![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanАлі Татар-заде
ось деякі мої міркування про те, що має бути в курсі школи звичайних класів (не поглиблених, не обмежених можливостей, не з ухилом ітд) в предметі "ЛІтература".
Я беру сьогодні віковий аспект, а тому тут не розділяю такі нюанси як домашня література, іноземна, літ-ра сусідів ітд.
Виходжу з того, що предмет має бути цікавим - і, хоча це не є головна МЕТА курсу, але це має бути головним інструментом курсу.
Тому тут цілком прийнятні ті міркування, що їх звуть "цільова авдиторія".
Перед тим як вкластися в фільм чи книжку, ви з менеджером обов'язково обговорите, з якого по якій вік будуть ваші глядачі - серед інших колективних портретів.
Тут ситуація схожа. Минули часи коли школа була примусом, "не можеш - поможем, не хочеш - заставім".
(або ні?)
Від того, чи буде з зацікавленням дитина читати пропонуємий текст, кінець кінцем залежить, чи він той текст прочитає (прослухає в аудіо, подивіться у відео, та хочаб навострить вуха прямо на уроці).
Тут перше конкретне міркування, це вік персонажів.
Я не знаю, хто вирішив що маленьким дітям більше цікаво про тваринок, а старшим про людинок, але нехай буде.
Окрім тваринок, в літературі діють як правило люди.
Половина з них - діти.
Тут важливо, щоби герой оповідання чи повісті був на час прочитання НЕ молодше самого читача.
Пересічна дитина реагує на вік в простій, часто не усвідомленій ним самим, схемі: молодше мене - нецікаво, старше мене - цікаво, мій ровесник - цікаво, але вигляду я не подам, бо буду виглядати не таким дорослим як би хотів.
Тому тексти, в яких 3-класнику пропонується почитати про поневіряння первоклашки, слід одразу пересунути на інший вік.
Звісно, бувають дорослі дуже серйозні і навіть важкі психічно тексти, де діють зовсім малі; тут скоріше питання до спільноти шкільних психологів, чи конче треба це дітям взагалі.
У багатьох випадках вік дииини встановлюється інтуїтивно, а буквальний вік може встановити лише профільований філолог.
Наприклад, вік Джульєти для багатьох зараз був би шоком - особливо в порівнянні з тим, що Ромео їй зовсім не є ровесник.
В такому разі поведінка персонажів встановлює інтуїтивно інший вік, згідно з сучасними уявами.
Власне те саме в кіно. Акторів часто беруть на кілька років старшими за персонажа.
Якщо поведінка дітей взагалі недитяча, то ця література недитяча за визначенням, і її в дитячому віці вивчати не слід. Хочу підкреслити різницю: я не кажу що її не можна читати в дитинстві, але кажу що вкладатися в це державою, бюджетом не варто, як не варто вкладатися або в завідомо провальний, або в завідомо шкідливий фільм.
Навпаки ж, дітям дуже заходять герої дорослі, які поводять себе, скажем чесно, як діти.
Тільки вони не кажуть, звісно, що вони інфантильні, ні, вони посилено відповідають уявленню про дорослих - але якраз дитячому уявленню про дорослих.
Тому саме такі персонажі (і відповідно твори де вони діють) мають бути представлені в текстах найбільше.
Цікавими і корисними (одразу обоє) можуть бути твори, де діти проходять важливі ступіні дорослішання.
Вступ до школи (вік різний - наприклад Гаррі Поттер зробив це в 11, а Том Соєер навіть не знаю коли), перша двійка/п'ятірка, спортивні клуби, перша симпатія, ̶п̶е̶р̶ш̶а̶ ̶с̶и̶г̶а̶р̶е̶т̶а̶ , дружба, підступ, іспити, перше кохання і так аж до випуску і потрапляння в дорослий світ (в тому числі дострокове, як в половині романів, інакше буде нестямно нудно, як при читанні "Дєтства" обох Толстих).
До слова про Толстих і Толстоєвскіх.
Я тут розглядаю їх - увага - безвідносно до того, чи залишити їх взагалі через російський менталітет. Це інша цікава тема, але її-то ми торкалися і не раз.
Твори Достоєвскаго просто несумісні зі шкільним віком, на мою думку. Але якщо шкільні психологи чи ще більш фахові люди вважають інакше, я послухаю аргументи.
З усієї "Війни і міру" для дітей я б міг залишити, реально, фрагменти про молодого сина - того, що він (коли хто пам'ятає) тупо загинув підлітком в 1812 році.
Як необхідне зло доведеться залишити згадки про його вкрай несимпатичних батьків і навіть злощастну сестру Наташу, яка однак на цікавого дівочого персонажа не тягне, а коли доросла то вже являє собою стислий перелік комплексів автора (тобто, ні, нецікава).
Якщо показати дітям дитьонка Ростова, як він з рочків 10 мріяв повоювати з Наполеоном (альо, на минуточку, тоді ще в Європі, тобто це ріс малолітній окупант), як дорослі потурали цьому аж до моменту, поки той внатурі записався добровольцем.
Тоді ми отримаємо доволі типовий і в принципі непогано зліплений образ московита, тобто нашого противника.
І його швидка смерть буде логічним епілогом недовгого життя, в якому штампи типу щенячого преклоніння перед царем і неістовой жажди убівать з малолітства слугують гарною ілюстрацією споконвічного виховання, зо всіма її випуклими недоліками.
Це, знову ж, як приклад що можна робити з "велікой руской літературой" якщо вийти з пози безпорадної її жертви, а тим більше поклонника.
Крім того, дитинка що прочитала лічені 10 сторінок дайджесту про нехорошу сімейку графів зможе всі наступні 90 років свого життя блистати в світі "знанням Толстого", а на підтвердження звісно ж наводити "фрагмент який мене особисто вразив".
Лише кожний тисячний зарубіжник або московит зможе розкусити цю гру.
Ну а дорослі твори, як це не сумно звучить, дітям краще читати коли вони будуть дорослішати.
Тобто, навряд чи їм слід читати в дитинстві маркіза де Сада, чи "Тропік Рака", чи безкінечні повісті про те як Він трогає Її за тверді соски - принаймні, не від імені школи. Така література знаходить шлях до читача якось сама, навіть без інтернета так і було.
Зате дитячих авторів людина не прочитає ніколи, як не в дитинстві.
І коли в неї будуть власні діти (а програма знову тричі змінеться) то майбутні батьки будуть знати, що за книжки класно читати дітям на ніч, тільки коли самі таке тримали в руках, будучи ще малими.
Не всі автори є дитячими (я вважаю це великим і недоціненним талантом), але у багатьох є описи дитинства, хочаб в преамбулі.
Дитинства великих людей і великих персонажів можна вивчати як стислі розповіді,
"а далі прочтете коли підрастете" (зазвичай після такої напівзаборони дитинка сама побіжить дочитувати у повному обсязі).
Головне ж, чого підсвідомо хоче дитина від художніх творів - це 1) порівняти своє дитинство з іншими, і тут ми можемо підкинути їй різні країни і епохи на вибір, 2) поприміоювати на себе подумки і понарошку "яким би я був дорослим".
Це їй і треба дати.
І бажано, асортимент має бути ширшим, щоби був вибір кожного разу серед одразу кількох творів.
Адже окрім всього, діти розрізняються один від одного темпераментом, схильностями та, врешті, статевими ознаками.
Вдалий вибір приносить щастя, а невдалий - досвід. В обох випадках це ще й маленька школа прийняття рішень стосовно себе власноруч, тобто відповідальности.
Дякую за увагу і буду радий, якщо ці думки стануть в нагоді.
=====
Oleh Suprunenko
Знову булгаковосрач у стрічці... Примітно, що фейсбучних літературознавців геть не зацікавила фігура Алєксандра Гріна, революціонера з Вяткі, який осів у Криму, де й створив свою "Грінландію". Підозрюю, що літературні хом'ячки просто не в курсі його "алих" вітрил (цей кольор чомусь погано перекладається, зазвичай як пурпуровий) чи золотого ланцу, тому й нема закликів випіляти духовного окупанта з нашої ноосфери...
===
Dmytro Shutaiev
Я з дитинства знаю, що є такий Грін і його "Альіе паруса". В Криму купа санаторіїв і готелів з такою назвою
---
Oleh Suprunenko
Dmytro Shutaiev В СРСР 60-х був культ Гріна, в містах забігайлівки називали Алими парусами.
===
Soroka Paul
А почему он должен их заинтересовать?
Об украинцах он плохо не отзывался - что там не так в Алых парусах?
Зато был лютейшим русофобом - гляньте рассказы "Малинник Якобсона", "Случай" - прямо как про нынешние времена, да и другие ранние, физиологические очерки фактически про скоскую сущность русского человека
---
Oleh Suprunenko
Soroka Paul так це й про Горького можна сказати, але ж його закликають здавати в утіль
---
Soroka Paul
Oleh Suprunenko Горький в конце концов поклонился Мерзейшей Мощи, восславил рабский труд и стал Первым Совписом
В отличие от лузера и нищеброда принципиального Грина
ось деякі мої міркування про те, що має бути в курсі школи звичайних класів (не поглиблених, не обмежених можливостей, не з ухилом ітд) в предметі "ЛІтература".
Я беру сьогодні віковий аспект, а тому тут не розділяю такі нюанси як домашня література, іноземна, літ-ра сусідів ітд.
Виходжу з того, що предмет має бути цікавим - і, хоча це не є головна МЕТА курсу, але це має бути головним інструментом курсу.
Тому тут цілком прийнятні ті міркування, що їх звуть "цільова авдиторія".
Перед тим як вкластися в фільм чи книжку, ви з менеджером обов'язково обговорите, з якого по якій вік будуть ваші глядачі - серед інших колективних портретів.
Тут ситуація схожа. Минули часи коли школа була примусом, "не можеш - поможем, не хочеш - заставім".
(або ні?)
Від того, чи буде з зацікавленням дитина читати пропонуємий текст, кінець кінцем залежить, чи він той текст прочитає (прослухає в аудіо, подивіться у відео, та хочаб навострить вуха прямо на уроці).
Тут перше конкретне міркування, це вік персонажів.
Я не знаю, хто вирішив що маленьким дітям більше цікаво про тваринок, а старшим про людинок, але нехай буде.
Окрім тваринок, в літературі діють як правило люди.
Половина з них - діти.
Тут важливо, щоби герой оповідання чи повісті був на час прочитання НЕ молодше самого читача.
Пересічна дитина реагує на вік в простій, часто не усвідомленій ним самим, схемі: молодше мене - нецікаво, старше мене - цікаво, мій ровесник - цікаво, але вигляду я не подам, бо буду виглядати не таким дорослим як би хотів.
Тому тексти, в яких 3-класнику пропонується почитати про поневіряння первоклашки, слід одразу пересунути на інший вік.
Звісно, бувають дорослі дуже серйозні і навіть важкі психічно тексти, де діють зовсім малі; тут скоріше питання до спільноти шкільних психологів, чи конче треба це дітям взагалі.
У багатьох випадках вік дииини встановлюється інтуїтивно, а буквальний вік може встановити лише профільований філолог.
Наприклад, вік Джульєти для багатьох зараз був би шоком - особливо в порівнянні з тим, що Ромео їй зовсім не є ровесник.
В такому разі поведінка персонажів встановлює інтуїтивно інший вік, згідно з сучасними уявами.
Власне те саме в кіно. Акторів часто беруть на кілька років старшими за персонажа.
Якщо поведінка дітей взагалі недитяча, то ця література недитяча за визначенням, і її в дитячому віці вивчати не слід. Хочу підкреслити різницю: я не кажу що її не можна читати в дитинстві, але кажу що вкладатися в це державою, бюджетом не варто, як не варто вкладатися або в завідомо провальний, або в завідомо шкідливий фільм.
Навпаки ж, дітям дуже заходять герої дорослі, які поводять себе, скажем чесно, як діти.
Тільки вони не кажуть, звісно, що вони інфантильні, ні, вони посилено відповідають уявленню про дорослих - але якраз дитячому уявленню про дорослих.
Тому саме такі персонажі (і відповідно твори де вони діють) мають бути представлені в текстах найбільше.
Цікавими і корисними (одразу обоє) можуть бути твори, де діти проходять важливі ступіні дорослішання.
Вступ до школи (вік різний - наприклад Гаррі Поттер зробив це в 11, а Том Соєер навіть не знаю коли), перша двійка/п'ятірка, спортивні клуби, перша симпатія, ̶п̶е̶р̶ш̶а̶ ̶с̶и̶г̶а̶р̶е̶т̶а̶ , дружба, підступ, іспити, перше кохання і так аж до випуску і потрапляння в дорослий світ (в тому числі дострокове, як в половині романів, інакше буде нестямно нудно, як при читанні "Дєтства" обох Толстих).
До слова про Толстих і Толстоєвскіх.
Я тут розглядаю їх - увага - безвідносно до того, чи залишити їх взагалі через російський менталітет. Це інша цікава тема, але її-то ми торкалися і не раз.
Твори Достоєвскаго просто несумісні зі шкільним віком, на мою думку. Але якщо шкільні психологи чи ще більш фахові люди вважають інакше, я послухаю аргументи.
З усієї "Війни і міру" для дітей я б міг залишити, реально, фрагменти про молодого сина - того, що він (коли хто пам'ятає) тупо загинув підлітком в 1812 році.
Як необхідне зло доведеться залишити згадки про його вкрай несимпатичних батьків і навіть злощастну сестру Наташу, яка однак на цікавого дівочого персонажа не тягне, а коли доросла то вже являє собою стислий перелік комплексів автора (тобто, ні, нецікава).
Якщо показати дітям дитьонка Ростова, як він з рочків 10 мріяв повоювати з Наполеоном (альо, на минуточку, тоді ще в Європі, тобто це ріс малолітній окупант), як дорослі потурали цьому аж до моменту, поки той внатурі записався добровольцем.
Тоді ми отримаємо доволі типовий і в принципі непогано зліплений образ московита, тобто нашого противника.
І його швидка смерть буде логічним епілогом недовгого життя, в якому штампи типу щенячого преклоніння перед царем і неістовой жажди убівать з малолітства слугують гарною ілюстрацією споконвічного виховання, зо всіма її випуклими недоліками.
Це, знову ж, як приклад що можна робити з "велікой руской літературой" якщо вийти з пози безпорадної її жертви, а тим більше поклонника.
Крім того, дитинка що прочитала лічені 10 сторінок дайджесту про нехорошу сімейку графів зможе всі наступні 90 років свого життя блистати в світі "знанням Толстого", а на підтвердження звісно ж наводити "фрагмент який мене особисто вразив".
Лише кожний тисячний зарубіжник або московит зможе розкусити цю гру.
Ну а дорослі твори, як це не сумно звучить, дітям краще читати коли вони будуть дорослішати.
Тобто, навряд чи їм слід читати в дитинстві маркіза де Сада, чи "Тропік Рака", чи безкінечні повісті про те як Він трогає Її за тверді соски - принаймні, не від імені школи. Така література знаходить шлях до читача якось сама, навіть без інтернета так і було.
Зате дитячих авторів людина не прочитає ніколи, як не в дитинстві.
І коли в неї будуть власні діти (а програма знову тричі змінеться) то майбутні батьки будуть знати, що за книжки класно читати дітям на ніч, тільки коли самі таке тримали в руках, будучи ще малими.
Не всі автори є дитячими (я вважаю це великим і недоціненним талантом), але у багатьох є описи дитинства, хочаб в преамбулі.
Дитинства великих людей і великих персонажів можна вивчати як стислі розповіді,
"а далі прочтете коли підрастете" (зазвичай після такої напівзаборони дитинка сама побіжить дочитувати у повному обсязі).
Головне ж, чого підсвідомо хоче дитина від художніх творів - це 1) порівняти своє дитинство з іншими, і тут ми можемо підкинути їй різні країни і епохи на вибір, 2) поприміоювати на себе подумки і понарошку "яким би я був дорослим".
Це їй і треба дати.
І бажано, асортимент має бути ширшим, щоби був вибір кожного разу серед одразу кількох творів.
Адже окрім всього, діти розрізняються один від одного темпераментом, схильностями та, врешті, статевими ознаками.
Вдалий вибір приносить щастя, а невдалий - досвід. В обох випадках це ще й маленька школа прийняття рішень стосовно себе власноруч, тобто відповідальности.
Дякую за увагу і буду радий, якщо ці думки стануть в нагоді.
=====
Oleh Suprunenko
Знову булгаковосрач у стрічці... Примітно, що фейсбучних літературознавців геть не зацікавила фігура Алєксандра Гріна, революціонера з Вяткі, який осів у Криму, де й створив свою "Грінландію". Підозрюю, що літературні хом'ячки просто не в курсі його "алих" вітрил (цей кольор чомусь погано перекладається, зазвичай як пурпуровий) чи золотого ланцу, тому й нема закликів випіляти духовного окупанта з нашої ноосфери...
===
Dmytro Shutaiev
Я з дитинства знаю, що є такий Грін і його "Альіе паруса". В Криму купа санаторіїв і готелів з такою назвою
---
Oleh Suprunenko
Dmytro Shutaiev В СРСР 60-х був культ Гріна, в містах забігайлівки називали Алими парусами.
===
Soroka Paul
А почему он должен их заинтересовать?
Об украинцах он плохо не отзывался - что там не так в Алых парусах?
Зато был лютейшим русофобом - гляньте рассказы "Малинник Якобсона", "Случай" - прямо как про нынешние времена, да и другие ранние, физиологические очерки фактически про скоскую сущность русского человека
---
Oleh Suprunenko
Soroka Paul так це й про Горького можна сказати, але ж його закликають здавати в утіль
---
Soroka Paul
Oleh Suprunenko Горький в конце концов поклонился Мерзейшей Мощи, восславил рабский труд и стал Первым Совписом
В отличие от лузера и нищеброда принципиального Грина