Алі Татар-заде - кримчан, які позаймали високі посади при окупації, я не мажу одною фарбою

[don_katalan]

Алі Татар-заде
кримчан, які позаймали високі посади при окупації, я не мажу одною фарбою, а ділю на сорти.
Є такі що з радістю, давно чекали на Московію, ненавиділи Україну.
Є безпринципні, "еслі завтра будєт талібан - надіну талібанівську будьоновку ілі чьто оні там носять".
Є сумніваючиєся, трагічно розперезані над бездною, застившиє над схваткою, для них трансформація проходила холерично-болісно, токсично для близьких, але врешті решт і ці зрадили.
Були, - хоча мені не вірять в це, - люди цілком української закалки, які "воображають" (я не можу підібрати укр.слова для цього випадку)
що залізли у владу заради добра, заради України, заради людей,
бо якщо візьмуть замість його якесь гівно, то хіба буде краще?
Однак, коли я поділяю на сорти, то не забуваю додати, що це сорти одного продукту.
"На їхньому місці міг би опинитись кожний", - кажуть їхні друзі або адвокати.
- "Міг би, але не опинився", - кажу на таке я.
Мій старий телефон, на якому стоїть давно вже недійсна українська сімка, повний номерів людей, яких тепер в Криму немає.
Я іноді просто листаю ту стару адресову книгу, підключивши старенького ж заряджатора.
Майже кожне ім'я - це емігрант,
в якого тут в Криму, повірте, все було дуже навіть "на мазі".
Усе те, що звуть людськими обставинами, в них було.
У кожного - по десять причин тут залишитися,
і чим краще я знав людину, тим більше би назвав причин.
Але кожен з них поїхав геть.
Кинув тут все "ето".
Одиниці добре влаштувалися там (з "повишеніем" або хочаб "без понижения"). Всі інші - самі розумієте.
Половині з них - і я це знаю не лише від них самих - окупант пропонував посади, проекти, будівлі, одним словом це була класична "скупка душ".
Я знаю випадки, коли людині пропонували практично мрію її життя:
тут і тепер! це твій шанс! просто зрадь Україну і тобі все це буде.
І хоч про них я теж можу сказати "на їхньому місці міг опинитися кожний", але прозвучить це зовсім з іншим смислом (як і закінчення - "але не опинився").
Тепер ви розумієте, які люди серед вас, на материку, трапляються серед такого вже затертого і звичного - "тимчасово переміщених осіб".
І з задоволенням я кажу собі багато років: Сатана програв в Криму.
Він наскупляв тут багато душ,
але глянув у "ревизську сказку", - а то все мертві душі.
Гоголь сьогодні, так. Гоголь вічний.
Якось моєму знайомому з "третього сорта" (див. початок, сорти кримнашів) запропонували дуже хорошу посаду.
Скажу прямо - міністерську.
І він вже погодився, а потім, як належить його сортові, засумнівався.
А з сумнівами до кого? Ну до мене ж, куди іще. З кримнашем сумніви не обговориш.
Я йому кажу:
- Я тобі не раджу.
Він - давай сперечатися. Вислухав всі аргументи і кажу:
-- Уяві собі, що колись буде деокупація.
той знову: мовляв, це вже неможливо, коли ще буде ітд.
Але я наполіг:
-- Ні, ти все ж уяві. І я тобі скажу, що буде.
А буде із тобою наступне.
Верхи дізнаються про те, що вона буде, значно раніше за тебе.
І вони почнуть зачищати свідків.
У тебе буде два варіанти.
Або впасти з моста чи там балкона, нещасний випадок.
Або - взяти тебе на якомусь хабарі, увезти в свій Сибір і там тримати скільки-то років.
Перший варіант для особливо небезпечних (тих хто дуже вже багато знає).
Другий варіант - для всіх інших. Тих, хто трохи знає.
Ви знаєте, це спрацювало.
Він поблід. він сказав, що я все вигадав. Він сказав, що я завидую. Він навів ще десять імовірних причин, що спонукали мене вигадати таку бридку, гидку теорію і розповісти йому, коли він прийшов до мене із розкритою душою.
Але він так і не пішов в міністри.
Щомісяця в Кримнаші волокуть в наручниках чергового міністра-колаборанта.
Волокуть навмисно так, щоб всі підлеглі бачили: то вже "не жилець".
Його ще навіть не звільнили, але він вже всьо, бо діла в Росіи заводять тільки після ухвалення вироку за ними.
Так от, друзі.
Коли я бачу чергову такую сцену, я стою і думаю:
-- Було б тебе не відмовляти.