"Розкажіть, кому допоміг наш звичайний, український психолог"

[don_katalan]

Diana Makarova
Всі роки війни я йду без жодного візиту до психолога і без жодної смачної таблеточки.
А, ні, була пара візитів психологів до мого ложа у госпіталю. У психологів повне фіаско, я пореготала.
І була пара спроб нагодувати мене:
-один раз сібазоном
-один раз адаптолом
-один раз фінлепсином
Все в лікарні і все - повне фіаско. На спор і йдучи назустріч проханням лікарів, я проковтнула цю гидоту, і я ж сама потім сказала, що жодної гидоти. Експеримент провалився. Навіть снотворного я не приймала. Ніколи у житті.
Всі роки війни я сама була собі психотерапевтом, і я не знаю кращого психотерапевта для себе. Мені допомагали:
-спортзал
-тренер, який і досі мене приводить в приклад молодим качающимся, як еталон волі до перемоги
-косметолог
-квіти, дерева, помідори, що я саджала в землю
-земля, в яку я з задоволенням завжди занурювала руки
-плетіння крупними спицями і гачком дуууууже товстих ниток
-порцелянові ляльки
-книга, в яку я виписала перші травми перших років війни
-плавання, яке допомагає завжди
-стрільба (дуже рідко, а жаль)
-дорога, яка допомагає завжди
та інші життєві дрібниці.
Я точно знаю - якщо вам радять йти до безкоштовного психолога, то краще здохніть від депресії. Лікуватись від порад такого психолога потім набагато дорожче.
Я знаю достеменно, що сильна особистість помірно начитаної й недурної людини завжди може сама справитись зі своїми психологічними проблемами.
Але завжди буває остання крапка.
Стрес захисту своєї доньки і свого партнера по фронту. Переживи, пережуй, переможи.
Потім забери дві тони тосолу, розподіли це між трьома підрозділами, станцюй переможний танок, і все це не виходячи з дому - звичайна волонтерська робота, нічого аж такого складного - і це буде останньою краплею. Отим метеликом, що переламав спину бику. Вважається, що спину бику переламала остання соломина, я ж заявляю, що то був легкий як пух метелик, що змахнув крильцями і сів на соломинку.
Так, мій метелик важив дві тони. Але не я їх тягала, я просто скерувала цю роботу.
І все. остання крапочка.
Мабуть, пора здаватись, подумала я, не маючи сил нічого робити, не маючи бажання підводитись з ліжка. Якийсь останній стрес завжди буде останнім.
... насправді ні.
Насправді я ще побігаю.
Тим часом я готова вислухати про ваші спроби у цій галузі.
Розкажіть, кому допоміг наш звичайний, український психолог.