![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanГідність - вона не лише про те, що носиш в себе в грудях. А й те, як ставишся до інших. А як ти ставишся до інших - те й носиш в себе в грудях.
Школа у прифронтовому місті.
Окуповані землі видно без бінокля.
На Різдво чи на Новий рочок туди мчать солоденькі благодійники з солоденькими подарунками. Роздають солоденьким діточкам по батончику і фотографують ВСИХ ЦИХ ДІТЕЙ з батончиками в руках. Одна дитина - один батончик.
Так і хочеться заридати:
- Ой, бідні діточки, а як же ви жили до цього без батончиків? У своєму бідному, практично злиденному місті на лінії фронту?
І місто не таке вже бідне. І школу я ту знаю. Ми забезпечували її формою для військових змагань. Вчителі справили враження адекватних, розумних педагогів. Звичайно, ми розуміємо, що ідея висадити діточок за столики і дати по батончику в руки кожній дитині навряд чи належала вчителям. Схоже, це ідея саме волонтерів - для звітності перед спонсорами у першу чергу.
Але виставляти фото дітей в інтернеті?
А хто це їм дозволив, зрештою?
Адже діти, що живуть на лінії фронту - це така тонка й крихка тема, що я навіть не уявляю, як це передати. Це або розумієш, або ти тупий.
І головне, головне - чому ви вчите дітей?
А вчите ви їх вклонятись низенько і красно дякувати за цукерочку добрим дядям і тьотям. Одна дитинка, одна цукерочка, один поклончик.
Скажіть, вам самим від цього не принизливо?
Ах, навряд чи вам принизливо. Адже гідність - це не лише те, що носить людина в грудях. А й те, як вона ставиться до інших. А як ти ставишся до гідності інших - говорить і про твою особисту гідність.
Правда ж, Ірина Сорокіна?
відмітити не можу. Лінк на пост давати не хочу. Не треба множити неетичні фото. На питання, чому я написала про це публічно, а не сказала особисто Ірині Сорокіній - спочатку я написала і сказала це коментом. Але мій комент швиденько витерли, здається, він порушував загальну солодку атмосферу у коментах.
Andrey Chirkin і ТОВ "Увекон-Харків" - я розумію, що це саме ви допомогли волонтерам пригостити дітей прифронтової зони цукерками - але невже це вимагало аж такого приниження цих дітей?
Можна допомагати. Можна виставляти фото з дозволу батьків. Батьків. А не вчителів.
Можна робити все це тактовно і тонко.
А можна й так:
- А тепер взяли, діточки, цукерочку в руки і всміхніться з вдячністю у фотоапарат.
Одна дитинка, одна цукерочка, один поклончик.
Дякуйте, діточки, вклоняйтесь добреньким дядям і тьотям. Вчіться вклонятись дарителям.
Школа у прифронтовому місті.
Окуповані землі видно без бінокля.
На Різдво чи на Новий рочок туди мчать солоденькі благодійники з солоденькими подарунками. Роздають солоденьким діточкам по батончику і фотографують ВСИХ ЦИХ ДІТЕЙ з батончиками в руках. Одна дитина - один батончик.
Так і хочеться заридати:
- Ой, бідні діточки, а як же ви жили до цього без батончиків? У своєму бідному, практично злиденному місті на лінії фронту?
І місто не таке вже бідне. І школу я ту знаю. Ми забезпечували її формою для військових змагань. Вчителі справили враження адекватних, розумних педагогів. Звичайно, ми розуміємо, що ідея висадити діточок за столики і дати по батончику в руки кожній дитині навряд чи належала вчителям. Схоже, це ідея саме волонтерів - для звітності перед спонсорами у першу чергу.
Але виставляти фото дітей в інтернеті?
А хто це їм дозволив, зрештою?
Адже діти, що живуть на лінії фронту - це така тонка й крихка тема, що я навіть не уявляю, як це передати. Це або розумієш, або ти тупий.
І головне, головне - чому ви вчите дітей?
А вчите ви їх вклонятись низенько і красно дякувати за цукерочку добрим дядям і тьотям. Одна дитинка, одна цукерочка, один поклончик.
Скажіть, вам самим від цього не принизливо?
Ах, навряд чи вам принизливо. Адже гідність - це не лише те, що носить людина в грудях. А й те, як вона ставиться до інших. А як ти ставишся до гідності інших - говорить і про твою особисту гідність.
Правда ж, Ірина Сорокіна?
відмітити не можу. Лінк на пост давати не хочу. Не треба множити неетичні фото. На питання, чому я написала про це публічно, а не сказала особисто Ірині Сорокіній - спочатку я написала і сказала це коментом. Але мій комент швиденько витерли, здається, він порушував загальну солодку атмосферу у коментах.
Andrey Chirkin і ТОВ "Увекон-Харків" - я розумію, що це саме ви допомогли волонтерам пригостити дітей прифронтової зони цукерками - але невже це вимагало аж такого приниження цих дітей?
Можна допомагати. Можна виставляти фото з дозволу батьків. Батьків. А не вчителів.
Можна робити все це тактовно і тонко.
А можна й так:
- А тепер взяли, діточки, цукерочку в руки і всміхніться з вдячністю у фотоапарат.
Одна дитинка, одна цукерочка, один поклончик.
Дякуйте, діточки, вклоняйтесь добреньким дядям і тьотям. Вчіться вклонятись дарителям.