![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanJeanne Maksymenko-Dovhych
Прохання від Olivier Truc перевірити інформацію про загибель Вадатурського, - це перше, що я побачила в месенджері з самого ранку. Сказати, що ця новина, поруч з інформацією про масовані ракетні обстріли Миколаєва, найстрашніші від початку повномасштабного вторгнення, мене шокувала, це нічого не сказати.
Я познайомилася з Олексієм Вадатурським кілька тижнів тому випадково, в готелі, в якому з журналістами Le Monde Olivier Truk та Adrien Vautier ми зупинилися, працюючи над матеріалом про зернову кризу. Це був готель середньої руки, і в ньому Вадатурський жив разом зі своїми працівниками, зайнятими на будівництві нових потужностей, які би хоч якось компенсували простій морських портів, хоч міг би зупинятися в більш фешенебельному місці.
Вадатурський був людиною не публічною, і з медіа, байдуже, українськими чи міжнародними, спілкуватися не любив.
Того ранку він виглядав надзвичайно пригніченим, але попри це, приділив нам свій час за сніданком для розмови не під запис.
Пан Олексій постійно мотався між Миколаєвом та іншими містами країни, і коли він виїжджав того разу, напередодні нашої розмови, за його словами, уламки ракет після ранкового ракетного обстрілу Миколаєва буквально сипалися слідом за його авто. Він не бачив жодного варіанту домовлятися з окупантом про експорт зерна, байдуже, які країни виступали посередниками у цьому процесі. Лише важка зброя для України, лише вигнати росіян з Херсону, з України, ось у що він вірив.
Я не буду тут згадувати про регалії Вадатурського - їх у нього було багато, і про сучасні зернові термінали, зерносховища, гектари й гектари полів й десятки тисяч робочих місць по всій країні напишуть інші. Я хочу згадати про те, що торгове річкове судноплавство в Україні, а також туристичні річкові маршрути почали системно відновлюватися завдяки «Нібулону». Звичайно, не без лобізму власних інтересів, як це завжди буває з великим бізнесом. Ще хочу нагадати, що легендарні херсонські кавуни потрапляли до Києва вгору по Дніпру саме на баржах Нібулону - їх доправляли на термінали прямо з полів, і ці баржі чекали не як хліб, а як пісню, як щось зворушливе й таке, що багатьох повертало в дитинство.
Це знають всі у Миколаєві і мало хто за його межами, але коли до України «несподівано» докотився ковід, Вадатурський своїм коштом відремонтував і напакував найсучаснішим обладнанням місцеву інфекційну лікарню, яка до того була в аварійному стані. Це, щонайменше, вартувало йому кілька мільйонів доларів і врятувало чимало людських життів, а, проте, він дуже не хотів «світитися». Власне, й там, де ми його зустріли, він відмовив у публічних коментарях про зернову кризу. Однак, прислав мені в особисті кілька посилань. Це розслідування Wall Steeet Journal про те, як Росія краде українське зерно й вивозить його на Близький Схід, а також посилання на телеграм-канал українських підпільників у Херсоні. Я ділюся ними тут з вами для розуміння, що турбувало Титана, який збудував величезну аграрну бізнес-імперію.
Влучання ракети саме в його будинок може бути фатальним збігом обставин. Але, на тлі інформації про захоплення окупантами офісів і зерносховищ «Нібулону» в Херсоні, і знаючи про його скептичну позицію щодо безпечного транспортування українського зерна з портів Чорного моря без повного звільнення українського Півдня, смерть Олексія Вадатурського та його дружини не виглядають такими вже випадковими.
Світла пам’ять Олексію Опанасовичу Вадатурському і його дружині Раїсі Михайлівні. Мої глибокі співчуття родині Вадатурських, робочому колективу «Нібулону» і миколаївцям.
Прохання від Olivier Truc перевірити інформацію про загибель Вадатурського, - це перше, що я побачила в месенджері з самого ранку. Сказати, що ця новина, поруч з інформацією про масовані ракетні обстріли Миколаєва, найстрашніші від початку повномасштабного вторгнення, мене шокувала, це нічого не сказати.
Я познайомилася з Олексієм Вадатурським кілька тижнів тому випадково, в готелі, в якому з журналістами Le Monde Olivier Truk та Adrien Vautier ми зупинилися, працюючи над матеріалом про зернову кризу. Це був готель середньої руки, і в ньому Вадатурський жив разом зі своїми працівниками, зайнятими на будівництві нових потужностей, які би хоч якось компенсували простій морських портів, хоч міг би зупинятися в більш фешенебельному місці.
Вадатурський був людиною не публічною, і з медіа, байдуже, українськими чи міжнародними, спілкуватися не любив.
Того ранку він виглядав надзвичайно пригніченим, але попри це, приділив нам свій час за сніданком для розмови не під запис.
Пан Олексій постійно мотався між Миколаєвом та іншими містами країни, і коли він виїжджав того разу, напередодні нашої розмови, за його словами, уламки ракет після ранкового ракетного обстрілу Миколаєва буквально сипалися слідом за його авто. Він не бачив жодного варіанту домовлятися з окупантом про експорт зерна, байдуже, які країни виступали посередниками у цьому процесі. Лише важка зброя для України, лише вигнати росіян з Херсону, з України, ось у що він вірив.
Я не буду тут згадувати про регалії Вадатурського - їх у нього було багато, і про сучасні зернові термінали, зерносховища, гектари й гектари полів й десятки тисяч робочих місць по всій країні напишуть інші. Я хочу згадати про те, що торгове річкове судноплавство в Україні, а також туристичні річкові маршрути почали системно відновлюватися завдяки «Нібулону». Звичайно, не без лобізму власних інтересів, як це завжди буває з великим бізнесом. Ще хочу нагадати, що легендарні херсонські кавуни потрапляли до Києва вгору по Дніпру саме на баржах Нібулону - їх доправляли на термінали прямо з полів, і ці баржі чекали не як хліб, а як пісню, як щось зворушливе й таке, що багатьох повертало в дитинство.
Це знають всі у Миколаєві і мало хто за його межами, але коли до України «несподівано» докотився ковід, Вадатурський своїм коштом відремонтував і напакував найсучаснішим обладнанням місцеву інфекційну лікарню, яка до того була в аварійному стані. Це, щонайменше, вартувало йому кілька мільйонів доларів і врятувало чимало людських життів, а, проте, він дуже не хотів «світитися». Власне, й там, де ми його зустріли, він відмовив у публічних коментарях про зернову кризу. Однак, прислав мені в особисті кілька посилань. Це розслідування Wall Steeet Journal про те, як Росія краде українське зерно й вивозить його на Близький Схід, а також посилання на телеграм-канал українських підпільників у Херсоні. Я ділюся ними тут з вами для розуміння, що турбувало Титана, який збудував величезну аграрну бізнес-імперію.
Влучання ракети саме в його будинок може бути фатальним збігом обставин. Але, на тлі інформації про захоплення окупантами офісів і зерносховищ «Нібулону» в Херсоні, і знаючи про його скептичну позицію щодо безпечного транспортування українського зерна з портів Чорного моря без повного звільнення українського Півдня, смерть Олексія Вадатурського та його дружини не виглядають такими вже випадковими.
Світла пам’ять Олексію Опанасовичу Вадатурському і його дружині Раїсі Михайлівні. Мої глибокі співчуття родині Вадатурських, робочому колективу «Нібулону» і миколаївцям.