Алі Татар-заде · це три історії в одній
Nov. 4th, 2021 10:54 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanПерша - про американську "Грандіозну Депресію", яка ніби має сто причин, але головною звуть Крах на Біржі.
Інша справа, чи був той крах лише проявом кризи, наслідком, чи причиною, але точно став символом. Люди купували акції, акції дорожчали - але тут поки все було нормально, бо раз вони дорожчали, то їх міг купити не всякий-який, і це був природний заслон. Але ось Гувер вирішив зробити всіх щасливими тут і зараз, і заохотив дешеві займи. Кмітливі американці (ну самі-то вони кажуть що то не вони були, а всілякі імігранти, жінки, нerpи етс) зметікували, що можна брати займи, купувати на них акції, частку швидко збувати задорого, повертати борг і тут же нахапати нових позик.
В один день, оспіваний в літературі, сотні, тисячі смертей - самогубства і інфаркти-інсульти.
Друга історія ніби не пов'язана з першою. Вона з мого життя
До нас в інституті приставили дуже неприємну особу - препода з економіки.
Наш фах був зовсім не економічним, про що ми одразу жирно натякнули новачку, мовляв, розслабтеся, ми просто принесемо в кінці року заліковки і ви там поставити свої трояки-четвірки.
Однак цей проявив дивовижну впертість, яка викликала спочатку насмішку, потім подив, гнів і нарешті повагу.
Він сказав нам, що не відпустить кожного з нас, поки той не здасть йому економіку насправді, своїм умом.
Ми були юні циніки, але той знайшов і до нас підхід: "оскільки ви не економісти, а я - економіст, то розмір взяток в вас та в нас абсолютно різний. Тому одразу забудьте про намір купити мене: у вас усіх разом не буде тих грошів, щоби скинутись на поблажку хочаб на одного".
Чувак фактично визнав, що бере хабарі, але тільки з богатих. З нас, відсталих і вбогих, він вимагає знання.
Все це перемежалося патосним твердженням, що ми ще спасибі йому колись скажемо, але на нас більше справило враження та частина, де він апелював до нашого жеж цинізму.
До слова, ця історія скінчилась неприємно. Як то кажуть, з осадочком.
Він таки вивчив усіх нас, навіть останніх ледарів, вбив нам в голови те що вимагав.
Ми потім зустрічали його випадково і приязно здоровались, бесідували і так далі - "зауважали".
А потім його взяли на хабарі.
Ми розділилися в думках: такий непідкупний, казали одні - це явна падстава! другі нагадували, що він сам же хизувавсь перед нами, селюками, що він мальчик гарадской і бере такі взятки, які ми разом і за рік не назбираємо. "Так він не брехав?"
Не встігли ми отак розчаруватися, як його випустили.
А потім він став великим цабе і пер все вище й вище, і слава хабарника випереджувала його повсюди. У взятках він був такий само безєальний, як колись з нами - за знання.
А історія третя пов'язана з ціми першими обома.
В пошуках додаткової оцінки (історія 2) я включився в конкурс, оголошений тим преподом, на пошук нестандартних пояснень Грандіозної Депресії (історія 1).
Це було складно, бо всі версії що лежать на поверхні - швидко розібрали.
Вже безо всякої надії я листав примірник "морально застарілої" літератури - підручник з політекономії бозна якого року.
І раптом побачив там таку версію Депресії, що мої очи вилізли прямо на лоба.
Я протер їх, перечитав, поняв що мені не сниться і пішов на іспити сміло - п'ятірка в кишені. За оригінальність.
Що ж там було написано чорним по білому?
Колетивний автор підручника вихвалявся, що в кінці 1920-х СССР затіяв колективізацію і індустріалізацію, і це призвело до появи "надлишків" (егеж, знаємо ми тепер що це за надлишки) сільської продукції та промислової сировини, переважно зерна, копалин та металевих деталей.
Ми, камуністи, мовляв, викинули це на західний ринок, - буквально сіяв від щастя колективний автор, - особливо успішно через Німеччину, але тоді вже і інші буржуазні страни разом зі США охоче з нами торгували.
Капіталісти - тупі, вони купили в нас верьовку на якій і повісять, - як і завіщав Маркс, - вони накупили нашого дешевого барахла і в них негайно виникла криза перевиробництва.
Не знаю, чи це має якийсь сенс;
згаданий вище вчитель заявив мені на іспиті, що це маячня, однак мене тоді оцінка хвилювала більше за історичну правду, і я наполіг, що умова була оригінальність, а не правдивість;
він здивувавсь ще більше, коли я сказав, що це прямо з підручника, я йому показав, і отримав свою оцінку.
Ото досі думаю, а як же він не читав того, коли їх покоління якраз по тих книжках і вчили?
Запам'ятався характерний стиль тої "політекономії".
Автор прямо не каже, в рамках своєї версії: так ви зробили це навмисно чи просто випадково вийшло і ви самі прифігіли?
інтонація там торжествуюча, однак цього простого питання піручник явно уникав.
"як хочеш так і думай"
Це тоді було вкрай незвично.
Але тепер це - основний рефрен московитської пропаганди.
Труїли ми чи не труїли? збивали чи не збивали? настамєсть чи настамнєт? а ви докажитє, а кокіе фаши токасательства, і все це лихо підморгуючи.
Інша справа, чи був той крах лише проявом кризи, наслідком, чи причиною, але точно став символом. Люди купували акції, акції дорожчали - але тут поки все було нормально, бо раз вони дорожчали, то їх міг купити не всякий-який, і це був природний заслон. Але ось Гувер вирішив зробити всіх щасливими тут і зараз, і заохотив дешеві займи. Кмітливі американці (ну самі-то вони кажуть що то не вони були, а всілякі імігранти, жінки, нerpи етс) зметікували, що можна брати займи, купувати на них акції, частку швидко збувати задорого, повертати борг і тут же нахапати нових позик.
В один день, оспіваний в літературі, сотні, тисячі смертей - самогубства і інфаркти-інсульти.
Друга історія ніби не пов'язана з першою. Вона з мого життя
До нас в інституті приставили дуже неприємну особу - препода з економіки.
Наш фах був зовсім не економічним, про що ми одразу жирно натякнули новачку, мовляв, розслабтеся, ми просто принесемо в кінці року заліковки і ви там поставити свої трояки-четвірки.
Однак цей проявив дивовижну впертість, яка викликала спочатку насмішку, потім подив, гнів і нарешті повагу.
Він сказав нам, що не відпустить кожного з нас, поки той не здасть йому економіку насправді, своїм умом.
Ми були юні циніки, але той знайшов і до нас підхід: "оскільки ви не економісти, а я - економіст, то розмір взяток в вас та в нас абсолютно різний. Тому одразу забудьте про намір купити мене: у вас усіх разом не буде тих грошів, щоби скинутись на поблажку хочаб на одного".
Чувак фактично визнав, що бере хабарі, але тільки з богатих. З нас, відсталих і вбогих, він вимагає знання.
Все це перемежалося патосним твердженням, що ми ще спасибі йому колись скажемо, але на нас більше справило враження та частина, де він апелював до нашого жеж цинізму.
До слова, ця історія скінчилась неприємно. Як то кажуть, з осадочком.
Він таки вивчив усіх нас, навіть останніх ледарів, вбив нам в голови те що вимагав.
Ми потім зустрічали його випадково і приязно здоровались, бесідували і так далі - "зауважали".
А потім його взяли на хабарі.
Ми розділилися в думках: такий непідкупний, казали одні - це явна падстава! другі нагадували, що він сам же хизувавсь перед нами, селюками, що він мальчик гарадской і бере такі взятки, які ми разом і за рік не назбираємо. "Так він не брехав?"
Не встігли ми отак розчаруватися, як його випустили.
А потім він став великим цабе і пер все вище й вище, і слава хабарника випереджувала його повсюди. У взятках він був такий само безєальний, як колись з нами - за знання.
А історія третя пов'язана з ціми першими обома.
В пошуках додаткової оцінки (історія 2) я включився в конкурс, оголошений тим преподом, на пошук нестандартних пояснень Грандіозної Депресії (історія 1).
Це було складно, бо всі версії що лежать на поверхні - швидко розібрали.
Вже безо всякої надії я листав примірник "морально застарілої" літератури - підручник з політекономії бозна якого року.
І раптом побачив там таку версію Депресії, що мої очи вилізли прямо на лоба.
Я протер їх, перечитав, поняв що мені не сниться і пішов на іспити сміло - п'ятірка в кишені. За оригінальність.
Що ж там було написано чорним по білому?
Колетивний автор підручника вихвалявся, що в кінці 1920-х СССР затіяв колективізацію і індустріалізацію, і це призвело до появи "надлишків" (егеж, знаємо ми тепер що це за надлишки) сільської продукції та промислової сировини, переважно зерна, копалин та металевих деталей.
Ми, камуністи, мовляв, викинули це на західний ринок, - буквально сіяв від щастя колективний автор, - особливо успішно через Німеччину, але тоді вже і інші буржуазні страни разом зі США охоче з нами торгували.
Капіталісти - тупі, вони купили в нас верьовку на якій і повісять, - як і завіщав Маркс, - вони накупили нашого дешевого барахла і в них негайно виникла криза перевиробництва.
Не знаю, чи це має якийсь сенс;
згаданий вище вчитель заявив мені на іспиті, що це маячня, однак мене тоді оцінка хвилювала більше за історичну правду, і я наполіг, що умова була оригінальність, а не правдивість;
він здивувавсь ще більше, коли я сказав, що це прямо з підручника, я йому показав, і отримав свою оцінку.
Ото досі думаю, а як же він не читав того, коли їх покоління якраз по тих книжках і вчили?
Запам'ятався характерний стиль тої "політекономії".
Автор прямо не каже, в рамках своєї версії: так ви зробили це навмисно чи просто випадково вийшло і ви самі прифігіли?
інтонація там торжествуюча, однак цього простого питання піручник явно уникав.
"як хочеш так і думай"
Це тоді було вкрай незвично.
Але тепер це - основний рефрен московитської пропаганди.
Труїли ми чи не труїли? збивали чи не збивали? настамєсть чи настамнєт? а ви докажитє, а кокіе фаши токасательства, і все це лихо підморгуючи.