![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanНе зчуюсь з якого дива вагався, може тримав бар’єр, що здавна розділяв політично і нас особисто, і наші команди. Та людські почуття взяли гору. Настільки, що зараз і сам тих вагань не розумію.
Різко виділився Юхим Леонідович з числа політизованих червоних директорів за пізнього Кравчука, коли менше як за рік на чолі уряду (22.09.1993 — 16.06.1994) вивів економіку зі штопора, куди увігнав її прем’єр-втікач Л. Кучма.
Особисто ж познайомились у 1998-му, парламенті ІІІ скликання, де я був дебютантом, а він – корифеєм. Ця обставина, й те що були у різних політичних командах і спеціалізувались в різних предметних областях зумовило й поверховість знайомства на рівні «Добридень» / «До побачення».
Теж було і у 4-му скликанні, коли основним лейтмотивом було протистояння нашого Віктора Ющенка з їхнім Віктором Януковичем. До перемоги Ющенка. Після того йду повз пана Звягільського (сидів він у службовій ложі біля стінки, бо ходити щільними рядами, тим більш пропускати повз себе інших, йому було тяжко), як він мене зупинив несподіваною реплікою: «Не думай, що ми проти України, ми за – тільки інакше».
Підсів до нього, і почув лаконічну й вичерпну оцінку ситуації і подальших перспектив – можливих і … тих що реалізуються. Моє бачення було куди оптимістичнішим, а сталося по його.
Потім спілкувались чимало, в основному за його ініціативою, і завжди вражала конкретність і, як підтверджувало майбутнє, точність його оцінок та передбачень. За неквапними манерами ховався розум меткий і напрочуд проникливий. Я цілком второпав як йому вдалась диво-стабілізація 1993/94.
Загалом про Юхима Леонідовича знаю чимало, адже був він здавна і широко публічним, та волію обмежитись незначним проте особистим спомином. Хіба що додам: спілкування його була не за ранжиром – просте, відкрите й … щире. Це помагало йому розкривати співбесідників, а їх відвертість додавала реалізму його, й без того прагматичному, баченню.
Після Євромайдану і розколу його середовища, Юхим Леонідович без вагань і цілковито визначився за Україну (що для мене було сподіваним).
Земля пухом і Вічна Пам’ять.
Різко виділився Юхим Леонідович з числа політизованих червоних директорів за пізнього Кравчука, коли менше як за рік на чолі уряду (22.09.1993 — 16.06.1994) вивів економіку зі штопора, куди увігнав її прем’єр-втікач Л. Кучма.
Особисто ж познайомились у 1998-му, парламенті ІІІ скликання, де я був дебютантом, а він – корифеєм. Ця обставина, й те що були у різних політичних командах і спеціалізувались в різних предметних областях зумовило й поверховість знайомства на рівні «Добридень» / «До побачення».
Теж було і у 4-му скликанні, коли основним лейтмотивом було протистояння нашого Віктора Ющенка з їхнім Віктором Януковичем. До перемоги Ющенка. Після того йду повз пана Звягільського (сидів він у службовій ложі біля стінки, бо ходити щільними рядами, тим більш пропускати повз себе інших, йому було тяжко), як він мене зупинив несподіваною реплікою: «Не думай, що ми проти України, ми за – тільки інакше».
Підсів до нього, і почув лаконічну й вичерпну оцінку ситуації і подальших перспектив – можливих і … тих що реалізуються. Моє бачення було куди оптимістичнішим, а сталося по його.
Потім спілкувались чимало, в основному за його ініціативою, і завжди вражала конкретність і, як підтверджувало майбутнє, точність його оцінок та передбачень. За неквапними манерами ховався розум меткий і напрочуд проникливий. Я цілком второпав як йому вдалась диво-стабілізація 1993/94.
Загалом про Юхима Леонідовича знаю чимало, адже був він здавна і широко публічним, та волію обмежитись незначним проте особистим спомином. Хіба що додам: спілкування його була не за ранжиром – просте, відкрите й … щире. Це помагало йому розкривати співбесідників, а їх відвертість додавала реалізму його, й без того прагматичному, баченню.
Після Євромайдану і розколу його середовища, Юхим Леонідович без вагань і цілковито визначився за Україну (що для мене було сподіваним).
Земля пухом і Вічна Пам’ять.