Diana Makarova · Страх...
Feb. 2nd, 2022 08:07 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanВін вміє. Він робить з нас ганчірки, але іноді Страх, супутник Війни, миттєво бере до рук ті ганчірки, мне їх і занурює до відра з цементним розчином, і вони стають подібні старому рушнику, просякнутому розчином, затвердівшому за час...
... час затвердіння цементу - при температурі навколишнього середовища від +20 до +30 градусів цемент М-500 твердне за 90-150 хвилин (в середньому - 120 хвилин)...
Час...
Час вміє. Розтягуватись і стискатись, залежно від обставин і необхідності - о, Час іноді спускається до нас, смертних, зі своїх висот Палати Мір та Ваги, і йде назустріч нам у наших проханнях і молитвах.
... так пройшло не менше двох годин.
За цей час ми встигли - врятуватись від обстрілів і витягти дітей, дорослі бігли самі, зробити перев'язки пораненим, спробувати зв'язатись з підмогою, порахувати людей у бомбосховищі і вияснити, хто з них готовий виїздити, коли прийде підмога, хоча ми розуміли, що підмога навряд чи буде. Я отримала список поранених, дітей та дорослих, яких нам треба буде вивезти, а чоловіки встигли збігати на вулицю і перевірити стан транспорту.
І зрозуміти - транспорту на всіх не вистачить.
Водіїв теж не вистачало.
- Треба щось вирішувати. Ми тут вже дві години, скоро сутінки і знову обстріл. По сутінках не виїдемо. - сказала я.
- Ді... Пройшло двадцять хвилин. - сказав Ендрю.
Він сказав це дуже м'яко, дивився наче трохи винувато. Я не повірила - та де, які двадцять хвилин? Ми тут вже вічність, ну, дві години точно!
- Я знаю таке. Час іноді розтягується. У мене так було. - всміхнувся він.
Я потім мала такі вибрики Часу, я до них звикла.
Звичка.
Звичка вміє. Коли ти вже занурюєшся до цього виру, ти робиш все те автоматично. Лише іноді озираєшся довкола і дивуєшся - а як можуть оті люди цього не робити? Не знати? не цікавитись? Адже ти робиш все це в тому числі й для того, щоб захистити їх?
А скільки таких людей? Ти хочеш раптом взнати, а дарма. Бо, коли ти нарешті розумієш, скільки ж їх довкола, людей без Страху, без Війни, неначе вони пливуть на плотику серед моря вогню і з усіх сил намагаються робити вигляд, що вогню цього немає, з усіх сил розважаються, говорять про високе і естетичне, або не надто естетичне, слухають Олега Вінника, або слухають Даху Браху, ходять до нічних клубів, або досліджують поезію. О, вони навіть досліджують історію, навіть не помічаючи, що поруч з ними твориться Історія - тоді до тебе знову приходить Страх.
... у мене є один знайомий, я страшенно люблю його читати.
Він витончений і він естетичний.
Він всі вісім років війни не сказав жодного слова про війну, неначе її немає в його житті.
її немає в його житті, він на своєму плотику, повному прекрасних есеїв та віршів.
Нині він пост за постом говорить про війну. Він говорить про можливу ескалацію. Він досліджує ті можливості російської атаки. Він, певна, навіть має вже ту горезвісну тривожну валізу, а чи навіть наплічник.
Він живе в Києві, розумієте. А тут до Бєларуського кордону - три танкових переходи, розумієте. І я задоволено читаю його тексти, де за кожним рядком тривога. О, я відкидуюсь на спинку крісла, чи то в машині, чи біля мого письмового столу - і я всміхаюсь втішено і радісно.
Нарешті.
Нарешті до нього прийшов Страх...
... дивотворящий.
І я спокійна віднині за свого знайомого. Тепер він виживе. Можливо.
Жаль тільки мінус вісім років.
Люблю, коли занурюються старі рушники в цемент. Там або вийде, або ні - але вже коли виходить, виліплюються дивовижні вазони. Самі дивіться.
-
... час затвердіння цементу - при температурі навколишнього середовища від +20 до +30 градусів цемент М-500 твердне за 90-150 хвилин (в середньому - 120 хвилин)...
Час...
Час вміє. Розтягуватись і стискатись, залежно від обставин і необхідності - о, Час іноді спускається до нас, смертних, зі своїх висот Палати Мір та Ваги, і йде назустріч нам у наших проханнях і молитвах.
... так пройшло не менше двох годин.
За цей час ми встигли - врятуватись від обстрілів і витягти дітей, дорослі бігли самі, зробити перев'язки пораненим, спробувати зв'язатись з підмогою, порахувати людей у бомбосховищі і вияснити, хто з них готовий виїздити, коли прийде підмога, хоча ми розуміли, що підмога навряд чи буде. Я отримала список поранених, дітей та дорослих, яких нам треба буде вивезти, а чоловіки встигли збігати на вулицю і перевірити стан транспорту.
І зрозуміти - транспорту на всіх не вистачить.
Водіїв теж не вистачало.
- Треба щось вирішувати. Ми тут вже дві години, скоро сутінки і знову обстріл. По сутінках не виїдемо. - сказала я.
- Ді... Пройшло двадцять хвилин. - сказав Ендрю.
Він сказав це дуже м'яко, дивився наче трохи винувато. Я не повірила - та де, які двадцять хвилин? Ми тут вже вічність, ну, дві години точно!
- Я знаю таке. Час іноді розтягується. У мене так було. - всміхнувся він.
Я потім мала такі вибрики Часу, я до них звикла.
Звичка.
Звичка вміє. Коли ти вже занурюєшся до цього виру, ти робиш все те автоматично. Лише іноді озираєшся довкола і дивуєшся - а як можуть оті люди цього не робити? Не знати? не цікавитись? Адже ти робиш все це в тому числі й для того, щоб захистити їх?
А скільки таких людей? Ти хочеш раптом взнати, а дарма. Бо, коли ти нарешті розумієш, скільки ж їх довкола, людей без Страху, без Війни, неначе вони пливуть на плотику серед моря вогню і з усіх сил намагаються робити вигляд, що вогню цього немає, з усіх сил розважаються, говорять про високе і естетичне, або не надто естетичне, слухають Олега Вінника, або слухають Даху Браху, ходять до нічних клубів, або досліджують поезію. О, вони навіть досліджують історію, навіть не помічаючи, що поруч з ними твориться Історія - тоді до тебе знову приходить Страх.
... у мене є один знайомий, я страшенно люблю його читати.
Він витончений і він естетичний.
Він всі вісім років війни не сказав жодного слова про війну, неначе її немає в його житті.
її немає в його житті, він на своєму плотику, повному прекрасних есеїв та віршів.
Нині він пост за постом говорить про війну. Він говорить про можливу ескалацію. Він досліджує ті можливості російської атаки. Він, певна, навіть має вже ту горезвісну тривожну валізу, а чи навіть наплічник.
Він живе в Києві, розумієте. А тут до Бєларуського кордону - три танкових переходи, розумієте. І я задоволено читаю його тексти, де за кожним рядком тривога. О, я відкидуюсь на спинку крісла, чи то в машині, чи біля мого письмового столу - і я всміхаюсь втішено і радісно.
Нарешті.
Нарешті до нього прийшов Страх...
... дивотворящий.
І я спокійна віднині за свого знайомого. Тепер він виживе. Можливо.
Жаль тільки мінус вісім років.
Люблю, коли занурюються старі рушники в цемент. Там або вийде, або ні - але вже коли виходить, виліплюються дивовижні вазони. Самі дивіться.
-