![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanА він чисту правду писав про Росїю, з якої має постати нова, ще нїкому не відома культура (з подальшим переходом у цивілїзацїю, звісно).
Почнемо спочатку. На початку, як відомо, були кочівники. На своєму початку вони мало чим відрізнялися від мавп, та більше їм і не було від кого відрізнятись. Вся їхня мудрість зводилася до того, що вони якимсь неясним чудом навчилися користуватись вогнем. Не від великого розуму, а силою очевидної вигоди вони почали застосовувати вогонь
а) щоб погрітися;
б) щоб відлякувати хижих звірів;
в) щоб наїстись.
Наїстись – це було головне. Як у всїх живих істот. І саме тут лїг перший вододїл. Вони залишалися кочівниками, тобто нїкому не заходила ідея осїсти й працювати. Природний принцип «брати, де не клав» домінував і далї, але, залежно від системи травлення, одним смакувало смажити м’ясо (бо сирим його багато не перетравиш), іншим більше імпонувало варити зерно, бобові та всякі корінцї, які без термообробки теж не могли нагодувати. Виявилося, що це не просто смаки, а різні напрямки розвитку економіки. Сумістити м’ясоїдство й вегетаріанство важко навіть сьогоднї, а в суворій давнинї ця різниця привела до формування двох різних типів етнїчних культур.
1. Вегетаріанцї збивалися в великі гурти й племена, бо так легше було вирішувати продовольчу проблему, особливо коли тих мандрівників осїнило, що можна брати не тільки там, де не клав, а й отут на косогорі, якщо викорчувати (або спалити) дерева та посїяти просо. Цї люди мусили й далї кочувати, бо косогір за кілька років каторжної роботи переставав родити, доводилося шукати нового. Але ідея осїлого життя на землї вже зажевріла. Справа була лиш за темпами технологічного прогресу. До сївозміни, сохи й плуга ледачкуваті вегетаріанцї ще доростали не одну тисячу років, але ж доросли.
2. М’ясоїди, своєю чергою, теж не дрімали. У них прогрес, цїлком логічно, природно й швидко, пішов по лїнїї тваринництва. Замість того щоб випалювати й корчувати косогори, вони навчились приручати цїлі отари овець, кіз, корів та іншої живности, запускати їх пастися по тих косогорах, а самі займалися спортом, сексом або сплячкою, користуючись своїми отарами як надїйними живими м’ясними консервами. На жаль, кочувати доводилося майже безперервно, бо нерозумна худоба виїдала всю зелень швидше, нїж та встигала відрости. Невпинні мандри й потреба в нових і нових пасовиськах призводили до конфлїктів з не менш мудрими конкурентами. Формувався бойовий дух, народжувалися й прославлялися герої, котрим вдавалося повбивати суперників і заволодїти їхнїми отарами.
Не все було так просто, як оце я розповідаю читачам, котрі без спрощеної схеми не те що не зрозуміють, а навіть не дочитають. Вегетаріанцї теж не гребували м’ясом, особливо дармовим, а м’ясоїди охоче ласували коржами з маком або сливовим повидлом. Але кардинальні напрямки споживацьких інтересів залишались стабільними: у одних переважала рослинна дїєта й, відповідно, осїлий землеробський спосіб життя, інші віддавали перевагу м’ясному забезпеченню й, відповідно, вічним мандрам та розбою, а пізнїше торгівлї та шахрайству.
Трагічну роль зіграла часова різниця. За всїєї безперспективности кочового способу життя, мандрівні м’ясоїди протрималися набагато довше, нїж осїлі. Герої-конокради поступово трансформувалися в героїв-воїнів, які несли свободу й щастя зігнутим над сохою поневоленим землеробам і щедро дїлили з ними їхнє (землеробське) майно. Цей героїзм за багато тисяч років відбився в генетичній структурі і легко простежується в поведїнцї сучасних людей і навіть цїлих народів.
Якщо землеробська цивілізацїя веде свої початки від трипільських, шумерських, єгипетських часів, то воїни-кочівники через дедалї жорсткіший дефіцит вільних земель протягом останнього тисячолїття мусили врештї безповоротно вгамуватися. Саме через таке запізнення їхнї архетипні ідеали (воїн-переможець, воїн здобувач благ, війна як священний благородний очисний процес) значною мірою зберігаються сьогоднї не тільки в окремих людях, але й у полїтицї й способі життя навіть провідних нацїй планети.
(далї треба)
Почнемо спочатку. На початку, як відомо, були кочівники. На своєму початку вони мало чим відрізнялися від мавп, та більше їм і не було від кого відрізнятись. Вся їхня мудрість зводилася до того, що вони якимсь неясним чудом навчилися користуватись вогнем. Не від великого розуму, а силою очевидної вигоди вони почали застосовувати вогонь
а) щоб погрітися;
б) щоб відлякувати хижих звірів;
в) щоб наїстись.
Наїстись – це було головне. Як у всїх живих істот. І саме тут лїг перший вододїл. Вони залишалися кочівниками, тобто нїкому не заходила ідея осїсти й працювати. Природний принцип «брати, де не клав» домінував і далї, але, залежно від системи травлення, одним смакувало смажити м’ясо (бо сирим його багато не перетравиш), іншим більше імпонувало варити зерно, бобові та всякі корінцї, які без термообробки теж не могли нагодувати. Виявилося, що це не просто смаки, а різні напрямки розвитку економіки. Сумістити м’ясоїдство й вегетаріанство важко навіть сьогоднї, а в суворій давнинї ця різниця привела до формування двох різних типів етнїчних культур.
1. Вегетаріанцї збивалися в великі гурти й племена, бо так легше було вирішувати продовольчу проблему, особливо коли тих мандрівників осїнило, що можна брати не тільки там, де не клав, а й отут на косогорі, якщо викорчувати (або спалити) дерева та посїяти просо. Цї люди мусили й далї кочувати, бо косогір за кілька років каторжної роботи переставав родити, доводилося шукати нового. Але ідея осїлого життя на землї вже зажевріла. Справа була лиш за темпами технологічного прогресу. До сївозміни, сохи й плуга ледачкуваті вегетаріанцї ще доростали не одну тисячу років, але ж доросли.
2. М’ясоїди, своєю чергою, теж не дрімали. У них прогрес, цїлком логічно, природно й швидко, пішов по лїнїї тваринництва. Замість того щоб випалювати й корчувати косогори, вони навчились приручати цїлі отари овець, кіз, корів та іншої живности, запускати їх пастися по тих косогорах, а самі займалися спортом, сексом або сплячкою, користуючись своїми отарами як надїйними живими м’ясними консервами. На жаль, кочувати доводилося майже безперервно, бо нерозумна худоба виїдала всю зелень швидше, нїж та встигала відрости. Невпинні мандри й потреба в нових і нових пасовиськах призводили до конфлїктів з не менш мудрими конкурентами. Формувався бойовий дух, народжувалися й прославлялися герої, котрим вдавалося повбивати суперників і заволодїти їхнїми отарами.
Не все було так просто, як оце я розповідаю читачам, котрі без спрощеної схеми не те що не зрозуміють, а навіть не дочитають. Вегетаріанцї теж не гребували м’ясом, особливо дармовим, а м’ясоїди охоче ласували коржами з маком або сливовим повидлом. Але кардинальні напрямки споживацьких інтересів залишались стабільними: у одних переважала рослинна дїєта й, відповідно, осїлий землеробський спосіб життя, інші віддавали перевагу м’ясному забезпеченню й, відповідно, вічним мандрам та розбою, а пізнїше торгівлї та шахрайству.
Трагічну роль зіграла часова різниця. За всїєї безперспективности кочового способу життя, мандрівні м’ясоїди протрималися набагато довше, нїж осїлі. Герої-конокради поступово трансформувалися в героїв-воїнів, які несли свободу й щастя зігнутим над сохою поневоленим землеробам і щедро дїлили з ними їхнє (землеробське) майно. Цей героїзм за багато тисяч років відбився в генетичній структурі і легко простежується в поведїнцї сучасних людей і навіть цїлих народів.
Якщо землеробська цивілізацїя веде свої початки від трипільських, шумерських, єгипетських часів, то воїни-кочівники через дедалї жорсткіший дефіцит вільних земель протягом останнього тисячолїття мусили врештї безповоротно вгамуватися. Саме через таке запізнення їхнї архетипні ідеали (воїн-переможець, воїн здобувач благ, війна як священний благородний очисний процес) значною мірою зберігаються сьогоднї не тільки в окремих людях, але й у полїтицї й способі життя навіть провідних нацїй планети.
(далї треба)