![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanBorys Babin
Наразі дуже багато кажуть про ескалацію, чи про ймовірність ескалації, чи про залякування ескалацією російської агресії. Виникає просте питання – чому це відбувається саме наразі.
Знаряддя агресора очевидні – це побудований «північний потік», що теоретично дозволить Західній Європі отримувати російський газ за умов «глибокої стурбованості» їх урядів, навіть якщо інші шляхи постачання проляжуть через гіпотетичні наразі зони гострого протистояння.
Інше знаряддя – це вже цілком маріонетковий для Кремля режим Лукашенка, який за минулий рік настільки погрузнув у криваве месиве терору проти білоруського народу, що йому вже ніякі «квитки до Ростову» вже не світять.
Здавалося б листопад – не найкращий час для якихось операцій на штормовому морі або у прихопленими першими ранковими кригами болотах Полісся. Але для росіян критично спливає час та справа тут навіть не у «зростанні стурбованості». І навіть не тільки у відчутному посиленні вимог цивілізованих націй до Росії в міжнародних структурах, що стають все більш жорсткими.
Достатньо згадати нинішню заяву пані Остріан, представника США в ОБСЄ, де надається системна оцінка поточним каруселям провокацій із моніторинговою місією цієї організації в Донецьку та Луганську. Хоча примітно, що США наразі вимагає від РФ негайно допустити моніторів ОБСЄ не лише на усі місцевості окупованого росіянами Сходу України, але й до Криму.
Ключовий фактор часу для агресора як не парадоксально, має й правовий вимір. Адже до початку зими стануться дві нібито суто юридичні події, що насправді нестимуть системні фактичні наслідки за найбільш болючими для агресора напрямами.
По-перше через тиждень набирає чинності закон України про скасування «вільної економічної зони» в Криму. І це не тільки істотний удар щодо «українських інвестицій у економіку півострову» та нібито «ввезення кримських товарів в Україну», якими так пишаються російські загарбники.
Це також чинна пряма норма закону про заборону водопостачання до Криму Північнокримським каналом.
Другою подією стануть слухання Європейським судом з прав людини справи «Україна щодо Росії» з порушень на Сході України в 2014-2015 роках. Ці слухання заплановані у Страсбурзі цього місяця.
Після цих слухань протягом не дуже тривалого часу та вже без додаткових позицій чи заяв сторін Суд має винести рішення щодо прийнятності у цій справі вимог України. Простою мовою – ЄСПЛ має оцінити факт ефективного контролю Росії над Донецьком та Луганськом. Десь на початку 2022 року.
А коли Страсбург це офіційно та невідворотно юридично закріпить, це стане жирною крапкою усіх бідкань агресора про «потребу почути народи Донбасу» та усіх багаторічних мантр про «нас там немає», усіх «танців із швабрами» фейкових «представників у тристоронніх групах».
Після такого рішення ЄСПЛ усі подальші кроки РФ з просування власного «донбаського порядку денного» будуть сприйматися на міжнародному рівні геть усіма, навіть не дуже великими друзями України, не просто із обґрунтованою недовірою, а вже з цинічною посмішкою.
Звісно стратегічною метою РФ є як раз примус України дати воду до Криму та відмовитися від міжнародних позовів проти агресора, особливо щодо Сходу України. Підкупити чи обдурити явно не вийшло, то пробують залякати.
Але лікарі кваліфікували б такі діяння кремлівського режиму в рамках нагнітання ескалації як класичне для таких випадків «дихання Чейна-Стокса».
Хвилеобразне зростання гучних хрипів, а потім їх спад.
Слухати це все не дуже приємне, але загалом новина це для нас насправді непогана. Бо як раз «миролюбні заяви» Кремля це найгіршій вирок державності для будь-кого з його сусідів.
-
Наразі дуже багато кажуть про ескалацію, чи про ймовірність ескалації, чи про залякування ескалацією російської агресії. Виникає просте питання – чому це відбувається саме наразі.
Знаряддя агресора очевидні – це побудований «північний потік», що теоретично дозволить Західній Європі отримувати російський газ за умов «глибокої стурбованості» їх урядів, навіть якщо інші шляхи постачання проляжуть через гіпотетичні наразі зони гострого протистояння.
Інше знаряддя – це вже цілком маріонетковий для Кремля режим Лукашенка, який за минулий рік настільки погрузнув у криваве месиве терору проти білоруського народу, що йому вже ніякі «квитки до Ростову» вже не світять.
Здавалося б листопад – не найкращий час для якихось операцій на штормовому морі або у прихопленими першими ранковими кригами болотах Полісся. Але для росіян критично спливає час та справа тут навіть не у «зростанні стурбованості». І навіть не тільки у відчутному посиленні вимог цивілізованих націй до Росії в міжнародних структурах, що стають все більш жорсткими.
Достатньо згадати нинішню заяву пані Остріан, представника США в ОБСЄ, де надається системна оцінка поточним каруселям провокацій із моніторинговою місією цієї організації в Донецьку та Луганську. Хоча примітно, що США наразі вимагає від РФ негайно допустити моніторів ОБСЄ не лише на усі місцевості окупованого росіянами Сходу України, але й до Криму.
Ключовий фактор часу для агресора як не парадоксально, має й правовий вимір. Адже до початку зими стануться дві нібито суто юридичні події, що насправді нестимуть системні фактичні наслідки за найбільш болючими для агресора напрямами.
По-перше через тиждень набирає чинності закон України про скасування «вільної економічної зони» в Криму. І це не тільки істотний удар щодо «українських інвестицій у економіку півострову» та нібито «ввезення кримських товарів в Україну», якими так пишаються російські загарбники.
Це також чинна пряма норма закону про заборону водопостачання до Криму Північнокримським каналом.
Другою подією стануть слухання Європейським судом з прав людини справи «Україна щодо Росії» з порушень на Сході України в 2014-2015 роках. Ці слухання заплановані у Страсбурзі цього місяця.
Після цих слухань протягом не дуже тривалого часу та вже без додаткових позицій чи заяв сторін Суд має винести рішення щодо прийнятності у цій справі вимог України. Простою мовою – ЄСПЛ має оцінити факт ефективного контролю Росії над Донецьком та Луганськом. Десь на початку 2022 року.
А коли Страсбург це офіційно та невідворотно юридично закріпить, це стане жирною крапкою усіх бідкань агресора про «потребу почути народи Донбасу» та усіх багаторічних мантр про «нас там немає», усіх «танців із швабрами» фейкових «представників у тристоронніх групах».
Після такого рішення ЄСПЛ усі подальші кроки РФ з просування власного «донбаського порядку денного» будуть сприйматися на міжнародному рівні геть усіма, навіть не дуже великими друзями України, не просто із обґрунтованою недовірою, а вже з цинічною посмішкою.
Звісно стратегічною метою РФ є як раз примус України дати воду до Криму та відмовитися від міжнародних позовів проти агресора, особливо щодо Сходу України. Підкупити чи обдурити явно не вийшло, то пробують залякати.
Але лікарі кваліфікували б такі діяння кремлівського режиму в рамках нагнітання ескалації як класичне для таких випадків «дихання Чейна-Стокса».
Хвилеобразне зростання гучних хрипів, а потім їх спад.
Слухати це все не дуже приємне, але загалом новина це для нас насправді непогана. Бо як раз «миролюбні заяви» Кремля це найгіршій вирок державності для будь-кого з його сусідів.
-