![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanIhor Lutsenko
Насправді війна є і ціллю, і причиною.
Якби війнами керували якісь інші резони, окрім як презирство до мирного життя, окрім як бажання скласти свої таланти і спромоги на алтар знищення - то хіба було б так легко війну почати і так важко - її закінчити?
Хтось скаже - війни ведуть ради влади над скореними.
Але хіба не є війна найвищим моментом влади, її наймогутнішим актом? Коли одна секунда, одне пускання гачка кулемета, смикання шнурка гармати чи натисненя кнопки ракетної установки - міняє миттєво у світі більше, чим ті тижні чи місяці правління тирана? Чи не є війна найлютішою формою тиранії?
Кажуть, що війни ведуть ради якихось благ-багатств, земель, родовищ і скарбів.
Але чи не навпаки, чи не починають війни країни і правителі, коли відчувають, що переповнені достатком і повновладдям? Чи не ризикують вони втратити все, чи не відмовляються від насолод мирного життя, плодів своє влади і скарбів, а йдуть у вир, котрий - ніколи не знаєш, куди занесе?
Кажуть, що багато хто йде воювати, щоб знайти кращу долю. Але війна і є тією, найбільшою зміною долі, де останні можуть стати першими, де ієрархії перетасовуються невпинно і могутньо, як колода карт.
Кажуть, війни виростають з ненависті і байдужості. Це так, але ненависть мирного часу - це маленьке зернятко, порівняно з квіткою - ненавистю часів війни.
Як зерно хоче потрапити у грунт, пустити пагони і розцвісти, так злоба мирних часів хоче стати великою ненавистю війни.
Смішними і недолугими здаються всі міркування мирного часу, далекими і забутими, варто лише протривати війні кілька місяців. Минулий світ вже ніхто не пам'ятає, все собою закриває війна, яка, виявляється, нас переконує: "Мир - ілюзія, лише я - була завжди і буду вічно. Я, війна - єдиний сенс життя, альфа і омега".
Насправді війна є і ціллю, і причиною.
Якби війнами керували якісь інші резони, окрім як презирство до мирного життя, окрім як бажання скласти свої таланти і спромоги на алтар знищення - то хіба було б так легко війну почати і так важко - її закінчити?
Хтось скаже - війни ведуть ради влади над скореними.
Але хіба не є війна найвищим моментом влади, її наймогутнішим актом? Коли одна секунда, одне пускання гачка кулемета, смикання шнурка гармати чи натисненя кнопки ракетної установки - міняє миттєво у світі більше, чим ті тижні чи місяці правління тирана? Чи не є війна найлютішою формою тиранії?
Кажуть, що війни ведуть ради якихось благ-багатств, земель, родовищ і скарбів.
Але чи не навпаки, чи не починають війни країни і правителі, коли відчувають, що переповнені достатком і повновладдям? Чи не ризикують вони втратити все, чи не відмовляються від насолод мирного життя, плодів своє влади і скарбів, а йдуть у вир, котрий - ніколи не знаєш, куди занесе?
Кажуть, що багато хто йде воювати, щоб знайти кращу долю. Але війна і є тією, найбільшою зміною долі, де останні можуть стати першими, де ієрархії перетасовуються невпинно і могутньо, як колода карт.
Кажуть, війни виростають з ненависті і байдужості. Це так, але ненависть мирного часу - це маленьке зернятко, порівняно з квіткою - ненавистю часів війни.
Як зерно хоче потрапити у грунт, пустити пагони і розцвісти, так злоба мирних часів хоче стати великою ненавистю війни.
Смішними і недолугими здаються всі міркування мирного часу, далекими і забутими, варто лише протривати війні кілька місяців. Минулий світ вже ніхто не пам'ятає, все собою закриває війна, яка, виявляється, нас переконує: "Мир - ілюзія, лише я - була завжди і буду вічно. Я, війна - єдиний сенс життя, альфа і омега".