Доросла картина світу має внутрішній, а не зовнішній локус контролю

[don_katalan]

Валерій Пекар
Читаю коментарі до різних постів про поточну міжнародну ситуацію і бачу, що чимало людей послуговується чорно-білою картиною світу. А саме:
Варіант 1.
Оскільки РФ і Путін -- це абсолютне зло, то Захід, який йому протистоїть, -- це абсолютне добро. Треба не сваритися із Заходом, а поводитися запопадливо, бо це єдина наша надія.
Варіант 2.
РФ і Путін -- абсолютне зло, але Захід -- таке саме зло. Це Захід спровокував напруженість та своєю інформаційно-психологічною операцією завдав шкоди Україні, а замість реальної допомоги в основному лише слова. Навколо нас суцільне зло.
Обидва варіанти чорно-білої картини світу фактично інфантильні. Ми або шукаємо доброго дядю, або розчаровано визнаємо, що такого нема.
Доросла картина світу має внутрішній, а не зовнішній локус контролю. В такій картині світу нема хороших і поганих, а є власні інтереси, які треба захищати, та власна мета, якої треба досягти.
Ось як могла би виглядати така картина світу:
1. Кожна країна, кожен уряд захищає власні інтереси, а зовсім не українські. Немає іншого постійного і відданого захисника України, окрім українського суспільства.
2. Основою національної безпеки є Збройні сили України разом з іншими компетентними державними органами, а також українське суспільство, готове до всеохопного спротиву.
3. Оскільки загроза йде з боку РФ, то природно шукати союзників та підтримку на протилежному боці -- на Заході. Економічний союз та військова підтримка Заходу допоможуть України вистояти та розвинутися.
4. Але сам Захід (політики й громадяни) не впевнений, чи хоче такого союзника, як Україна. Україна виглядає не дуже привабливо, часом з точки зору Заходу досить дивно, вона надто велика, вона надто відстала через колоніалізм (ми якраз проходимо той момент, який наші сусіди пройшли 100 років тому), а ще Україна постійно обманює партнерів. А сваритися з РФ вагомі сили на Заході не бажають. Інші ж сили на Заході бояться руйнування РФ через загрози безконтрольного поширення ядерної зброї, проникнення Китаю у Сибір, а радикального ісламізму у Поволжя.
5. Водночас певні сили на Заході розуміють, що світовий порядок руйнується, і лише підтримка України може цьому завадити; отже, вони виступають на підтримку України -- не заради України, а заради себе. Захід не монолітний.
6. В цій ситуації Україна має зайняти суб'єктну позицію:
-- сподіватися лише на себе;
-- із вдячністю приймати допомогу;
-- відкидати тиск у напрямку, що суперечить нашим інтересам;
-- розуміти, хто [потенційний] союзник, а хто ворог;
-- не вважати Захід монолітним;
-- намагатися запропонувати власні правила гри;
-- повсякчас просувати свій порядок денний і наратив;
-- підтримувати кроки Заходу, які в наших інтересах;
-- критикувати кроки Заходу, які проти наших інтересів;
-- розуміти власні інтереси глобально і довгостроково;
-- завжди, завжди, завжди виконувати свої обіцянки.
7. Ну а що РФ і Путін? Вони мають величезну заслугу перед українським народом. Попри незмірні страждання та тисячі смертей, попри руйнацію та шалений тиск -- саме російська агресія, саме стратегічна помилка очільників РФ 2014 року рішуче й назавжди вирвала Україну з обійм імперії, стимулювала модернізацію держави, прискорила формування особистих ідентичностей та політичної нації, унеможливила стратегію поступово "придушити в обіймах" російських грошей та культури, примусила робити не лише геополітичний, а й історичний вибір.
8. Ключ до перемоги -- єднання української нації, притлумлення внутрішніх чвар заради спільної перемоги. Це буде ключовою відмінністю нинішньої перемоги від поразки 100-річної давнини.
Десь так.