Вячеслав Ільченко · Hello, Internet... 4
Aug. 29th, 2022 01:51 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanІ ось, коли підійшов час розбирати програмну частину Інтернета, настав момент і для головного питання - а звідки ж взялась теза про суверенізацію Інтернета і майбутній його поділ на багато "суверенних чебурнетів"?
Я спеціально витратив три пости на те, щоб в деталях показати - технологічно Інтернет представляє собою надзвичайно стійку структуру планетарного рівня, яку неможливо обрушити навіть за допомогою ядерної війни. За більше ніж тридцять років існування Інтернета відпрацьовано схеми зв'язку і маршрутизації по всім можливим комунікаційним каналам, відпрацьована купа способів обходу цензури. З одного боку - формується орбітальний бекбон, який дозволять остаточно зробити Інтернет незнищенним. А з іншого, росте низова технологічна культура мережевих з'єднань, коли люди все менше і менше залежать від "провайдерного монополізма", і невдовзі "кнопка вимикання Інтернету", яка досі існує в країнах, що розвиваються, стане беззмістовною цяцькою. Всі тренди очевидні - звідки ж могла взятись теза про "суверенізацію Інтернета"?
А взялась вона із "Незалежного звіту №80", підготовленого в травні цього року некомерційною організацією Council of Foreign Relations (CFR) - американським think-tank, який спеціалізується по виробленню рекомендацій по міжнародній політиці США. Звіт носить красиву назву "Confronting Reality in Cyberspace: Foreign Policy for a Fragmented Internet" ("Усвідомлення реальності кіберпростору: Міжнародна політика для фрагментованого Інтернету"). Я прочитав цей звіт повністю, і під час читання мені повсякчас хотілось приписати до нього підзаголовок "від експертів, які передбачили падіння Києва за три дні".
Якщо підсумувати в трьох тезах висновки "шановних американських пани-рада", то вийде приблизно ось таке:
- епоха глобального Інтернету завершена, наступає епоха фрагментації Інтернета;
- американська політика по просуванню відкритого Інтернету провалена і Вашінгтон нездатен зупинити фрагментування Інтернета;
- санкції неефективні і не зупиняють армії хакерів на службі ворожих держав.
Далі "пани-рада" пропонують конгеніальне рішення - негайно заключити спеціальні міжнародні угоди в галузі цифрових відносин, сформувати "міжнародну цифрову коаліцію" і накласти суворі обмеження на цифрові технології, якими ділитись тільки із союзниками по "цифровій коаліції", аби зберегти технологічну перевагу, а потім самозамкнутись в "справжньому довірчому Інтернеті".
Пробачте, а це точно писали американці? Я нещодавно точно таке саме читав, тільки російською мовою - про суверенний російський Інтернет. Якщо хтось не знає, Госдура ще в 2019 році цілий закон прийняла, який натурально називається "законом про ізоляцію Рунета", а в 2021 р. навіть відрапортували про створення "національної системи маршрутизації трафіка". Само собою, весь цей "суверенний Рунет" існує тільки на папері - як показують численні спроби росіян запиляти аналоги навіть елементарних Інстаграма та Вікіпедії, а також багаторічні сизифові спроби Роскомпозора заблокувати Рутрекер та Флібусту.
Воно і не дивно, бо коли у вас завжди існує фізичний комунікаційний шлях, який можна прокласти між двома комп'ютерами, як би ви не намагались цензурувати трафік і "суверенізувати" маршрутизацію, це буде абсолютно беззмістовно. Особливо коли буде закінчено орбітальний бекбон (а це найближча перспектива, в розрізі років, максимум десятиріччя) і кожен зможе у себе з віконечка виставити саморобну тарілку і "спіймати вільний Інтернет". Я абсолютно не жартую. Підніміть підшивки журналів "Радіо" за кінець 80-х, початок 90-х. Тоді люди на значно нижчому технологічному рівні примудрялись будувати самопальні супутникові ресивери і приймати сигнал із тоді ще небагатьох телесупутників. А ви думали, звідки навіть в маленьких містах взялись тоді дециметрові канали? Схема була надзвичайно проста: збиралась тарілка, направлялась на супутник, який знаходиться в зоні доступності, а потім сигнал перенаправлявся на дециметровий ретранслятор. Батько у мене був радіоінженер, і у нього одного із перших з'явилась власна дециметрова антена - і ми методом банального підбора частот ловили сигнал таких самопальних ретрансляторів, і дивились в хреновій якості, але цілком собі європейські канали і навіть американський Superchannel.
Але ще більше цей звіт нагадав мені старий роман Кліффорда Саймака "Що може бути простіше часу?", надрукований страшно сказати, в 1961 році.
В цьому романі моделюється ситуація, коли космічні подорожі в ракетах і космічних кораблях неможливі, зате можливі за допомогою космокінетичних здібностей. Треба просто уявити собі потрібне місце і зробити ментальний крок в космос, а думка за собою і тіло прихопить, як портфель. В сюжеті виведено двох астронавтів-космокінетиків. Обидва знають про те, що можна не лише підглядати за іншопланетними цивілізаціями, а й подорожувати туди. Але висновки зробили різні. Один вирішив, що Земля більше не повинна тупцяти на місці, ось же космос - рукою подати. А другий зробив прямо протилежний висновок - якщо галактичні цивілізації досяжні легко і просто, то і Земля також досяжна. І якщо перший дарує знання космічних подорожей всім космокінетикам планети, то другий піднімає бузувірську кампанію по винищенню всіх космокінетиків. Кінець у романа похмурий, якщо хочете знати, попри всю позитивність творчості Саймака.
В принципі, страхи аналітиків CFR зрозумілі. З 2013 по 2018 рр. російські хакери нанесли кілька суттєвих ударів по американській енергетичній інфраструктурі. Ломанули навіть ядерну електростанцію. Крім того, в світі досі величезна кількість користувачів антивірусів Лабораторії Касперського - в США та в Німеччині вони вважаються потенційним шпигунським програмним забезпеченням, бо надсилають на російські сервери величезну кількість "сирих" даних. Із близько 200 млн. постійно активних інтернет-сайтів цілих 10% досі не мають сертифікатів валідності.
Тобто, комп'ютери, що підключені до світової мережі, дійсно вразливі та досяжні для хакерського зламу. Чи є це суттєвою небезпекою? Безумовно. Але чи було це неочікуваним? Не було. Хакерський злам став інструментом корпоративних невидимих війн задовго до появи Інтернету, достатньо пригадати справи Джуліана Ассанджа (до того як стати "героєм Вікілікс" він був членом групи австралійських хакерів, які змогли поламати внутрішню мережу компанії Nortel), американця Кевіна Мітника тощо. Поява державних хакерських армій була лише питанням часу.
У мене просто виникає питання до авторів "звіту №80" - того ж Мітника посадили в 1995-му, а вийшов він в 2003-му. З тих пір він написав три книжки, присвячені кібербезпеці, в тому числі і "фактору досяжності" - в них перелічені абсолютно всі можливі загрози і слабкі місця, вони не дуже змінились за останні двадцять років. Що заважало розробити стратегію кіберзахисту критичної інфраструктури від консолідованих атак хакерських армій? Ви не допускали можливості їх виникнення? Тоді які з вас аналітики, якщо в кожному другому кіберпанківському романі такі армії описуються, на службі не лише держав, а й тріад і якудза?
На щастя, "звіт №80" Інтернет-спільнота і керуючі структури Інтернета (такі є, потім розглянемо) проінтегрували по контуру. Аналітики CFR не перші і навіть не десяті, хто передрікає "кінець Інтернету". Проблему досяжності можна вирішити навіть на поточному технологічному рівні. Швидше за все, нас очікує певний перехідний період - як і в енергетичній сфері - який загалом дорівнює періоду остаточного переходу світу на адресацію типу IPv6 (поки що прийміть це як емпіричну оцінку, а потім ми це докажемо). Після чого Інтернет стане таким же глобальним і загальнодоступним, як і радіо.
А наступного разу ми почнемо розглядати, як виглядає програмний аспект Інтернета, і познайомимось із "проблемою досяжності" більш детально, з технічного боку.
Я спеціально витратив три пости на те, щоб в деталях показати - технологічно Інтернет представляє собою надзвичайно стійку структуру планетарного рівня, яку неможливо обрушити навіть за допомогою ядерної війни. За більше ніж тридцять років існування Інтернета відпрацьовано схеми зв'язку і маршрутизації по всім можливим комунікаційним каналам, відпрацьована купа способів обходу цензури. З одного боку - формується орбітальний бекбон, який дозволять остаточно зробити Інтернет незнищенним. А з іншого, росте низова технологічна культура мережевих з'єднань, коли люди все менше і менше залежать від "провайдерного монополізма", і невдовзі "кнопка вимикання Інтернету", яка досі існує в країнах, що розвиваються, стане беззмістовною цяцькою. Всі тренди очевидні - звідки ж могла взятись теза про "суверенізацію Інтернета"?
А взялась вона із "Незалежного звіту №80", підготовленого в травні цього року некомерційною організацією Council of Foreign Relations (CFR) - американським think-tank, який спеціалізується по виробленню рекомендацій по міжнародній політиці США. Звіт носить красиву назву "Confronting Reality in Cyberspace: Foreign Policy for a Fragmented Internet" ("Усвідомлення реальності кіберпростору: Міжнародна політика для фрагментованого Інтернету"). Я прочитав цей звіт повністю, і під час читання мені повсякчас хотілось приписати до нього підзаголовок "від експертів, які передбачили падіння Києва за три дні".
Якщо підсумувати в трьох тезах висновки "шановних американських пани-рада", то вийде приблизно ось таке:
- епоха глобального Інтернету завершена, наступає епоха фрагментації Інтернета;
- американська політика по просуванню відкритого Інтернету провалена і Вашінгтон нездатен зупинити фрагментування Інтернета;
- санкції неефективні і не зупиняють армії хакерів на службі ворожих держав.
Далі "пани-рада" пропонують конгеніальне рішення - негайно заключити спеціальні міжнародні угоди в галузі цифрових відносин, сформувати "міжнародну цифрову коаліцію" і накласти суворі обмеження на цифрові технології, якими ділитись тільки із союзниками по "цифровій коаліції", аби зберегти технологічну перевагу, а потім самозамкнутись в "справжньому довірчому Інтернеті".
Пробачте, а це точно писали американці? Я нещодавно точно таке саме читав, тільки російською мовою - про суверенний російський Інтернет. Якщо хтось не знає, Госдура ще в 2019 році цілий закон прийняла, який натурально називається "законом про ізоляцію Рунета", а в 2021 р. навіть відрапортували про створення "національної системи маршрутизації трафіка". Само собою, весь цей "суверенний Рунет" існує тільки на папері - як показують численні спроби росіян запиляти аналоги навіть елементарних Інстаграма та Вікіпедії, а також багаторічні сизифові спроби Роскомпозора заблокувати Рутрекер та Флібусту.
Воно і не дивно, бо коли у вас завжди існує фізичний комунікаційний шлях, який можна прокласти між двома комп'ютерами, як би ви не намагались цензурувати трафік і "суверенізувати" маршрутизацію, це буде абсолютно беззмістовно. Особливо коли буде закінчено орбітальний бекбон (а це найближча перспектива, в розрізі років, максимум десятиріччя) і кожен зможе у себе з віконечка виставити саморобну тарілку і "спіймати вільний Інтернет". Я абсолютно не жартую. Підніміть підшивки журналів "Радіо" за кінець 80-х, початок 90-х. Тоді люди на значно нижчому технологічному рівні примудрялись будувати самопальні супутникові ресивери і приймати сигнал із тоді ще небагатьох телесупутників. А ви думали, звідки навіть в маленьких містах взялись тоді дециметрові канали? Схема була надзвичайно проста: збиралась тарілка, направлялась на супутник, який знаходиться в зоні доступності, а потім сигнал перенаправлявся на дециметровий ретранслятор. Батько у мене був радіоінженер, і у нього одного із перших з'явилась власна дециметрова антена - і ми методом банального підбора частот ловили сигнал таких самопальних ретрансляторів, і дивились в хреновій якості, але цілком собі європейські канали і навіть американський Superchannel.
Але ще більше цей звіт нагадав мені старий роман Кліффорда Саймака "Що може бути простіше часу?", надрукований страшно сказати, в 1961 році.
В цьому романі моделюється ситуація, коли космічні подорожі в ракетах і космічних кораблях неможливі, зате можливі за допомогою космокінетичних здібностей. Треба просто уявити собі потрібне місце і зробити ментальний крок в космос, а думка за собою і тіло прихопить, як портфель. В сюжеті виведено двох астронавтів-космокінетиків. Обидва знають про те, що можна не лише підглядати за іншопланетними цивілізаціями, а й подорожувати туди. Але висновки зробили різні. Один вирішив, що Земля більше не повинна тупцяти на місці, ось же космос - рукою подати. А другий зробив прямо протилежний висновок - якщо галактичні цивілізації досяжні легко і просто, то і Земля також досяжна. І якщо перший дарує знання космічних подорожей всім космокінетикам планети, то другий піднімає бузувірську кампанію по винищенню всіх космокінетиків. Кінець у романа похмурий, якщо хочете знати, попри всю позитивність творчості Саймака.
В принципі, страхи аналітиків CFR зрозумілі. З 2013 по 2018 рр. російські хакери нанесли кілька суттєвих ударів по американській енергетичній інфраструктурі. Ломанули навіть ядерну електростанцію. Крім того, в світі досі величезна кількість користувачів антивірусів Лабораторії Касперського - в США та в Німеччині вони вважаються потенційним шпигунським програмним забезпеченням, бо надсилають на російські сервери величезну кількість "сирих" даних. Із близько 200 млн. постійно активних інтернет-сайтів цілих 10% досі не мають сертифікатів валідності.
Тобто, комп'ютери, що підключені до світової мережі, дійсно вразливі та досяжні для хакерського зламу. Чи є це суттєвою небезпекою? Безумовно. Але чи було це неочікуваним? Не було. Хакерський злам став інструментом корпоративних невидимих війн задовго до появи Інтернету, достатньо пригадати справи Джуліана Ассанджа (до того як стати "героєм Вікілікс" він був членом групи австралійських хакерів, які змогли поламати внутрішню мережу компанії Nortel), американця Кевіна Мітника тощо. Поява державних хакерських армій була лише питанням часу.
У мене просто виникає питання до авторів "звіту №80" - того ж Мітника посадили в 1995-му, а вийшов він в 2003-му. З тих пір він написав три книжки, присвячені кібербезпеці, в тому числі і "фактору досяжності" - в них перелічені абсолютно всі можливі загрози і слабкі місця, вони не дуже змінились за останні двадцять років. Що заважало розробити стратегію кіберзахисту критичної інфраструктури від консолідованих атак хакерських армій? Ви не допускали можливості їх виникнення? Тоді які з вас аналітики, якщо в кожному другому кіберпанківському романі такі армії описуються, на службі не лише держав, а й тріад і якудза?
На щастя, "звіт №80" Інтернет-спільнота і керуючі структури Інтернета (такі є, потім розглянемо) проінтегрували по контуру. Аналітики CFR не перші і навіть не десяті, хто передрікає "кінець Інтернету". Проблему досяжності можна вирішити навіть на поточному технологічному рівні. Швидше за все, нас очікує певний перехідний період - як і в енергетичній сфері - який загалом дорівнює періоду остаточного переходу світу на адресацію типу IPv6 (поки що прийміть це як емпіричну оцінку, а потім ми це докажемо). Після чого Інтернет стане таким же глобальним і загальнодоступним, як і радіо.
А наступного разу ми почнемо розглядати, як виглядає програмний аспект Інтернета, і познайомимось із "проблемою досяжності" більш детально, з технічного боку.