![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanВячеслав Ільченко
Я тут прочитав, що відповідно новим російським темникам, Путіна слід порівнювати із Олександром Невським, який буцім звільняв Русь від "нашестя колективного Заходу".
Може, розказати історію того "звільнення"? Вона, правда, доволі довга, складна, некрасива і в ній повно брехні. Навіть "Льодового побоїща", оспіваного російською історіографією як епічну перемогу Невського над Европою, не було.
Як не було - в школі ж учили... А отак і не було. Невідоме навіть точне місце цієї битви, бо "изменчивость гидрографии Чудского озера усложняет задачу определения места, где произошло Ледовое побоище". Навіть Куликово поле, де була Куликовська битва, зрештою знайшли - а ось місце, де мали бути прямо-таки тонни заліза (кожен лицар тяг на собі приблизно 50-60 кг. обладунків, враховуючи коня), так і не можуть знайти. Власне і сам термін "Льодове Побоїще" зустрічалось лише в улесливих життєписаннях Олександра Невського, а розкрутили його до епічних масштабів уже при Сталіні.
Хоча битва в той час якась все-таки була, тому що в хроніках під 1242 роком таки значиться сутичка між Олександром Невським і Лівонським орденом. Хочете знати, скільки там загинуло німців? 20 лицарів. Всього. Якщо рахувати іще лицарів, які загинули при взятті Невським Пскова, то і тоді буде всього 70 лицарів.
Стоп! А причому тут Псков, якщо йдеться про "німецько-лицарську агресію на Русь" (я серйозно, це офіційний термін російської історіографії)? А ось при тому, що "Льодове Побоїще" було частиною "війни за псковський спадок".
А історія там така.
В Пскові тоді був окремий князь, і це не просто були дрібні удільні князьки, а рід самого Мстислава Хороброго, одного із найпотужніших князів Залісся. Цей Мстислав, якщо говорити сучасними термінами, проводив послідовну політику незалежності Пскова. Його научив цьому союз із Андрієм Боголюбським, тим самим, який спалив Київ в 1169 році. Мало кому відомо, що після цього Боголюбський раптово і віроломно напав на своїх союзників в цій ганебній війні. Мстислав Хоробрий відбився і зрозумів, що Боголюбському довіряти не варто. Необхідні дієві гарантії ненападу.
Такі гарантії йому погодився надати Лівонський Орден, форк Тевтонського Ордена, який тоді контролював більшість земель сучасної Прибалтики. Переговори сам Мстислав провести не встиг, це зробив уже його син - Володимир Мстиславич, який успадкував псковський стіл.
На відміну від батька, Володимир був неважнецький воїн, зате чудовий дипломат. Він домовився із ризьким єпископом Альбертом Буксгевденом - а це в історії Латвії монументальна постать, він вважається засновником Риги - про династичний шлюб. Донька Володимира Мстиславича вийшла заміж за Теодоріха Буксгевдена, брата цього самого єпископа Альберта. Після чого автоматично виникали зобов'язання Лівонського Ордена захищати Псков.
Однак при цьому також у Володимира Мстиславича виникав смертельний ворог - князь Ярослав Всеволодович, батько Олександра Невського. Щоб ви просто розуміли, що це була за історична постать - він першим застосував голод як зброю в конфлікті із Новгородом. Захопив Торжок - ключове місто для постачання харчів в Новгород - а потім заблокував всі поставки, поки люди не почали помирати від голоду. Так Ярослав помстився Новгороду за те, що його вигнали звідти за погане князювання - і добився свого повернення на новгородський стіл.
Ярослав, знову ж таки говорячи сучасними термінами, прагнув до "побудови Ымперії", центром якої бачив упокорений Новгород із собою улюбленим на чолі. Угоду між Лівонським Орденом і псковськими Мстиславичами він сприйняв як смертельну образу і шукав способа якимсь чином посадити у Пскові свою людину.
Така можливість з'явилась після раптової смерті Володимира Мстиславича після Битви під Усвятом в 1226 році, де брати Володимир та Давид виступали на боці Новгорода проти Литовського Князівства. Само собою, там же був і Ярослав Всеволодович. Давид Мстиславич загинув в бою, а про Володимира хроніки скупо пишуть, що він "невдовзі після битви скончався". Знаючи методи і схильності Ярослава Всеволодовича, варто допустити, що Володимир Мстиславич помер, скажімо так, не своєю смертю.
Очевидно, про це подумав і новий псковський князь, Ярослав Володимирович, тому що він негайно обновив договір із Лівонським орденом і в Пскові з'явились лівонські лицарі, а Папа Римський Григорій IX навіть написав Ярославу Володимировичу листа, в якому фактично визнавав його королем незалежного Пскова. До речі, в лівонських хроніках Ярослав зветься "королем Герпольтом" - так що це не фігура мови. Причому він мав на це повну підставу - Псков на той момент уже мав власну протоконституцію, так звану Псковську Судну Грамоту, прийняту ще в 1397 році.
Лист справив враження ядерної бомби. Ярослав Всеволодович зненацька виявив, що у нього повно проблем у себе вдома - у Новгороді з'явилась "партія незалежності", яка орієнтувалась на Ярослава Володимировича та Лівонський Орден і бажала повернення до часів боярської республіки.
Ярослав Всеволодович очікувати не став, він скористався тим, що Псков був республікою і добився, щоб на черговому віче був обраний новий псковський князь - новгородський ставленик Вячеслав. В новгородських літописах він, до речі, називається намісником - так що цілком можливо, що в цей період Псков перестав бути республікою. А Ярослава Володимировича відправили в заслання.
Але Ярослав Володимирович із вигнанням не змирився. Він зібрав військо і в 1233 році спробував повернути своє князівство військовим шляхом. Невдало - він програв війну і навіть потрапив в полон і сидів там до 1235 р. Лівонський Орден сумлінно виконав свої обов'язки і розпочалась перша лівонсько-новгородська війна, яка закінчилась тим, що лівонці добились-таки звільнення Ярослава Володимировича, обмінявши його на новгородського воєводу Кирила Синкинича.
А в 1240-му році почалась наступна війна - в якій Ярослав Володимирович швидко взяв Ізборськ, розбивши псковського воєначальника Гаврилу Гориславича.
Псков взяти він не зміг, лише обложив. Але облога не була довгою, псковичі під керівництвом Твердила Іванковича, провели переговори із Ярославом Володимировичем, і визнали його право на престол - очевидно, намісники набридли. Псков знову став вотчиною Мстиславичів і знову повернувся до республіканських звичаїв.
Перемога була настільки приголомшлива, що в 1241 році Новгород навіть вигнав Олександра Невського (сина Ярослава Всеволодовича) - виславши його в Переславль-Залісський. На жаль, ненадовго, бо в Новгороді знову на віче перемогла його партія.
Ось після цього Олександр Невський і прийняв рішення ударити по Естонії, а точніше, по невеличкій заставі Лівонського ордена Копор'є - це була дерев'яна фортеця, виставлена лівонцями на той випадок, якщо в Новгород повернуться Всеволодовичі.
Ви спитаєте, це як? Всеволодовичі (так називався рід Олександра Невського) втратили Псков, а удар наносять по Естонії? А отак. Справа в тому, що там правив іще один брат ризького єпископа, Герман Буксгевден. Наносячи туди удар, Невський розраховував, що у Лівонського ордена не вистачить сил захищати одночасно Псков та Естонію. Крім того, цим він також вирішував й іншу задачу - завойовував прихильність Новгорода. Адже естів та вожан, які жили в Копор'є, новгородці вважали своїми данниками ще з часів Ганзейського союза.
Розрахунок Невського виправдався, у Лівонського ордена не вистачило сил. Він був змушений розпорошити війська, а місцевого ополчення не вистачало. Тому Псков знову став васалом Новгорода, а Ярослав Володимирович - на цей раз добровільно - відправився в заслання. Деякі обмовки в літописах свідчать, що заслання було не зовсім добровільне - бо його дружина була таємничим чином вбита, а отже, цілком можливо, йшлось про майже терористичне "повернення Пскова" із взяттям заручників.
Але чому від такої епічної історії в російській історії залишилось лише "Льодове Побоїще", та ще й настільки міфологізоване, як мало не вирішальна битва між Руссю і Заходом.
А тому що перемога у "війні за псковський спадок" була піррова.
Бажаним як для Ярослава Всеволодовича, так і для Олександра Невського результатом було утворення Новгородської Імперії із спадковою династією Всеволодовичів на престолі. А Новгород і Псков залишались республіками аж до XV ст., поки їх фізично не знищив Іван Грозний.
Така ось історія. Сподіваюсь, вам було цікаво.
===
Вячеслав Ільченко
Олексій Мустафін, гляньте будь-ласка, якщо вам не важко )))
---
Олексій Мустафін
Глянув. Чудово. Додав би, що "Льодове побоїще" було вигадане авторами улесливого життєпису Олександра, а розкручене вже Сталіном
Я тут прочитав, що відповідно новим російським темникам, Путіна слід порівнювати із Олександром Невським, який буцім звільняв Русь від "нашестя колективного Заходу".
Може, розказати історію того "звільнення"? Вона, правда, доволі довга, складна, некрасива і в ній повно брехні. Навіть "Льодового побоїща", оспіваного російською історіографією як епічну перемогу Невського над Европою, не було.
Як не було - в школі ж учили... А отак і не було. Невідоме навіть точне місце цієї битви, бо "изменчивость гидрографии Чудского озера усложняет задачу определения места, где произошло Ледовое побоище". Навіть Куликово поле, де була Куликовська битва, зрештою знайшли - а ось місце, де мали бути прямо-таки тонни заліза (кожен лицар тяг на собі приблизно 50-60 кг. обладунків, враховуючи коня), так і не можуть знайти. Власне і сам термін "Льодове Побоїще" зустрічалось лише в улесливих життєписаннях Олександра Невського, а розкрутили його до епічних масштабів уже при Сталіні.
Хоча битва в той час якась все-таки була, тому що в хроніках під 1242 роком таки значиться сутичка між Олександром Невським і Лівонським орденом. Хочете знати, скільки там загинуло німців? 20 лицарів. Всього. Якщо рахувати іще лицарів, які загинули при взятті Невським Пскова, то і тоді буде всього 70 лицарів.
Стоп! А причому тут Псков, якщо йдеться про "німецько-лицарську агресію на Русь" (я серйозно, це офіційний термін російської історіографії)? А ось при тому, що "Льодове Побоїще" було частиною "війни за псковський спадок".
А історія там така.
В Пскові тоді був окремий князь, і це не просто були дрібні удільні князьки, а рід самого Мстислава Хороброго, одного із найпотужніших князів Залісся. Цей Мстислав, якщо говорити сучасними термінами, проводив послідовну політику незалежності Пскова. Його научив цьому союз із Андрієм Боголюбським, тим самим, який спалив Київ в 1169 році. Мало кому відомо, що після цього Боголюбський раптово і віроломно напав на своїх союзників в цій ганебній війні. Мстислав Хоробрий відбився і зрозумів, що Боголюбському довіряти не варто. Необхідні дієві гарантії ненападу.
Такі гарантії йому погодився надати Лівонський Орден, форк Тевтонського Ордена, який тоді контролював більшість земель сучасної Прибалтики. Переговори сам Мстислав провести не встиг, це зробив уже його син - Володимир Мстиславич, який успадкував псковський стіл.
На відміну від батька, Володимир був неважнецький воїн, зате чудовий дипломат. Він домовився із ризьким єпископом Альбертом Буксгевденом - а це в історії Латвії монументальна постать, він вважається засновником Риги - про династичний шлюб. Донька Володимира Мстиславича вийшла заміж за Теодоріха Буксгевдена, брата цього самого єпископа Альберта. Після чого автоматично виникали зобов'язання Лівонського Ордена захищати Псков.
Однак при цьому також у Володимира Мстиславича виникав смертельний ворог - князь Ярослав Всеволодович, батько Олександра Невського. Щоб ви просто розуміли, що це була за історична постать - він першим застосував голод як зброю в конфлікті із Новгородом. Захопив Торжок - ключове місто для постачання харчів в Новгород - а потім заблокував всі поставки, поки люди не почали помирати від голоду. Так Ярослав помстився Новгороду за те, що його вигнали звідти за погане князювання - і добився свого повернення на новгородський стіл.
Ярослав, знову ж таки говорячи сучасними термінами, прагнув до "побудови Ымперії", центром якої бачив упокорений Новгород із собою улюбленим на чолі. Угоду між Лівонським Орденом і псковськими Мстиславичами він сприйняв як смертельну образу і шукав способа якимсь чином посадити у Пскові свою людину.
Така можливість з'явилась після раптової смерті Володимира Мстиславича після Битви під Усвятом в 1226 році, де брати Володимир та Давид виступали на боці Новгорода проти Литовського Князівства. Само собою, там же був і Ярослав Всеволодович. Давид Мстиславич загинув в бою, а про Володимира хроніки скупо пишуть, що він "невдовзі після битви скончався". Знаючи методи і схильності Ярослава Всеволодовича, варто допустити, що Володимир Мстиславич помер, скажімо так, не своєю смертю.
Очевидно, про це подумав і новий псковський князь, Ярослав Володимирович, тому що він негайно обновив договір із Лівонським орденом і в Пскові з'явились лівонські лицарі, а Папа Римський Григорій IX навіть написав Ярославу Володимировичу листа, в якому фактично визнавав його королем незалежного Пскова. До речі, в лівонських хроніках Ярослав зветься "королем Герпольтом" - так що це не фігура мови. Причому він мав на це повну підставу - Псков на той момент уже мав власну протоконституцію, так звану Псковську Судну Грамоту, прийняту ще в 1397 році.
Лист справив враження ядерної бомби. Ярослав Всеволодович зненацька виявив, що у нього повно проблем у себе вдома - у Новгороді з'явилась "партія незалежності", яка орієнтувалась на Ярослава Володимировича та Лівонський Орден і бажала повернення до часів боярської республіки.
Ярослав Всеволодович очікувати не став, він скористався тим, що Псков був республікою і добився, щоб на черговому віче був обраний новий псковський князь - новгородський ставленик Вячеслав. В новгородських літописах він, до речі, називається намісником - так що цілком можливо, що в цей період Псков перестав бути республікою. А Ярослава Володимировича відправили в заслання.
Але Ярослав Володимирович із вигнанням не змирився. Він зібрав військо і в 1233 році спробував повернути своє князівство військовим шляхом. Невдало - він програв війну і навіть потрапив в полон і сидів там до 1235 р. Лівонський Орден сумлінно виконав свої обов'язки і розпочалась перша лівонсько-новгородська війна, яка закінчилась тим, що лівонці добились-таки звільнення Ярослава Володимировича, обмінявши його на новгородського воєводу Кирила Синкинича.
А в 1240-му році почалась наступна війна - в якій Ярослав Володимирович швидко взяв Ізборськ, розбивши псковського воєначальника Гаврилу Гориславича.
Псков взяти він не зміг, лише обложив. Але облога не була довгою, псковичі під керівництвом Твердила Іванковича, провели переговори із Ярославом Володимировичем, і визнали його право на престол - очевидно, намісники набридли. Псков знову став вотчиною Мстиславичів і знову повернувся до республіканських звичаїв.
Перемога була настільки приголомшлива, що в 1241 році Новгород навіть вигнав Олександра Невського (сина Ярослава Всеволодовича) - виславши його в Переславль-Залісський. На жаль, ненадовго, бо в Новгороді знову на віче перемогла його партія.
Ось після цього Олександр Невський і прийняв рішення ударити по Естонії, а точніше, по невеличкій заставі Лівонського ордена Копор'є - це була дерев'яна фортеця, виставлена лівонцями на той випадок, якщо в Новгород повернуться Всеволодовичі.
Ви спитаєте, це як? Всеволодовичі (так називався рід Олександра Невського) втратили Псков, а удар наносять по Естонії? А отак. Справа в тому, що там правив іще один брат ризького єпископа, Герман Буксгевден. Наносячи туди удар, Невський розраховував, що у Лівонського ордена не вистачить сил захищати одночасно Псков та Естонію. Крім того, цим він також вирішував й іншу задачу - завойовував прихильність Новгорода. Адже естів та вожан, які жили в Копор'є, новгородці вважали своїми данниками ще з часів Ганзейського союза.
Розрахунок Невського виправдався, у Лівонського ордена не вистачило сил. Він був змушений розпорошити війська, а місцевого ополчення не вистачало. Тому Псков знову став васалом Новгорода, а Ярослав Володимирович - на цей раз добровільно - відправився в заслання. Деякі обмовки в літописах свідчать, що заслання було не зовсім добровільне - бо його дружина була таємничим чином вбита, а отже, цілком можливо, йшлось про майже терористичне "повернення Пскова" із взяттям заручників.
Але чому від такої епічної історії в російській історії залишилось лише "Льодове Побоїще", та ще й настільки міфологізоване, як мало не вирішальна битва між Руссю і Заходом.
А тому що перемога у "війні за псковський спадок" була піррова.
Бажаним як для Ярослава Всеволодовича, так і для Олександра Невського результатом було утворення Новгородської Імперії із спадковою династією Всеволодовичів на престолі. А Новгород і Псков залишались республіками аж до XV ст., поки їх фізично не знищив Іван Грозний.
Така ось історія. Сподіваюсь, вам було цікаво.
===
Вячеслав Ільченко
Олексій Мустафін, гляньте будь-ласка, якщо вам не важко )))
---
Олексій Мустафін
Глянув. Чудово. Додав би, що "Льодове побоїще" було вигадане авторами улесливого життєпису Олександра, а розкручене вже Сталіном