![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanDiana Makarova
Френди намагаються згадати, коли таке було востаннє. Коли обстрілювалась геть вся лінія фронту.
В 15-му, друзі. На початку року. Та й то вже не вся лінія палала. Хіба в 14-му - вся.
А вже якраз в оці дні, коли виходили наші з Дебальцевського оточення - лінія поступово затихала. Після цього - лише локальні сутички. Мар'їнка, Світлодарка, Авдіївка, Шуми. В послідуючі роки війни в усіх цих місцях фронту гуділо знатно, але вже лише в окремих місцях.
Те, що відбувається на лінії сьогодні - я гадала, що це вже наступ. І тут я зиркнула на дати і зрозуміла. О, ні, це ще не наступ. Це поки що шантаж, нагадувалочка про 14-й рік. Нагадувалочка про те, що передувало Мінським - тобто, нагадувалочка про останні дні Дебальцевого і Мінські договорняки.
Хочете такого? Кагбе кажуть нам з Росії. Ну-ну, згадайте, поваріться в цьому.
Ні, я не хочу такого. І ніхто не хоче. Але хіба з шантажистами ведуть переговори?
Тодішнє наше управління країною зламалось. Мінські, підписані в ці дні, це була фактична капітуляція. Так, можливо, тоді вже виходу не було. Так, було багато об'єктивних причин нашої обескровленості на ці дні, сім років тому, я говорю про слабкість нашої армії на той час - але було й багато суб'єктивних. І тут я говорю про бездарне командування, яке допустило котли. Допустило великі поразки першого року війни. Саме вони нас обезкровлювали.
І саме після всього цього наші очільники зламались. І здались, підписавши ті Мінські.
Нинішніх наших очільників поки що лише смикають. Показують - що, хочете такого, як в 14-му? Нате. І якщо Володимир Зеленський не може цього пам'ятати, він тоді сидів у глядацькій ложі, то Залужний пам'ятає точно. Та й Павлюк. Та й інші. А вже як пам'ятає Шаптала - не переказати. Генерале, ми пам'ятаємо теж. (сарказм)
Псіхічєска атака - так називається це, що відбувається сьогодні на лінії. Це ще не початок. Це лише барабани перед строєм, якщо ви пам'ятаєте сюжет про Василя Івановича з однойменної старої фільми.
Ні, я не хочу такого, як у 14-му. Так, я теж з тих, хто не сидів у глядацькій ложі, тому я пам'ятаю все те шкіркою, голими нервами.
Але я не хочу, щоб наші очільники зламались перед цією псіхічєскою атакою. Бо нині все трохи не так, як в 14-му. І світової підтримки в нас явно більше.
Не ламайтесь.
Не ламаймось.
Ламаймо ворогів.
Пішли вони нахрін зі своїми барабанами і з своїми псіхічєскими атаками.
забула, в кого взяла карту. Якщо впізнаєте - скажіть, я вас тегну. Перепрошую
=====
Diana Makarova · ПОТРИМАЙ МОЄ ПИВО
Обожнюю їх, обожнюю.
- Ну, що там у вас?
- Та... Война у нас. По всьому фронту, як і замовляли. То ви там скажіть Генштабу, щоб якось реагували, пора вже.
- Та реагують. Пишуть обурений пост. І Прес-центр пише. Всі обурені.
- А, ну то добре. Нехай пишуть. Це хороше діло.
- То ви додому ще не збираєтесь?
- Та де. Ми тут вросли. Ось пельмені доліпимо і підемо на роботу. Що нам, пів миски фаршу із-за того Путіна викидати?
... - Потримай моє пиво.
Обожнюю їх.
Френди намагаються згадати, коли таке було востаннє. Коли обстрілювалась геть вся лінія фронту.
В 15-му, друзі. На початку року. Та й то вже не вся лінія палала. Хіба в 14-му - вся.
А вже якраз в оці дні, коли виходили наші з Дебальцевського оточення - лінія поступово затихала. Після цього - лише локальні сутички. Мар'їнка, Світлодарка, Авдіївка, Шуми. В послідуючі роки війни в усіх цих місцях фронту гуділо знатно, але вже лише в окремих місцях.
Те, що відбувається на лінії сьогодні - я гадала, що це вже наступ. І тут я зиркнула на дати і зрозуміла. О, ні, це ще не наступ. Це поки що шантаж, нагадувалочка про 14-й рік. Нагадувалочка про те, що передувало Мінським - тобто, нагадувалочка про останні дні Дебальцевого і Мінські договорняки.
Хочете такого? Кагбе кажуть нам з Росії. Ну-ну, згадайте, поваріться в цьому.
Ні, я не хочу такого. І ніхто не хоче. Але хіба з шантажистами ведуть переговори?
Тодішнє наше управління країною зламалось. Мінські, підписані в ці дні, це була фактична капітуляція. Так, можливо, тоді вже виходу не було. Так, було багато об'єктивних причин нашої обескровленості на ці дні, сім років тому, я говорю про слабкість нашої армії на той час - але було й багато суб'єктивних. І тут я говорю про бездарне командування, яке допустило котли. Допустило великі поразки першого року війни. Саме вони нас обезкровлювали.
І саме після всього цього наші очільники зламались. І здались, підписавши ті Мінські.
Нинішніх наших очільників поки що лише смикають. Показують - що, хочете такого, як в 14-му? Нате. І якщо Володимир Зеленський не може цього пам'ятати, він тоді сидів у глядацькій ложі, то Залужний пам'ятає точно. Та й Павлюк. Та й інші. А вже як пам'ятає Шаптала - не переказати. Генерале, ми пам'ятаємо теж. (сарказм)
Псіхічєска атака - так називається це, що відбувається сьогодні на лінії. Це ще не початок. Це лише барабани перед строєм, якщо ви пам'ятаєте сюжет про Василя Івановича з однойменної старої фільми.
Ні, я не хочу такого, як у 14-му. Так, я теж з тих, хто не сидів у глядацькій ложі, тому я пам'ятаю все те шкіркою, голими нервами.
Але я не хочу, щоб наші очільники зламались перед цією псіхічєскою атакою. Бо нині все трохи не так, як в 14-му. І світової підтримки в нас явно більше.
Не ламайтесь.
Не ламаймось.
Ламаймо ворогів.
Пішли вони нахрін зі своїми барабанами і з своїми псіхічєскими атаками.
забула, в кого взяла карту. Якщо впізнаєте - скажіть, я вас тегну. Перепрошую
=====
Diana Makarova · ПОТРИМАЙ МОЄ ПИВО
Обожнюю їх, обожнюю.
- Ну, що там у вас?
- Та... Война у нас. По всьому фронту, як і замовляли. То ви там скажіть Генштабу, щоб якось реагували, пора вже.
- Та реагують. Пишуть обурений пост. І Прес-центр пише. Всі обурені.
- А, ну то добре. Нехай пишуть. Це хороше діло.
- То ви додому ще не збираєтесь?
- Та де. Ми тут вросли. Ось пельмені доліпимо і підемо на роботу. Що нам, пів миски фаршу із-за того Путіна викидати?
... - Потримай моє пиво.
Обожнюю їх.