![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanУ Москві швидкоруч "офіційно оформлюють" перебування військ РФ в Україні та висувають світові конкретизовані вимоги. Це "визнання російського Криму", при чому "демократичними країнами" та водночас "повна демілітаризація України".
Як засіб тиску наводяться суто зазначені війська які "невідомо коли" та "невідомо куди" зайдуть до "республік в межах Донецької та Луганської областей".
Це все публічно вимагає президент РФ.
Головне тут щиро подякувати Путіну за дві речі. Перша - це пряме зізнання у тому що вся його агресія на Сході України, всі 15 тисяч відібраних життів є насамперед засобом домогтися "офіційного визнання російського Криму". Друга подяка - за офіційну відмову Кремля від "Мінських домовленостей". Це вкрай важливо бо це там лунає уперше. Це наразі надважливо владі України для спілкування на усіх зовнішніх майданчиках.
Вимоги РФ розраховані не на Київ, як завідомо нереальні навіть для обговорення будь-якою українською владою.
Бо Крим назавжди зацементоване у юридичному, політичному та соціальному порядку денному України, ну а "демілітаризація" звісно дорівнює простої окупації від РФ за місяць після роззброєння.
Тобто пропонується просто цілком капітулювати на милість РФ. Зазвичай повну та беззастережну капітуляцію з часів генерала Гранта пропонують у інших умовах, навіть слабшому супротивнику.
А тому це все суто стартовий майданчик для "нової хвилі" переговорів про "розділ світу" з США.
Ну принаймні так це собі бачить Путін.
Далі звісно є купа варіантів розвитку подій. Але для мене головним маркером стала доба суперечливих заяв з Москви, у яких власне "межах" РФ "визнає республіки" та як вона це хоче робити. Це означає що ліпиться у Кремлі поточний порядок денний швидкоруч, "на колінці" і вони стали виходити у "турбулентності алгоритмів", "ловити ситуативку", обираючи між заготовленими сценаріями.
Це звічно бачить Київ та цивілізований світ.
І доходить до трагікомізму, адже фактичною невизначеністю власних погроз Кремль не стільки залякує опонентів, скільки залишає собі шлях для відступу в вимірі "так все й передбачалося".
Повторюся що їх основна проблема - це час. Болота Полісся тають, у вояків в Криму діарея, соляра йде на потреби білгородських дачників, а на Чорному й Азовському морях весняні шторми.
У РФ є тиждень-два, за які вони мають дограти цю п'єсу до занавесу.
Як засіб тиску наводяться суто зазначені війська які "невідомо коли" та "невідомо куди" зайдуть до "республік в межах Донецької та Луганської областей".
Це все публічно вимагає президент РФ.
Головне тут щиро подякувати Путіну за дві речі. Перша - це пряме зізнання у тому що вся його агресія на Сході України, всі 15 тисяч відібраних життів є насамперед засобом домогтися "офіційного визнання російського Криму". Друга подяка - за офіційну відмову Кремля від "Мінських домовленостей". Це вкрай важливо бо це там лунає уперше. Це наразі надважливо владі України для спілкування на усіх зовнішніх майданчиках.
Вимоги РФ розраховані не на Київ, як завідомо нереальні навіть для обговорення будь-якою українською владою.
Бо Крим назавжди зацементоване у юридичному, політичному та соціальному порядку денному України, ну а "демілітаризація" звісно дорівнює простої окупації від РФ за місяць після роззброєння.
Тобто пропонується просто цілком капітулювати на милість РФ. Зазвичай повну та беззастережну капітуляцію з часів генерала Гранта пропонують у інших умовах, навіть слабшому супротивнику.
А тому це все суто стартовий майданчик для "нової хвилі" переговорів про "розділ світу" з США.
Ну принаймні так це собі бачить Путін.
Далі звісно є купа варіантів розвитку подій. Але для мене головним маркером стала доба суперечливих заяв з Москви, у яких власне "межах" РФ "визнає республіки" та як вона це хоче робити. Це означає що ліпиться у Кремлі поточний порядок денний швидкоруч, "на колінці" і вони стали виходити у "турбулентності алгоритмів", "ловити ситуативку", обираючи між заготовленими сценаріями.
Це звічно бачить Київ та цивілізований світ.
І доходить до трагікомізму, адже фактичною невизначеністю власних погроз Кремль не стільки залякує опонентів, скільки залишає собі шлях для відступу в вимірі "так все й передбачалося".
Повторюся що їх основна проблема - це час. Болота Полісся тають, у вояків в Криму діарея, соляра йде на потреби білгородських дачників, а на Чорному й Азовському морях весняні шторми.
У РФ є тиждень-два, за які вони мають дограти цю п'єсу до занавесу.