залізне алібі

[don_katalan]

Алі Татар-заде
минулого року водив у похід московитку (я так підробляв до гарячої війни, тепер і того не робитиму). Разом потрапили в погану погоду, разом застудилися, більше я її не бачив - і ось вона вигулькнула. Я її ледь впізнав. Ні, не так: просто не впізнав. Тобто коли вона почала говорити, я повірив, що так, це вона, це не переселеніє душ. Бо востаннє я бачив її юною дівкою, а тепер стояла майже старуха. Ще й зла як чорт.
-- Ти знаіш шо са мной била?!? Ета всьо ти вінават.
Одразу по поході вона пішла в лікарню, там їй діагностували кавунид, хоча я практично упевнений що це було заслуговане запаленя легенів. Потім "від чого лікували від того і померла", як кажуть в російській медицині. Тобто легені їй не врятували, кавунидом заразили, потім в неї почалась якась штука (запалення? я не лікар, забув) з гипофизом, скінчилось тим що знайшли пухлину в хребті і далі ще щось і ще, ледь не рак.
І от вона стоїть постаріла років на двадцять і криком кричить мені:
- Ета же ти! Ета ти мєня заразіл. Больше нєкаму. Я била толька с табой.
- Ні, - кажу, - Дашенька, у мене залізне алібі.
- Какоє??
- Якби я так вмів, то вас би вже сотнями хоронили. - подумав і додав: - Тисячами.
=====
Алі Татар-заде
— «Пацанъı на развѣдку сходили, принѣсли: колбасъı, майонѣза, сала… По людямъ прошлись… смъıслъ имъ залупаться, у насъ стволъı, танкъ. Если кто залупнется – минусъ домъ и живи, какъ хочѣшь»
развѣдчікі бляцької матері
===
В'ячеслав Пономарчук
Уявляю, як там буде весело, коли оці всі солдатушкі зі своїми самками, вилупками та похмільними родичами будуть заперті всередині своєї країни і не зможуть каналізувати свої фантазії назовні, а лише всередині свого стада.
---
Алі Татар-заде
так, це проміжний етап нашої перемоги. Випхати орків за двір, заперти там наглухо і час від часу обережно підкидати нестратегічну зброю