майбутнє дипломатії України

[don_katalan]

Алі Татар-заде
майбутнє дипломатії України - це мережа двосторонніх відносин на першому етапі (зараз) та створення низки різношарових союзів із собою в центрі на етапі другому (завтра, післязавтра).
Кінцева мета - становлення України як лідера в регіоні Центральна Європа і формування поясу безпеки в регіоні Східна Європа. Задача - поступовий дрейф України в ментальній та політичній географії з "Сходу Європи", "окраїни Європи" в самий її центр.
Двосторонні відносини.
Перша їхня перевага - ніяких посередників та зовнішніх впливів, можливість домовитись і публічно і таємно поза стандартами і штампами.
Друга перевага - вільне застосування симетричних та асиметричних поступок і тисків з конкретною державою.
Наприклад, зараз питання мови в українських шкілах ментально зав'язано на якихось "рівних правах" щодо поляків, румунів, молдован, угорців, словаків, болгар, греків України: якщо приймається закон, то про всіх, а не про конкретну націю.
Але рівень тиску з боку відповідно Польщі, Румунії, Молдови, Угорщини, Словаччини, Болгарії, Греції щодо освіти мовою нац.меншин - неспівставно різний, це раз.
Місце цього питання в існуючих двосторонніх відносинах також неспівмірне, це два.
І головне, що дзеркальний стан українських шкіл, української мови, діаспори в кожній з ціх країн суттєво різний у кожній зі згаданих (і незгаданих) держав.
Це призводить до дикої ситуації, коли Україна підлягає тиску якихось "загальних стандартів" щодо освіти у себе в країні, але не отримує ніяких гарантій і навіть декларацій аналогічних прав української меншини або діаспори.
Більше того, колективний діалог призводить до того, що єдиною стороною, яка мусить щось міняти і йти на поступки, є Україна. Інші країни виступають в ролі або учасника тиску, або в кращому разі мовчазного свідка, не беручи на себе ніяких зобов'язань.
Між тим Україна в кожному випадку має право на такі одвітні зобов'язання з боку переговрників.
Перерахую такі варіанти:
- добре, але ви оплачуєте цю частину освіти на 200%, оскільки йдеться про навчання вашій державній мові;
- добре, але ви теж за свій рахунок вчите дітей нашій державній мові;
- добре, але давайте зрівняємо кількість класів та шкіл - вашомовних в нас та нашомовних в вас;
- добре, давайте домовимось про симетрію - чи буде вона кількісною (100 наших шкіл на 100 ваших шкіл) чи відсотковою (90% українців вашої держави мають доступ до укр.навчання, такий же відсоток вашої діаспори має доступ в нас).
- добре, ми це зробимо, а ви натомість перекрийте газопотік, підпишіть заяву про наш вступ до Нато, ЄС ітд., побудуйте нам атомоход, відкрийте в нас прямі порти і термінали з тим-то, ітд.
Ви бачите, як умови одразу змінюються на користь України.
Це я описав таку дипломатію, яка потрібна вже сьогодні.
І звичайно, це не лише про мову освіти (скажімо, у відносинах з Португалією та Голандією це зовсім не та вага, як у відносинах з Угорщиною та Румунією).
Питань, які краще вирішувати двостороннє, келейно, приватно і на взаємній (симетричній чи асиметричній) основі - дуже багато.
Наприклад це визнання Голодомору геноцидом; це членство в Нато і ЄС; ушанування петлюрівського, гетьманського, бандерівського і мельниківського запілля, еміграції, війська, уряду; інформаційна війна з Московією; нафтогазові відносини; військова і військово-технічна співпраця і торгівля; підтримка в розвідувальній діяльності; ітд - не вистачить місця.
"Двоє - завжди домовляться", - казав знайомий психіатр клієнту, який скаржився на шизофренію; - "А от якщо появиться третій, це буде ускладнення".
Це потребує перебудови дипломатичного інституту України.
Посольства сучасні це така собі периферія МЗС, від почесної ссилки до синекури, від дочірньої гілки до престижної витрати.
Замість цього кожне посольство або група посольств мусить стати напівнезалежним (в поточній діяльності) аналогом національних агенцій - там не стільки виконують придумане Геніальним Центром (хоча це теж), скільки генерують інформацію, аналітику і пропозиції, які після схвалення Центром втілюються самотужки та з залученням всіх сил держави.
Велику роль в таких посольствах-агенціях мусять грати науковці, а також засоби і організації "народной дипломатії".
Тепер стисло про другий етап.
Набивши руку на всебічних і вигідних двосторонніх відносинах, нове покоління української дипломатії, українського керівництва та державної еліти зможе приступати до утворення нових союзів.
Спочатку ці союзи будуть двосторонніми - простим формальним оформленням тих стосунків, що цілком влаштовують Україну та Країну А.
Потім, в разі якщо країна Б, В, Г захоче приєднатися (просто кажучи - позаздрить як в України та А все чудово і захоче собі такого ж), і коли країна А не матиме ніяких (навіть прихованих) застережень, то цей союз розширяється.
Далека перспектива.
Україна формує на схід від себе, на уламках РФ та інших диктаторських режимів, якісно новий політичний простір.
Це "Схід Європи", який слугує Україні поясом безпеки, але не стає її, України, часткою.
(саме ці уламки, а не сама Україна, стають "щитом Європи").
Відтак роль України в Європі зрастає настільки, що вона автоматично стає одною з Центральних (Центрально-Європейських) держав. Європа без неї вже немислима.