![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanVolodymyr Zolotorov
Все это началось еще в 70-х. Последний абзац самый важный
"На жаль, остання тенденція до скасування системи соціального забезпечення, яку (з незначними відмінностями) підтримує широкий спектр прихильників — від президента Ніксона та Мілтона Фрідмана справа до багатьох лівих діячів — спрямована не в напрямку свободи, а зовсім навпаки. Її називають «гарантованим щорічним доходом», «від’ємним податком на прибуток», або, як президент Ніксон, «планом допомоги сім’ям», Поточна система неефективна, створює нерівність та страждає від бюрократичних перепон, а гарантований щорічний дохід зробить допомогу по безробіттю простою, «ефективною» й автоматичною: податкове управління буде щороку платити родинам, які заробляють менше певного базового рівня — ця автоматична допомога, звісно, буде фінансуватися за рахунок оподаткування працюючих сімей, які заробляють більше цієї базової суми. Очікується, що витрати на цю акуратну та просту схему складуть лише кілька мільярдів доларів на рік.
Але тут є дуже важлива хитрість: ці витрати розраховуються, виходячи з припущення, що всі — і ті, хто отримує цю універсальну допомогу, і ті, за чий рахунок вона буде фінансуватися — будуть працювати далі в тому ж обсязі, що й раніше. Але це припущення викликає питання, тому що головна проблема гарантованого щорічного доходу полягає в надзвичайно негативному ефекті зниження стимулу до праці як для платників податків, так і для його отримувачів.
Єдине, що рятує нинішню систему соціального забезпечення від повної катастрофи — саме бюрократичні обмеження та тавро ганьби, пов’язане з отриманням соціальної допомоги. Отримуючи допомогу, людина все ще відчуває в душі ганьбу, (хоча за останні роки вона послабилася), та має долати опір зазвичай неефективної, байдужої та заплутаної бюрократії. Але гарантований щорічний дохід, саме через ефективність, простоту й автоматичність допомоги, усуне ці основні перешкоди у «функції пропозиції» соціального забезпечення, і кількість отримувачів гарантованої допомоги різко зросте. Крім того, тепер усі вважатимуть цю нову допомогу автоматичним «правом», а не привілеєм чи дарунком, і з нею не буде пов’язано жодної ганьби.
Припустимо, наприклад, що «межею бідності» буде оголошено дохід у 4000 доларів на рік, і всі, хто заробляє менше, автоматично отримують різницю від дядечка Сема, заповнивши податкову декларацію. Ті, хто не заробляє нічого, отримають від уряду 4000 доларів, ті, хто заробляє 3000 доларів, отримають 1000 доларів і так далі. Здається очевидним, що ніхто з тих, хто заробляє менше 4000 доларів на рік, не матиме жодної реальної причини продовжувати працювати. Навіщо такій людині працювати, коли її сусід отримає такий самий дохід, не працюючи? Коротше кажучи, чистий дохід від працюючих дорівнюватиме нулю, а всі працюючі, які заробляють менше чарівних 4000 доларів, кинуть роботу та юрбою повалять за «законною» допомогою
Але це ще не все — як щодо тих, хто заробляє 4000 доларів або трохи, чи навіть помірно, більше цієї межі? Людина з зарплатою 4500 доларів на рік скоро помітить, що її сусід-нероба, який відмовляється працювати, отримує свої 4000 доларів на рік від федерального уряду; її ж власний чистий дохід від важкого 40-годинного робочого тижня складе лише 500 доларів на рік. То вона кине роботу та отримуватиме допомогу у вигляді від’ємного податку.
Але це ще не кінець цього пагубного процесу. Коли всі, хто заробляє менше 4000 доларів на рік, і навіть помітно більше, кинуть роботу й перейдуть на соціальне забезпечення, сукупні соціальні виплати надзвичайно зростуть, і фінансувати їх можна буде лише за рахунок збільшення податків із людей із вищими доходами, які продовжуватимуть працювати. Але тоді їхні чисті доходи після податків різко впадуть, аж поки багато з цих людей також кине роботу та почне отримувати соціальне забезпечення. Подивимось на людину, яка заробляє 6000 доларів на рік. Із самого початку вона отримує від своєї роботи чистий дохід лише 2000 доларів, і якщо їй доводиться платити, скажімо, 500 доларів на рік, щоб фінансувати допомогу непрацюючим, її чистий дохід після податків буде лише 1500 доларів на рік. Якщо їй доведеться платити ще 1000 доларів для фінансування швидкого збільшення отримувачів допомоги, її чистий дохід упаде до 500 доларів і вона теж перейде на соціальне забезпечення. Отже, логічним завершенням проєкту гарантованого щорічного доходу буде порочна спіраль, яка призведе до катастрофи через рух до логічної та нездійсненної мети, щоб практично ніхто не працював і всі отримували допомогу по безробіттю.
На додачу до всього цього є ще кілька важливих міркувань. Безсумнівно, що в дійсності допомога, установлена колись у розмірі 4000 доларів, не залишиться такою; непереборний тиск з боку отримувачів соціального забезпечення та інших груп впливу призведе до невпинного щорічного зростання базового рівня, прискорюючи цю порочну спіраль та наближаючи економічну катастрофу. Також у дійсності гарантований щорічний дохід не замінить існуючу строкату систему соціального забезпечення, як сподіваються його консервативні прихильники, а просто буде доданий до наявних програм. Саме це, наприклад, сталося з програмами допомоги людям похилого віку окремих штатів. Головним аргументом на користь федеральної програми соціального страхування в рамках «Нового курсу» було те, що вона стане ефективною заміною для існуючих тоді в різних штатах розрізнених програм допомоги людям похилого віку. Насправді, звісно, нічого такого не сталося, і тепер люди похилого віку отримують набагато більше допомоги, ніж у 1930-х. Конструкція соціального страхування, яка постійно збільшується, була просто розташована поверх наявних програм. І нарешті, обіцянка президента Ніксона консерваторам про те, що працездатні отримувачі нової соціальної допомоги будуть змушені працювати, є очевидним обманом. Звичайно, вони будуть шукати «підходящу» роботу, а як підказує загальний досвід державних управлінь із допомоги по безробіттю, «підходящу» роботу в таких випадках знайти практично неможливо"
Все это началось еще в 70-х. Последний абзац самый важный
"На жаль, остання тенденція до скасування системи соціального забезпечення, яку (з незначними відмінностями) підтримує широкий спектр прихильників — від президента Ніксона та Мілтона Фрідмана справа до багатьох лівих діячів — спрямована не в напрямку свободи, а зовсім навпаки. Її називають «гарантованим щорічним доходом», «від’ємним податком на прибуток», або, як президент Ніксон, «планом допомоги сім’ям», Поточна система неефективна, створює нерівність та страждає від бюрократичних перепон, а гарантований щорічний дохід зробить допомогу по безробіттю простою, «ефективною» й автоматичною: податкове управління буде щороку платити родинам, які заробляють менше певного базового рівня — ця автоматична допомога, звісно, буде фінансуватися за рахунок оподаткування працюючих сімей, які заробляють більше цієї базової суми. Очікується, що витрати на цю акуратну та просту схему складуть лише кілька мільярдів доларів на рік.
Але тут є дуже важлива хитрість: ці витрати розраховуються, виходячи з припущення, що всі — і ті, хто отримує цю універсальну допомогу, і ті, за чий рахунок вона буде фінансуватися — будуть працювати далі в тому ж обсязі, що й раніше. Але це припущення викликає питання, тому що головна проблема гарантованого щорічного доходу полягає в надзвичайно негативному ефекті зниження стимулу до праці як для платників податків, так і для його отримувачів.
Єдине, що рятує нинішню систему соціального забезпечення від повної катастрофи — саме бюрократичні обмеження та тавро ганьби, пов’язане з отриманням соціальної допомоги. Отримуючи допомогу, людина все ще відчуває в душі ганьбу, (хоча за останні роки вона послабилася), та має долати опір зазвичай неефективної, байдужої та заплутаної бюрократії. Але гарантований щорічний дохід, саме через ефективність, простоту й автоматичність допомоги, усуне ці основні перешкоди у «функції пропозиції» соціального забезпечення, і кількість отримувачів гарантованої допомоги різко зросте. Крім того, тепер усі вважатимуть цю нову допомогу автоматичним «правом», а не привілеєм чи дарунком, і з нею не буде пов’язано жодної ганьби.
Припустимо, наприклад, що «межею бідності» буде оголошено дохід у 4000 доларів на рік, і всі, хто заробляє менше, автоматично отримують різницю від дядечка Сема, заповнивши податкову декларацію. Ті, хто не заробляє нічого, отримають від уряду 4000 доларів, ті, хто заробляє 3000 доларів, отримають 1000 доларів і так далі. Здається очевидним, що ніхто з тих, хто заробляє менше 4000 доларів на рік, не матиме жодної реальної причини продовжувати працювати. Навіщо такій людині працювати, коли її сусід отримає такий самий дохід, не працюючи? Коротше кажучи, чистий дохід від працюючих дорівнюватиме нулю, а всі працюючі, які заробляють менше чарівних 4000 доларів, кинуть роботу та юрбою повалять за «законною» допомогою
Але це ще не все — як щодо тих, хто заробляє 4000 доларів або трохи, чи навіть помірно, більше цієї межі? Людина з зарплатою 4500 доларів на рік скоро помітить, що її сусід-нероба, який відмовляється працювати, отримує свої 4000 доларів на рік від федерального уряду; її ж власний чистий дохід від важкого 40-годинного робочого тижня складе лише 500 доларів на рік. То вона кине роботу та отримуватиме допомогу у вигляді від’ємного податку.
Але це ще не кінець цього пагубного процесу. Коли всі, хто заробляє менше 4000 доларів на рік, і навіть помітно більше, кинуть роботу й перейдуть на соціальне забезпечення, сукупні соціальні виплати надзвичайно зростуть, і фінансувати їх можна буде лише за рахунок збільшення податків із людей із вищими доходами, які продовжуватимуть працювати. Але тоді їхні чисті доходи після податків різко впадуть, аж поки багато з цих людей також кине роботу та почне отримувати соціальне забезпечення. Подивимось на людину, яка заробляє 6000 доларів на рік. Із самого початку вона отримує від своєї роботи чистий дохід лише 2000 доларів, і якщо їй доводиться платити, скажімо, 500 доларів на рік, щоб фінансувати допомогу непрацюючим, її чистий дохід після податків буде лише 1500 доларів на рік. Якщо їй доведеться платити ще 1000 доларів для фінансування швидкого збільшення отримувачів допомоги, її чистий дохід упаде до 500 доларів і вона теж перейде на соціальне забезпечення. Отже, логічним завершенням проєкту гарантованого щорічного доходу буде порочна спіраль, яка призведе до катастрофи через рух до логічної та нездійсненної мети, щоб практично ніхто не працював і всі отримували допомогу по безробіттю.
На додачу до всього цього є ще кілька важливих міркувань. Безсумнівно, що в дійсності допомога, установлена колись у розмірі 4000 доларів, не залишиться такою; непереборний тиск з боку отримувачів соціального забезпечення та інших груп впливу призведе до невпинного щорічного зростання базового рівня, прискорюючи цю порочну спіраль та наближаючи економічну катастрофу. Також у дійсності гарантований щорічний дохід не замінить існуючу строкату систему соціального забезпечення, як сподіваються його консервативні прихильники, а просто буде доданий до наявних програм. Саме це, наприклад, сталося з програмами допомоги людям похилого віку окремих штатів. Головним аргументом на користь федеральної програми соціального страхування в рамках «Нового курсу» було те, що вона стане ефективною заміною для існуючих тоді в різних штатах розрізнених програм допомоги людям похилого віку. Насправді, звісно, нічого такого не сталося, і тепер люди похилого віку отримують набагато більше допомоги, ніж у 1930-х. Конструкція соціального страхування, яка постійно збільшується, була просто розташована поверх наявних програм. І нарешті, обіцянка президента Ніксона консерваторам про те, що працездатні отримувачі нової соціальної допомоги будуть змушені працювати, є очевидним обманом. Звичайно, вони будуть шукати «підходящу» роботу, а як підказує загальний досвід державних управлінь із допомоги по безробіттю, «підходящу» роботу в таких випадках знайти практично неможливо"