповість та героїзм. Ярослав Москаленко, Молоток, Атрошенко, внесок того ж Віті Бондаря в оборону Києва неоціненно високий, хоча про це ніхто й не знає досі.
Навіть український кримінал зробив свій вибір. Ще в 2014 році ми б може й не втримали Одесу, якби не позиція деяких «авторитетів». І хто знає, чи втримали би ми зараз Північ, якби дехто з людей з кримінальним бекграундом «бурштинової республіки» не був би на боці України.
Світ складаний.
І я скажу так. Після перемоги, звичайно, буде боротьба. Буде політика. Суспільство буде сперечатися щодо того, які люди достойні будувати нову Україну, а які будуть тягнути її у старі пострадянські практики. Але шанс на такі суперечки ми отримаємо тільки в разі, якщо переможемо та відіб’ємось!
Тому зараз Добкін, який ненавидь росіян за зруйнованих Харків та допомагає ЗСУ - це набагато краще, ніж Добкін, який очолює «ХНР».
Я не те, щоби вірю в щирість усіх навколо. Але я й далекий від того, щоби не розуміти що людина - складана соціальна істота, яка змінює свої погляди під тиском обставин та досвіду.
В час скрути союзників не обирають. Союзник - це кожен, хто готовий докладатися до знищення ворогів.
Можна з цим погоджуватися, чи ні. Сприймати це чи не сприймати. Але наразі це наша реальність. З якою треба жити!