У кожної свої рецепти...
Feb. 15th, 2022 06:59 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanАлі Татар-заде
по прочитанні багатьох національних історій (а не лише української) я в молодості за виразом Винниченка ліз по пляшку з бромом.
Неможливо для сентиментальної людини листати альбом, скажімо, сімейний, де на світлині ви бачите усміхненого юнака, що тримає чемпіонський приз, а його самого міцно тримає голівудська дівка; і тут тобі на вухо господарь альбому каже:
- Це його останнє фото. Буде вбитий за півроку, кажуть, він так і продовжував усміхатись, бо думав що рана пустяшна.
Або: "Бачиш цього симпатичного хлопчика в сімейном оточенні? За сім років він вб'є свого дядю, отой що справа, свого кузена, отой що зліва, одружиться на отій дівчині, що доросла, і спаскудить їй життя; та ладно б їй одній, а то всім; і ця сволоч житиме до 80 років, і жодна стріла його не вб'є; паркан навколо його палацу прикрашали сорок голів відчайдухів, що намагалися взяти його мечем".
Чи плодовиту династію, якої б вистачило на десять королівств, і ніхто з них не став монархом вже у наступному поколінні.
Так, не лише вітчизняна історія драматична.
Питання лише в тому, як ставляться до цього в самій "національній родині".
Десь кожний портрет займає обов'язкове місце у родових маєтках: цей - на сонці, цей у тіні, а цей зустрічає гостей.
А якийсь із підозріло синьою бородою вішається на двері коморки, куди не слід заходити без дорослих, і дивлячись на тебе наче говорить: "Хочеш дізнатися, чому старших слід слухатись? Ні? тоді відкрий те що за мною і потім не жалійся".
Перелік похмурих і яскравих персонажів - це не обов'язково монархи - такий же природний як зміна дня й ночі, і навіть самі сірі персони серед них такі ж органичні, як сутінки і досвітні плями.
В інших родинах всі персонажі посмертно звеличені. Їхні недоліки описуються одним виразом: "У великих людей і помилки великі".
В третіх портрети живі, чарівні і слугують предметом гордості:
"Так, ця жінка отруїла двох своїх синів, що вже казати про троюрідних кузенів. Подивіться, як красиво на її пальці виглядає перстень: в ньому вона ховала отруту".
Нарешті є родини, де всі фотки акуратно вирізані, стерті, заклієні.
"Це був дядько. Ну, був і був. Нема, довга історія".
"А це ваш тато. Він обіймається з кимось, але давайте не будемо з ким. Недаремно йому відтято голову".
У кожної свої рецепти.
Сентиментальний плач - така ж передбачувана реакція, як і, наприклад, підліткове любопитство, з яким дитинка замість кинутись в сльози вигукне:
- Що, голими руками видряпав йому очі? Жжжестьь! Тре буде розповісти хлопцям на вулиці; особливо, коли поруч буде проходити одна зазнайка із паралельного.
по прочитанні багатьох національних історій (а не лише української) я в молодості за виразом Винниченка ліз по пляшку з бромом.
Неможливо для сентиментальної людини листати альбом, скажімо, сімейний, де на світлині ви бачите усміхненого юнака, що тримає чемпіонський приз, а його самого міцно тримає голівудська дівка; і тут тобі на вухо господарь альбому каже:
- Це його останнє фото. Буде вбитий за півроку, кажуть, він так і продовжував усміхатись, бо думав що рана пустяшна.
Або: "Бачиш цього симпатичного хлопчика в сімейном оточенні? За сім років він вб'є свого дядю, отой що справа, свого кузена, отой що зліва, одружиться на отій дівчині, що доросла, і спаскудить їй життя; та ладно б їй одній, а то всім; і ця сволоч житиме до 80 років, і жодна стріла його не вб'є; паркан навколо його палацу прикрашали сорок голів відчайдухів, що намагалися взяти його мечем".
Чи плодовиту династію, якої б вистачило на десять королівств, і ніхто з них не став монархом вже у наступному поколінні.
Так, не лише вітчизняна історія драматична.
Питання лише в тому, як ставляться до цього в самій "національній родині".
Десь кожний портрет займає обов'язкове місце у родових маєтках: цей - на сонці, цей у тіні, а цей зустрічає гостей.
А якийсь із підозріло синьою бородою вішається на двері коморки, куди не слід заходити без дорослих, і дивлячись на тебе наче говорить: "Хочеш дізнатися, чому старших слід слухатись? Ні? тоді відкрий те що за мною і потім не жалійся".
Перелік похмурих і яскравих персонажів - це не обов'язково монархи - такий же природний як зміна дня й ночі, і навіть самі сірі персони серед них такі ж органичні, як сутінки і досвітні плями.
В інших родинах всі персонажі посмертно звеличені. Їхні недоліки описуються одним виразом: "У великих людей і помилки великі".
В третіх портрети живі, чарівні і слугують предметом гордості:
"Так, ця жінка отруїла двох своїх синів, що вже казати про троюрідних кузенів. Подивіться, як красиво на її пальці виглядає перстень: в ньому вона ховала отруту".
Нарешті є родини, де всі фотки акуратно вирізані, стерті, заклієні.
"Це був дядько. Ну, був і був. Нема, довга історія".
"А це ваш тато. Він обіймається з кимось, але давайте не будемо з ким. Недаремно йому відтято голову".
У кожної свої рецепти.
Сентиментальний плач - така ж передбачувана реакція, як і, наприклад, підліткове любопитство, з яким дитинка замість кинутись в сльози вигукне:
- Що, голими руками видряпав йому очі? Жжжестьь! Тре буде розповісти хлопцям на вулиці; особливо, коли поруч буде проходити одна зазнайка із паралельного.