![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanАлі Татар-заде
10 років тому в Грузії оголосив про свої амбіції "імеретинський затворник" на ім'я Бідзіна Іванішвілі. Московський бізнесмен, що повернувся у рідне село з багатством завбільшки за бюджет Грузії, написав відкритого листа з критикою діючого президента Саакашвілі і оголосив про створення власної політичної партії (невдовзі з'явилась назва - "Мечьта"). Журналісти спантеличено розводили руками: "Ти коли небудь бачив живого Іванішвілі? Я ні. А ти? я теж ніколи".
Саакашвілі негайно скерував прокуратуру, щоби та позбавила конкурента Грузинського громадянства. Тепер той не міг би балотуватися ні в президенти, ні в депутати. (тепер ця сама стаття обернена проти самого Саакашвілі, при чому з боку Іванішвілі).
Але було вже пізно.
Журналісти поїхали до Чорвіла - рідне село Іванішвілі.
Те що відкрилося їхнім очам (а також їхніим читачам, глядачам і підписникам) все більш нагадувало казку про Маркіза Карабаса, чим ближче вони наближалися до резіденції таємничого Бідзіни.
Спочатку - щасливі обличчя (де ви працюєте? - в маркіза Бідзіни! - чий це колгосп? - маркіза Бідзіни! - чиї це дома культури, школи, дискотеки? - маркіза, маркіза, маркіза Іванішвілі!).
Посеред пустоши нізвідки почалась європейська дорога. Вона вела в рідне село, і всі будинки в тому селі були пофарбовані в однакову, приємну і чисту білу фарбу.
Кожна родина в селі отримувала від Бідзіни 200 ларі щомісяця "просто так", а ще більше по факту, тому що всі працюють у фірмах Бідзіни, школи фінансуються Бідзіною, заклади культури, патрулювання, освітлення і невиданий в сусідів газопровід - теж Бідзіни.
Грузини побачили це по телевізору і сказали собі:
-- От би нам усім так теж!
А мешканці Чорвіли їх надихали:
-- Да, да, і у вас так буде!
-- Наш Бідзіна больший друг путіна, так що в нас нема війни і біди!
-- Ех, шкода вам таке золото віддавати. Ви ж подумаєте тепер, що він це не від души, а щоби вам сподобатись. Але нам він потрібен, а ви собі як знаєте.
-- Він такий багатий, такий заботливий і справедливий.
-- Він ніколи не ходить в гості, ми знаємо що він існує, тому що весь час літає його гвинтокрил, а також тому що нашим дітям в школах дають пайок зі смаколиками від його імені.
Далі розповідати, нє?
Коротше, що би в той момент не робив Саакашвілі, він вже програв.
Народу захотілося халяви і "шоби було як у Чорвіла".
Політики і журналісти один за одним, навипередки, повлюблялися в Іванішвілі, і завжди його любили.
В кулуарах деякі з них говорили, що людина з такими амбіціями, яка спілкується з подданними лише відкритими листами, становитеме загрозу для демократії "не меншу ніж сам Саакашвілі".
Втім, вголос ніхто так не казав.
10 років тому в Грузії оголосив про свої амбіції "імеретинський затворник" на ім'я Бідзіна Іванішвілі. Московський бізнесмен, що повернувся у рідне село з багатством завбільшки за бюджет Грузії, написав відкритого листа з критикою діючого президента Саакашвілі і оголосив про створення власної політичної партії (невдовзі з'явилась назва - "Мечьта"). Журналісти спантеличено розводили руками: "Ти коли небудь бачив живого Іванішвілі? Я ні. А ти? я теж ніколи".
Саакашвілі негайно скерував прокуратуру, щоби та позбавила конкурента Грузинського громадянства. Тепер той не міг би балотуватися ні в президенти, ні в депутати. (тепер ця сама стаття обернена проти самого Саакашвілі, при чому з боку Іванішвілі).
Але було вже пізно.
Журналісти поїхали до Чорвіла - рідне село Іванішвілі.
Те що відкрилося їхнім очам (а також їхніим читачам, глядачам і підписникам) все більш нагадувало казку про Маркіза Карабаса, чим ближче вони наближалися до резіденції таємничого Бідзіни.
Спочатку - щасливі обличчя (де ви працюєте? - в маркіза Бідзіни! - чий це колгосп? - маркіза Бідзіни! - чиї це дома культури, школи, дискотеки? - маркіза, маркіза, маркіза Іванішвілі!).
Посеред пустоши нізвідки почалась європейська дорога. Вона вела в рідне село, і всі будинки в тому селі були пофарбовані в однакову, приємну і чисту білу фарбу.
Кожна родина в селі отримувала від Бідзіни 200 ларі щомісяця "просто так", а ще більше по факту, тому що всі працюють у фірмах Бідзіни, школи фінансуються Бідзіною, заклади культури, патрулювання, освітлення і невиданий в сусідів газопровід - теж Бідзіни.
Грузини побачили це по телевізору і сказали собі:
-- От би нам усім так теж!
А мешканці Чорвіли їх надихали:
-- Да, да, і у вас так буде!
-- Наш Бідзіна больший друг путіна, так що в нас нема війни і біди!
-- Ех, шкода вам таке золото віддавати. Ви ж подумаєте тепер, що він це не від души, а щоби вам сподобатись. Але нам він потрібен, а ви собі як знаєте.
-- Він такий багатий, такий заботливий і справедливий.
-- Він ніколи не ходить в гості, ми знаємо що він існує, тому що весь час літає його гвинтокрил, а також тому що нашим дітям в школах дають пайок зі смаколиками від його імені.
Далі розповідати, нє?
Коротше, що би в той момент не робив Саакашвілі, він вже програв.
Народу захотілося халяви і "шоби було як у Чорвіла".
Політики і журналісти один за одним, навипередки, повлюблялися в Іванішвілі, і завжди його любили.
В кулуарах деякі з них говорили, що людина з такими амбіціями, яка спілкується з подданними лише відкритими листами, становитеме загрозу для демократії "не меншу ніж сам Саакашвілі".
Втім, вголос ніхто так не казав.