![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanАлі Татар-заде
25 років тому, в лютому 1997, у Франції спочила потомственна англійська баронеса Дігбі, і її тіло на спокій відправилось літаком в Штати, щоби бути захована в день святого Валентина. За гробом в різних кінцях планети слідували американський та французький президенти.
Я розповім початок цієї історії, а не кінець.
Це був військовий час, Англія вступила у війну з Німеччиною, коли юна Памела-Беріл на одній з вечірок погодилась "підстрахувати" свою подружку - таку ж великосвітську пантерочку, як і сама була.
Подружка мала піти на званий вечір з якимсь занудою на ім'я Рейнолд Едўард Фредерик Спенсер, за прізвищем Черчіль. Тато цього зануди був відомий британський фрік.
Памела пішла на зустріч, поставивши Ренді Черчіля перед фактом. Той знизав плечима - йому аби бути з дамою, так вимагав протокол, і всю вечірку ані він, ані присутні звернули на Памелу не більше уваги, ніж полагається в таких випадках.
Це була пирушка британської золотої молоді, яка на відміну від більшості своїх ровесників гаряче бажала війни з гітлером та рвалась на фронт.
Пирушку оплачував тато-фрік Ренді, на ім'я Ўїнстон Черчіль, який на повному серйозі казав, що в разі необхідності вся монархія попрохає його очолити Британію.
Але для самої Памели це було вікно в інший світ.
Вона ніколи не бачила таких аристократів - всі її знайомі входили до іншого кола.
Всі були пригнічені "досадною війною" і збиралися емігрувати, поки все не владнається. Міркували, куди краще поїхати, де пересідити, поки король і фюрер нормально домовляться.
Тож патріотичний запал юнаків і старих дядьків на вечірці глибоко вразив Памелу, яка раптом збагнула, що саме цього їй бракувало у такому ніби щасливому, але пустому житті.
Назавтра подружки питали її, ну як, чи не померла вона з нудьги з тим чокнутим Ренді.
Пем відповіла, що Черчіль прислав їй квіти і запрошення на вечерю в ресторані, але обидва розуміли, що достатньо просто відмовки, і це лише жест ввічливости.
- Ти шо! - вигукнули подружки як одна. - Ти знаєш, що за псих той Ренді Черчіль? Він провів шість зустрічів з шістьома дівчинами за шість тижнів, поки він тут. І кожній в кінці бесіди повідомляв, що наступного року йде в армію, прямо на фронт, і прохав руки і серця. Вгадай, скільки дівчин йому відмовило? Всі шість!
Але Пем, дізнавшись що Ренді справді йде на війну, прийшла на романтичну вечерю і наприкінці її відповіла "так" на його прохання стати його дружиною.
Товстий батько зустрів Памелу під руку з щасливим Рейнолдом схвально, як міг:
- Дуже добре! Негайно влаштуємо весілля, тому що невідомо що станеться з моїм сином на фронті. А ви одразу завагітнієте і мій род не прерветься.
Вже невдовзі Памела стала талісманом патріотичної партії в аристократів.
Чоловіки звертали увагу на три її речі: яскраво руде волосся, красиві ноги та тонку талію.
Дівчини аристократів її враз зненавідили і казали на кожний жарт, що з почуттям гумору в баронесочки так собі.
- Можливо, - відповідали їм юнаки, - але кожний чоловік поруч з нею відчуває себе на вишині і свого гумору, і свого інтелекту.
Памела проводила благодійні вечірки на збір коштів для армії, для чого запрошувала відомих людей і робила так, що скільки б не скликала гостів, кожний з них уходив у впевненості, що саме він сьогодні блистав як зірка.
Черчіль-старший завдяки невістці налагодив союзні стосунки із багатьма родами, що раніше і знати його не хотіли.
Як і планував Черчіль-батько, невдовзі сам він став прем'єром-рятівником, його син - фронтовиком, а Памела - матінкою сина, що народився під кровом Черчілів та отримав ім'я Ўїнстона Другого.
Захоплений талантами невістки, Черчіль увів її до дипломатичної роботи, і доручив важкий напрям.
Тоді Америка ще не воювала проти Німеччини, а треба було щоби воювала.
Президент США Рузвельт по телефону запевняв Черчіля, що молиться щоранку за милу Англію, але літаки, які Британія купила і оплатила ще до війни, надіслати не може - це може розлютити гітлера.
У такій ситуації Черчіль придивився до містера Гарімана, одного з американської місії, та розпізнав в ньому англомана.
Він приставив свою невістку до нього і сказав:
- Памела Беріл, роби як знаєш, але цей містер мусить стати нашою людиною при самому Рузвельті.
Пем взяла Гарімана за ручку і почала водити по всій Англії, і той поступово закохувався все більше і в країну, і в свою проводницю.
Їх так часто бачили разом, що Гаріман отримав телеграму від своєї дружини (так, він був у шлюбі):
- Любий, тримай свої секрети краще, інакше я тобі обіцяю найдорожчий процес розлучення на всю Америку.
Невдовзі Гарімана відіслали послом в СССР, і тепер замість рудокосої Пем він щодня бачив пики не Сталіна так Молотова, не Молотова так Кагановича.
Тим часом чоловік Памели пройшов фронти від Франції до Лівії, від Італії до Югославії і повернувся 1945 року весь в орденах та зі свіжим запрошенням в лорди і місце в парламенті.
Памела зустріла його зізнанням, що кохає іншого, який до того ж одружений і навряд чи вже її пам'ятає.
Черчілі без скандалів провели розлучення, Пем уїхала в Штати і прожила там вельми цікаве життя.
Це дуже довга історія, тому її скорочу.
Коли їй було під 60, а Гаріману під 80, Пем була вдовою за другим шлюбом.
Позаду в неї була верениця пригод і палких романів, вся її дорога вкрита попілом ненависті ревнивих жінок.
Вона знову була на званій вечірці і помітила, що один чоловік сидить весь час до неї спиною.
Що ж, вона не звикла до такого і пішла подивитися, хто там ховає обличчя.
Старий Гаріман - а се був він - сказав їй, що недавно овдовів і був би щасливий нарешті на Пем одружитися. Що вони і зробили.
25 років тому, в лютому 1997, у Франції спочила потомственна англійська баронеса Дігбі, і її тіло на спокій відправилось літаком в Штати, щоби бути захована в день святого Валентина. За гробом в різних кінцях планети слідували американський та французький президенти.
Я розповім початок цієї історії, а не кінець.
Це був військовий час, Англія вступила у війну з Німеччиною, коли юна Памела-Беріл на одній з вечірок погодилась "підстрахувати" свою подружку - таку ж великосвітську пантерочку, як і сама була.
Подружка мала піти на званий вечір з якимсь занудою на ім'я Рейнолд Едўард Фредерик Спенсер, за прізвищем Черчіль. Тато цього зануди був відомий британський фрік.
Памела пішла на зустріч, поставивши Ренді Черчіля перед фактом. Той знизав плечима - йому аби бути з дамою, так вимагав протокол, і всю вечірку ані він, ані присутні звернули на Памелу не більше уваги, ніж полагається в таких випадках.
Це була пирушка британської золотої молоді, яка на відміну від більшості своїх ровесників гаряче бажала війни з гітлером та рвалась на фронт.
Пирушку оплачував тато-фрік Ренді, на ім'я Ўїнстон Черчіль, який на повному серйозі казав, що в разі необхідності вся монархія попрохає його очолити Британію.
Але для самої Памели це було вікно в інший світ.
Вона ніколи не бачила таких аристократів - всі її знайомі входили до іншого кола.
Всі були пригнічені "досадною війною" і збиралися емігрувати, поки все не владнається. Міркували, куди краще поїхати, де пересідити, поки король і фюрер нормально домовляться.
Тож патріотичний запал юнаків і старих дядьків на вечірці глибоко вразив Памелу, яка раптом збагнула, що саме цього їй бракувало у такому ніби щасливому, але пустому житті.
Назавтра подружки питали її, ну як, чи не померла вона з нудьги з тим чокнутим Ренді.
Пем відповіла, що Черчіль прислав їй квіти і запрошення на вечерю в ресторані, але обидва розуміли, що достатньо просто відмовки, і це лише жест ввічливости.
- Ти шо! - вигукнули подружки як одна. - Ти знаєш, що за псих той Ренді Черчіль? Він провів шість зустрічів з шістьома дівчинами за шість тижнів, поки він тут. І кожній в кінці бесіди повідомляв, що наступного року йде в армію, прямо на фронт, і прохав руки і серця. Вгадай, скільки дівчин йому відмовило? Всі шість!
Але Пем, дізнавшись що Ренді справді йде на війну, прийшла на романтичну вечерю і наприкінці її відповіла "так" на його прохання стати його дружиною.
Товстий батько зустрів Памелу під руку з щасливим Рейнолдом схвально, як міг:
- Дуже добре! Негайно влаштуємо весілля, тому що невідомо що станеться з моїм сином на фронті. А ви одразу завагітнієте і мій род не прерветься.
Вже невдовзі Памела стала талісманом патріотичної партії в аристократів.
Чоловіки звертали увагу на три її речі: яскраво руде волосся, красиві ноги та тонку талію.
Дівчини аристократів її враз зненавідили і казали на кожний жарт, що з почуттям гумору в баронесочки так собі.
- Можливо, - відповідали їм юнаки, - але кожний чоловік поруч з нею відчуває себе на вишині і свого гумору, і свого інтелекту.
Памела проводила благодійні вечірки на збір коштів для армії, для чого запрошувала відомих людей і робила так, що скільки б не скликала гостів, кожний з них уходив у впевненості, що саме він сьогодні блистав як зірка.
Черчіль-старший завдяки невістці налагодив союзні стосунки із багатьма родами, що раніше і знати його не хотіли.
Як і планував Черчіль-батько, невдовзі сам він став прем'єром-рятівником, його син - фронтовиком, а Памела - матінкою сина, що народився під кровом Черчілів та отримав ім'я Ўїнстона Другого.
Захоплений талантами невістки, Черчіль увів її до дипломатичної роботи, і доручив важкий напрям.
Тоді Америка ще не воювала проти Німеччини, а треба було щоби воювала.
Президент США Рузвельт по телефону запевняв Черчіля, що молиться щоранку за милу Англію, але літаки, які Британія купила і оплатила ще до війни, надіслати не може - це може розлютити гітлера.
У такій ситуації Черчіль придивився до містера Гарімана, одного з американської місії, та розпізнав в ньому англомана.
Він приставив свою невістку до нього і сказав:
- Памела Беріл, роби як знаєш, але цей містер мусить стати нашою людиною при самому Рузвельті.
Пем взяла Гарімана за ручку і почала водити по всій Англії, і той поступово закохувався все більше і в країну, і в свою проводницю.
Їх так часто бачили разом, що Гаріман отримав телеграму від своєї дружини (так, він був у шлюбі):
- Любий, тримай свої секрети краще, інакше я тобі обіцяю найдорожчий процес розлучення на всю Америку.
Невдовзі Гарімана відіслали послом в СССР, і тепер замість рудокосої Пем він щодня бачив пики не Сталіна так Молотова, не Молотова так Кагановича.
Тим часом чоловік Памели пройшов фронти від Франції до Лівії, від Італії до Югославії і повернувся 1945 року весь в орденах та зі свіжим запрошенням в лорди і місце в парламенті.
Памела зустріла його зізнанням, що кохає іншого, який до того ж одружений і навряд чи вже її пам'ятає.
Черчілі без скандалів провели розлучення, Пем уїхала в Штати і прожила там вельми цікаве життя.
Це дуже довга історія, тому її скорочу.
Коли їй було під 60, а Гаріману під 80, Пем була вдовою за другим шлюбом.
Позаду в неї була верениця пригод і палких романів, вся її дорога вкрита попілом ненависті ревнивих жінок.
Вона знову була на званій вечірці і помітила, що один чоловік сидить весь час до неї спиною.
Що ж, вона не звикла до такого і пішла подивитися, хто там ховає обличчя.
Старий Гаріман - а се був він - сказав їй, що недавно овдовів і був би щасливий нарешті на Пем одружитися. Що вони і зробили.