don_katalan

Євстратій Зоря
Цікаво, а чи розуміють адепти МП в Україні, що вони вже цілком чужі для самого Моспатріархату? Що вони тут під час війни намагаються в струнку витягнутися, аби не втратити свою підлеглість РПЦ, а з нею - всю міфологію «святой русі», яка їм багато в чому успішно замінила Православ‘я, а там, на Москві, їх давно вже зневажили, як «зрадників».
Погляд на Українську Церкву, як «недостатньо православну», був характерний ще з часів Московського царства. Бо як, з їхньої точки зору, можна бути православними без православного царя? За відсутності будь-якої видимої системи освіти московити весь зміст Церкви вклали в форму. І наявність «православного монарха» - частина цієї форми.
І навіть в імперсько-радянський період , коли Московія живилася освіченим українським духовенством, там все одно з підозрою ставилися до «х@хл@ф». І в новий час це постійно проривалося (хто читав регулярно Кураєва, міг таке бачити).
Від 2014-го року процес став, як на мене, незворотнім - РПЦ, як системна організація, пішла шляхом національної секти, готової виправдовувати і благословляти все, що «служить расіі». І зараз в проповідях Гундяєва просто відкрито стало звучати те, що системно, хоч і дещо приховано, культивувалося віддавна.
А наші місцеві прихильники «хорошого МП» (то, мовляв Гундяєв не такий, але РПЦ - свята) не розуміють, що вони для Моспатріархії, як «старі більшовики» - для Сталіна.
Путіну і Гундяєву не потрібні «соратнікі» - лише раби. Залякані раби, які настільки звиклися зі своїм становищем, що вже самі вірять, що їхнє рабство - то особлива форма святості в служінні «вєлікай русі»…
Почитав двох «френдів» з Московії - і ще раз пересвідчився.
Обидва - не дурні, з критичним мисленням. В минулому - навіть дещо «антисистемники».
Росіянин і осетин. Перший з тихим жалем повідомляє про однокурсника, що добровільно пішов мобілізуватися, бо «не може інакше». У нього там раніше біженці з Донбасу жили, про «укронациків» розповіли, він знає, як «все не однозначно».
Чомусь подумалося, що так якийсь пастор міг проводжати однокурсника в СС. Рейх захищати. Германську націю. З тихим сумом.
Другий, осетин, пише в коментарях, що дуже класно бачити «повернення ісконних русскіх зємєль». І мріє про гауляйтертво в Ужгороді (!), хоч і дещо жартома.
Мабуть йому, людині з приниженого і розграбованого кавказького регіону, який, як і десятки тисяч інших, кинув дім, оселившись у Москві, приємно відчувати себе не обідраним імперією як липка осетином, а «вєлікім рускім», перед імперською величчю якого всі дрижать.
…
Чим далі, тим більше переконуюсь, що між нами має бути стіна. Бо наше вільне існування, без рабства, без чєлобітія перед ханом-царьом - це для сусідів смертний гріх. За який слід спалити і винищити. Як гугенотів у Варфоломіївську ніч. Як єретиків, які посягнули на основу «вєлікай русі» - самовдоволене гордовите рабство.
І ті, хто досі цього не зрозуміли й далі вірять в «святую русь» та тримаються за Московію, як «джерело канонічності» - або геть нерозумні, або цинічні так само, як і ті, в кого вони досі вірять.
…
Отак, трохи сумбурно, але інакше важко, бо ж «умом расію нє панять»…