Стомлене стояння на річці
Feb. 13th, 2022 12:59 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanАлі Татар-заде
зараз головне - це психологічне протистояння. Чекати треба не дій противника, а демонструвати свою готовність його зустріти.
У московитів є байка, що стояння на рекє Угрє скінчилося так: два несметних воінства довго вдивлялись одне в одне крізь туман, і коли одні засурмили невчасно, то інші кинулися втікати.
Вони не знали, що ті що сурмили невчасно - відступають через паніку.
Коротше, хто перший зморгнув
Цім страшенно обурювався ще сам Карамзін - і так постарався її затерти, що після його книги років сто ніхто її не повторював.
- "Як можна починати першу героїчну дію нашої історії з такої картини, де два війська, охоплені жахом, втікають один від одного?" - вибухав гнівом Ніколай Міхайловіч.
Він суворо дивився на юного Пушкіна і додавав:
- Віжу ваше желаніє опісать сіє в віршах. Нє совєтую. Ссилка і каторга вам за благо покажутся, я вам как друг говорю.
- Угу, - говорив юний Пушкін, радіючи. Радіючи що його підозрілий блиск в очах Карамзін прийняв за поетичний шал, коли насправді очи повєси спалахували щоразу як бачив жінку Карамзіна.
В історії було ще веселіше.
Уявіть собі візантийську принцесу, що її довго везуть на видання ні хухри мухри, а жінкою басілевса Русі.
Вона терпляче зносить зиму в санях, приколи польських митників та небриті пики козаків на своєму шляху (так, я гадаю що козаки вже були).
І все питає, чи точно вона їде на Русь, як друга Анна Порфирородна за нового Володимира, бо щось сані віддаляють її чимдалі від тої Русі.
Ну їй пояснюють, що Русь німнога пірімістілась з часів хозар і покорєнья Крима, ладно.
Вона прибуває і готується до весілля, щоби стати нарешті владичией морскою та царицею Русі.
Вона вже змирилась і що наречений старкуватий, і що пикою він сам скидається на хозарина чи печеніга, а якщо добре придивитися - то на угорського князя епохи язичництва.
Аж тут вона помічає, що її нареченого ніхто не титулує "Всея Русі".
Маленький передвесільний скандал, і церква неохоче починає так звати Івана.
Коли вже все готове, то являється посол з Орди.
Наречена думає: цей китаєць мабуть, ось вони як виглядають. А де подарунки?
А той починає вести себе нахабно і казати що він прийшов за якоюсь даниною.
Знову скандал.
Іван випроводжує посла, шепоче йому "благаю не зараз", а потім приходить і каже, що йдеться про звичайне федератство, ну ось як твій прадедушка Юстиніан він же утримував всіляких варварів, да?
Ладно.
Вона виходить заміж, народжує дитинку, перебуває деякий час в ілюзіях.
Аж тут на сьомий рік заходить той самий баскак і люто питає, де, простітє за вираженіє, дами закройте вухе, де, вашу мамашу, дань за цілих сім літ?
Византийка приходить в бішенство
- Я знала! Говорила мені матуся, не йди за того з цаповим підборіддям! Так ти ще й банкрот? Виходила як за багатого, а ти не царь, не великий князь, а якийсь кооператор на рекеті.
Молодь її підтримує.
Іван досадливо морщиться.
У нього все на мазі з ханом, всі схеми закруглені, всі в долі, все чітко.
Але тут такий скандал, доведеться йти на війну.
І він посилає свого старшого сина, не від візантийки - і шепоче йому:
- Ну, походи там кругами, а потім програй. Та дивися, щоби без зайвої крові.
А далі ви знаєте.
Стомлене стояння на річці.
А ця стерва візантийска не вгамується - списалась з якимись іншими татарами, і ті напали на хана Орди, і де! в його ж власній орді, у ставці.
От військо хана побігло рятувати, що там ще можна, а Іван Іванич повернувся і каже батькові:
- Тятя, ви только не ругайтесь, но кажетса, строго формально, ми виігралі бітву. Ну я не нарошно, тятя
=====
Алі Татар-заде · цей безподібний китайський оптимізм
— «Цього правителя вбив рідний брат, а вже за півтори роки сам був убитий дітьми покійного. Брати домовились правити за старшинством, через три роки молодші повстали проти старшого і вбили його. Поміж ними почалися чвари і цім скористався їхній кузен, який вбив їх всіх та захопив владу. Але хороші часи продовжувались недовго»
зараз головне - це психологічне протистояння. Чекати треба не дій противника, а демонструвати свою готовність його зустріти.
У московитів є байка, що стояння на рекє Угрє скінчилося так: два несметних воінства довго вдивлялись одне в одне крізь туман, і коли одні засурмили невчасно, то інші кинулися втікати.
Вони не знали, що ті що сурмили невчасно - відступають через паніку.
Коротше, хто перший зморгнув
Цім страшенно обурювався ще сам Карамзін - і так постарався її затерти, що після його книги років сто ніхто її не повторював.
- "Як можна починати першу героїчну дію нашої історії з такої картини, де два війська, охоплені жахом, втікають один від одного?" - вибухав гнівом Ніколай Міхайловіч.
Він суворо дивився на юного Пушкіна і додавав:
- Віжу ваше желаніє опісать сіє в віршах. Нє совєтую. Ссилка і каторга вам за благо покажутся, я вам как друг говорю.
- Угу, - говорив юний Пушкін, радіючи. Радіючи що його підозрілий блиск в очах Карамзін прийняв за поетичний шал, коли насправді очи повєси спалахували щоразу як бачив жінку Карамзіна.
В історії було ще веселіше.
Уявіть собі візантийську принцесу, що її довго везуть на видання ні хухри мухри, а жінкою басілевса Русі.
Вона терпляче зносить зиму в санях, приколи польських митників та небриті пики козаків на своєму шляху (так, я гадаю що козаки вже були).
І все питає, чи точно вона їде на Русь, як друга Анна Порфирородна за нового Володимира, бо щось сані віддаляють її чимдалі від тої Русі.
Ну їй пояснюють, що Русь німнога пірімістілась з часів хозар і покорєнья Крима, ладно.
Вона прибуває і готується до весілля, щоби стати нарешті владичией морскою та царицею Русі.
Вона вже змирилась і що наречений старкуватий, і що пикою він сам скидається на хозарина чи печеніга, а якщо добре придивитися - то на угорського князя епохи язичництва.
Аж тут вона помічає, що її нареченого ніхто не титулує "Всея Русі".
Маленький передвесільний скандал, і церква неохоче починає так звати Івана.
Коли вже все готове, то являється посол з Орди.
Наречена думає: цей китаєць мабуть, ось вони як виглядають. А де подарунки?
А той починає вести себе нахабно і казати що він прийшов за якоюсь даниною.
Знову скандал.
Іван випроводжує посла, шепоче йому "благаю не зараз", а потім приходить і каже, що йдеться про звичайне федератство, ну ось як твій прадедушка Юстиніан він же утримував всіляких варварів, да?
Ладно.
Вона виходить заміж, народжує дитинку, перебуває деякий час в ілюзіях.
Аж тут на сьомий рік заходить той самий баскак і люто питає, де, простітє за вираженіє, дами закройте вухе, де, вашу мамашу, дань за цілих сім літ?
Византийка приходить в бішенство
- Я знала! Говорила мені матуся, не йди за того з цаповим підборіддям! Так ти ще й банкрот? Виходила як за багатого, а ти не царь, не великий князь, а якийсь кооператор на рекеті.
Молодь її підтримує.
Іван досадливо морщиться.
У нього все на мазі з ханом, всі схеми закруглені, всі в долі, все чітко.
Але тут такий скандал, доведеться йти на війну.
І він посилає свого старшого сина, не від візантийки - і шепоче йому:
- Ну, походи там кругами, а потім програй. Та дивися, щоби без зайвої крові.
А далі ви знаєте.
Стомлене стояння на річці.
А ця стерва візантийска не вгамується - списалась з якимись іншими татарами, і ті напали на хана Орди, і де! в його ж власній орді, у ставці.
От військо хана побігло рятувати, що там ще можна, а Іван Іванич повернувся і каже батькові:
- Тятя, ви только не ругайтесь, но кажетса, строго формально, ми виігралі бітву. Ну я не нарошно, тятя
=====
Алі Татар-заде · цей безподібний китайський оптимізм
— «Цього правителя вбив рідний брат, а вже за півтори роки сам був убитий дітьми покійного. Брати домовились правити за старшинством, через три роки молодші повстали проти старшого і вбили його. Поміж ними почалися чвари і цім скористався їхній кузен, який вбив їх всіх та захопив владу. Але хороші часи продовжувались недовго»