Diana Makarova · Прокляті дні.

[don_katalan]

Починаються в січні і до кінця лютого, до 18-20 чисел. Потім вже можна передихнути. До наступних.
Казали, з роками легшає - та де, гірше і гірше.
В людей є ідіотська система, прив'язуватись до дат. Ну, що вам календарні дати, люди? Ну, ще один рік пройшов, подумаєш, що за символіка? Хочеш згадати - згадай будь-якого дня, он їх у році повно. Ні, ми чіпляємось об ці дати, перечіпаємось через числа, знову падаємо, знову свистить, стріляє, гримить.
Цього року заповнила день справами, забила спеціально. Забудь про дати, нахрін дати.
Сплатила ремонти фронтових машин, оцінила посилки, що прийшли, домовилась про машину дров, домовилась про ряд зустрічей, одну зустріч відмінила. Озирнулась - кому б ще подзвонити, тільки щоб не думати.
Приготувала кіш, олів'є, печену картоплю, борщ. Озирнулась навколо, що б ще приготувати, аби тільки не думати ні про що. А хто це буде їсти? Наготувала як на день народження.
А це ж і є день народження - і знову перечіпаєшся об дату. Ну, нащо? Ти ж сама з собою домовлялась, щоб не думати.
Та в тебе таких днів народжень може бути повно, звідки тобі знати, де відвело, де крилами прикрило. Можливо, в Красногорівці, там вперше Гради. Чи на Пєсках, коли ті дурники витягли АГС і понеслось. Чи в Новгородському, коли бігли, а серце падало в труси. Чи на Новотошківці, коли машина застрягла, а до сепарів - кинь камінь, долетить. Ага, на Новотошківці ж сідали двічі.
Чи на промці, коли вляпались, і діватись було ніколи, і заховатись особливо ніде.
А попереду ще ж таких народжень, і не лише твоїх...
Бери будь-який день з восьми років - ти можеш про нього щось сказати.
Але цей січень, лютий...
Скоріше б проходили ці кляті дні. Вже сказано усе, що можна було сказати, вже все перемусолено, перетерто, сто разів пережито. Та проходьте вже, немає сил вас нести.
Озирнулась навколо. Піймала себе на тому, що хочу кричати. Це вже нікуди не годиться. З кожним роком все більше хочеться кричати.
Та нахрін з психологами, будь ласка, нахрін. З таблетками - туди ж. Я знаю, що нам допоможе, що трохи вилікує. Не зовсім, трохи - ну, хоч переведе до хронічної форми захворювання. Коли вже не болить, а просто стиха ниє.
Я знаю ліки.
Я знаю реабілітацію.
Вона потрібна не лише одній мені. В ці прокляті дні не лише мене так крутить і не лише мені болить. Вилікуйте нас, прошу, ми самі долучимось до нашого лікування, в нас ще лишилось трохи сил, ви просто трохи нам допоможіть...
... візьміть Дебальцево.
Візьміть його назад, прошу. Нашу останню крупну втрату, кров нашу, наші сльози, нашу провину, крик відчаю.
Візьміть. Ми теж будемо поруч, ми ще можемо.
А потім візьмемо все інше.
Це я на фото.
Це мій портрет.
Моя душа в гострих уламках, обпалена душа.
Брудна й морозна.
Сьогодні.
Сім років тому.
Сьогодні...
Нічого-нічого, душа. Той автобус вийшов тоді своїм ходом. Зібрався й вийшов. І навіть доповз додому. Ще й людей вивіз. Давай і ти, душа, збирайся. І нічого оце кричати. Психологів теж нахрін, таблетки нахрін.
Нам просто взяти Дебальцево.
Все інше візьмемо потім.
Норм план?