![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanПетро Олещук
Якщо абстрагуватися від загального бажання підвести якусь "міцну політичну базу" під оприлюднений сьогодні Указ Президента щодо обороноздатності, то матимемо наступне.
Що дає Україні зростання армії на 100 тис. осіб, формування 20 нових бригад, засноване на підвищенні матеріального забезпечення військовослужбовців?
Я думаю, тут треба дивитися від початку нинішньої війни. Її ціллю, і це вже очевидно, з боку Росії було повернення України в орбіту свого впливу, а не просте захоплення частин української території. І мова йшла саме про відродження вливу, а не окупацію. Для цього треба було гарантувати відсутність подальшого руху України у західному напрямку, а далі - посилювати проросійські настрої в Україні, які би потім вилилися у зміну державної політики.
Реалізувати обидві цілі можна було за рахунок обмеженої війни на Донбасі, обмеженої саме рамками "Мінських домовленостей".
Очевидно, план з точки зору "Кремлівських мудреців був ідеальним. Втягуємо Україну у нескінченну війну з постійними жертвами. Ну а це має стимулювати підтримку проросійських політиків, ну а далі - повернення до "Рідної гавані". Ідея була тим більш привабливою, що, наче, не вимагала особливих затрат ресурсів. Лише "утилізацію" на Донбасі російських військових пенсіонерів та маргінальних елементів, озброєних не найсучаснішою зброю.
Але будь-який "геніальний план" рано чи пізно починає входити у пряму суперечність із реальністю. Особливо тоді, коли ці плани охоплюють людей, яких ти сам, за великим рахунком, не розумієш.
Думаю, нинішня активізація російських прагнень "пропихнути" все-таки Мінські домовленості, це прямий результат розуміння факту, що час не так уже на них і працює. Так, вони змогли суттєво посилити власну армію, збудувати обхідні газові потоки, але Україна від цього особливо ближчою не стала. Різномантні ОПЗЖ та суміжними з ними партії продовжують маргіналізуватися, а ставлення до Росії лише погіршується.
Та й з "безвідходною війною" все не так просто. Так або інакше, але потужність української армії зростає. Ідея перекласти війну на Донбасі виключно на плечі місцевих квазідержавних утворень не виглядає перспективною. Скоро утримувати їх можна буде лише за рахунок відкритої російської збройної присутності. Звідси розмови у Думі про "надання невизнаних республікам озброєння".
Як не крути, а перемогти "легко", "красиво", "дипломатично" не виходить. Зараз ще можна продовжувати лякати усіх "вторгненням" до України та миттєвою окупацією усього, але очевидно, що якби у Росії так справді вважали, вони б не висували ультиматуми та не переписувалися б місяцями з Держдепом, а просто би перейшли кордон без попереджень та оголошень - як вони і робили завжди.
Кожен новосформований український корпус - це додаткове запитання для російських стратегів про доцільність подальших спроб вирішити "українське питання" у силовий спосіб, і про ціну такого вирішення.
Добре, що у світі теж поступово приходять до розуміння, що дипломатичне врегулювання з Росією - це коли Росії можна переконливо пояснити, чому саме для Росії військовий шлях - не найкращий варіант. Не всі країни Заходу уже це визнали, але і ті, що визнали це, уже інтенсивно працююють. Але Україна не може вимагати від когось щось, поки сама не задає у цьому тренди. Допомога Україні буде тим більшою, чим Україна буде демонструвати готовність допомагати собі. Формування тероборони, збільшення збройних сил, покращення забезпечення армії - це все елементи подібної самодопомоги.
=====
Yuriy Romanenko
Я считаю, что это важный нарратив, который начал двигать Зеленский. Мы не должны быть удобными. 30 лет мы были удобными, потому что не глядя подмахивали, что нам подсовывали. Отказ от ядерного оружия, Бушерский контракт, Харьковские соглашения, Минск-2 все это мы от того, что мы не очень себя уважали, но уважали других.
«Ми хочемо, щоб нас поважали. Для цього варто передусім поважати самих себе.
Важливо не те, що скажуть про нас інші, а важливо – як ми сприймаємо себе. Не як хтось сприймає нас, а те важливо, ким насамперед є ми. В усьому завжди і передусім ми маємо сподіватись на власні сили.
У нашої батьківщини є багато друзів, ми їм вдячні за це, але у друзів є своя батьківщина. Не забувайте про це.
Тож ніхто замість нас не побудує Україну, не захистить Україну, не збереже Україну, не підніме вгору Україну. Ми маємо розраховувати тільки на себе".
Якщо абстрагуватися від загального бажання підвести якусь "міцну політичну базу" під оприлюднений сьогодні Указ Президента щодо обороноздатності, то матимемо наступне.
Що дає Україні зростання армії на 100 тис. осіб, формування 20 нових бригад, засноване на підвищенні матеріального забезпечення військовослужбовців?
Я думаю, тут треба дивитися від початку нинішньої війни. Її ціллю, і це вже очевидно, з боку Росії було повернення України в орбіту свого впливу, а не просте захоплення частин української території. І мова йшла саме про відродження вливу, а не окупацію. Для цього треба було гарантувати відсутність подальшого руху України у західному напрямку, а далі - посилювати проросійські настрої в Україні, які би потім вилилися у зміну державної політики.
Реалізувати обидві цілі можна було за рахунок обмеженої війни на Донбасі, обмеженої саме рамками "Мінських домовленостей".
Очевидно, план з точки зору "Кремлівських мудреців був ідеальним. Втягуємо Україну у нескінченну війну з постійними жертвами. Ну а це має стимулювати підтримку проросійських політиків, ну а далі - повернення до "Рідної гавані". Ідея була тим більш привабливою, що, наче, не вимагала особливих затрат ресурсів. Лише "утилізацію" на Донбасі російських військових пенсіонерів та маргінальних елементів, озброєних не найсучаснішою зброю.
Але будь-який "геніальний план" рано чи пізно починає входити у пряму суперечність із реальністю. Особливо тоді, коли ці плани охоплюють людей, яких ти сам, за великим рахунком, не розумієш.
Думаю, нинішня активізація російських прагнень "пропихнути" все-таки Мінські домовленості, це прямий результат розуміння факту, що час не так уже на них і працює. Так, вони змогли суттєво посилити власну армію, збудувати обхідні газові потоки, але Україна від цього особливо ближчою не стала. Різномантні ОПЗЖ та суміжними з ними партії продовжують маргіналізуватися, а ставлення до Росії лише погіршується.
Та й з "безвідходною війною" все не так просто. Так або інакше, але потужність української армії зростає. Ідея перекласти війну на Донбасі виключно на плечі місцевих квазідержавних утворень не виглядає перспективною. Скоро утримувати їх можна буде лише за рахунок відкритої російської збройної присутності. Звідси розмови у Думі про "надання невизнаних республікам озброєння".
Як не крути, а перемогти "легко", "красиво", "дипломатично" не виходить. Зараз ще можна продовжувати лякати усіх "вторгненням" до України та миттєвою окупацією усього, але очевидно, що якби у Росії так справді вважали, вони б не висували ультиматуми та не переписувалися б місяцями з Держдепом, а просто би перейшли кордон без попереджень та оголошень - як вони і робили завжди.
Кожен новосформований український корпус - це додаткове запитання для російських стратегів про доцільність подальших спроб вирішити "українське питання" у силовий спосіб, і про ціну такого вирішення.
Добре, що у світі теж поступово приходять до розуміння, що дипломатичне врегулювання з Росією - це коли Росії можна переконливо пояснити, чому саме для Росії військовий шлях - не найкращий варіант. Не всі країни Заходу уже це визнали, але і ті, що визнали це, уже інтенсивно працююють. Але Україна не може вимагати від когось щось, поки сама не задає у цьому тренди. Допомога Україні буде тим більшою, чим Україна буде демонструвати готовність допомагати собі. Формування тероборони, збільшення збройних сил, покращення забезпечення армії - це все елементи подібної самодопомоги.
=====
Yuriy Romanenko
Я считаю, что это важный нарратив, который начал двигать Зеленский. Мы не должны быть удобными. 30 лет мы были удобными, потому что не глядя подмахивали, что нам подсовывали. Отказ от ядерного оружия, Бушерский контракт, Харьковские соглашения, Минск-2 все это мы от того, что мы не очень себя уважали, но уважали других.
«Ми хочемо, щоб нас поважали. Для цього варто передусім поважати самих себе.
Важливо не те, що скажуть про нас інші, а важливо – як ми сприймаємо себе. Не як хтось сприймає нас, а те важливо, ким насамперед є ми. В усьому завжди і передусім ми маємо сподіватись на власні сили.
У нашої батьківщини є багато друзів, ми їм вдячні за це, але у друзів є своя батьківщина. Не забувайте про це.
Тож ніхто замість нас не побудує Україну, не захистить Україну, не збереже Україну, не підніме вгору Україну. Ми маємо розраховувати тільки на себе".
no subject
Date: 2022-02-02 12:01 am (UTC)no subject
Date: 2022-02-02 07:48 am (UTC)Саме так. Це нас всі ці роки і рятує.
Суркови-путіни виходять з презумпції, що ми адіннарот, а тому і розробляють такі заходи psy-ops, які були б дієвими для русні. А для українців вони геть не ефективні. Тому і немає результату. Вони припускаються фатальної помилки, не розуміючи, що ми - інші. Якби вони оперували реалістичними концептами, боюся, ми всі були б вже мертвими... або рускімі (в значенні "русских как нации нет вообще - это просто служивое сословие. русский - это любой отрекшийся от своих национальных корней и перешедший на службу московской империи.)"