![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanУ справі де трохи "освіжаємо пам'ять" органам влади.
Попереджаю, що цей пост може бути цікавим виключно для юристів із крайнім ступенем професійної деформації.
Алже йдеться про викрадання окупантами українських рибалок, про вражаюче гідних та неочікувано негідників, про обміни на адмінмежі, про феномен двурушництва окремих "авторитетних правозахисників", про ймовірне розкрадання коштів у особливо значущих розмірах, про шалені корупційні ризики, про очевидну недбалість та упередженість окремих посадовців - "деокупаторів" у м'яких високих кріслах.
Тому - листайте стрічку далі, я чесно попередив.
---
Одеський адмінсуд частково задовольнив (рішення у першому коментарі) у справі 420/7376/20 позов морської профспілки, поданий в інтересах шістьох рибалок Миколаївщини та Херсонщини, що були викрадені у 2018 році агресором та утримувалися з терористичною метою висування окупантами політичних вимог Україні, як заручники, в окупованому Криму.
Після звільнення ці особи, попре чисельні та обгрунтовані звернення, не отримали з 2019 року та досі від держави Україна нічого. Зокрема попре спеціальні, зокрема фінансові механізми допомоги "заручникам Кремля"
Але справедливість буде відновлена.
Справа, де я маю честь захищати від профспілки забутих заручників, звісно буде складною, попереду ще дві інстанції.
Але фінальний результат для мене вже зрозумілий.
Можливо не лише й у Страсбурзі та Женеві.
Для того хто хоче деталей - додаю свою фінальну промову як представнка профспілки у цій судовій справі, там ситуація була описана в "усіх прєлєстях".
...
Шановний суд, справа 420/7376/20 із питань протиправності дій та бездіяльності Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України (Мінреінтеграції), Міністерства у справах ветеранів України (Мінветеранів) та Міжвідомчої комісії з розгляду питань, пов’язаних з визнанням осіб такими, що були позбавлені свободи внаслідок збройної агресії проти України, та здійсненням заходів, спрямованих на їх соціальний захист, розглядається судом першої інстанції майже рік.
Цей час був більш ніж достатнім як для викладення позицій сторін, так й для з’ясування судом обставин справи, а тому в цій промові я не буду повертатися до тез неодноразово озвучених на судових засіданнях, не буду повторно наголошувати на наданих нами доказах, зокрема ніяк та нічим не прокоментованих, не спростованих як мінімум двома відповідачами – Мінветеранів та Міжвідомчою комісією.
Водночас специфіка цієї справи та завідоме майбутнє використання її рішень у міжнародних інституціях, як мінімум у вимірі вже поданих нами заяв проти Російської Федерації, про які ми добросовісно повідомили суду, змушують мене зупинитися саме на вимірі зобов’язань держави у сфері прав людини, не дотриманих відповідачами.
Адже відповідачі, до компетенції яких входять питання тимчасово окупованих територій та захист прав осіб на цих територіях, захист прав жертв агресії та окупації, так саме як і СБУ в якості третьої особи, ніяк та нічим не заперечують основні, наріжні факти цієї справи – викрадання окупаційною «адміністрацією» Російської Федерації рибалок Олега Б., Віктора Н., Генадія О., Руслана С., Руслана К. та Андрія М. з акваторій українського моря під час виконання ними правомірної трудової діяльності та наступного силового утримання цих Рибалок у місцях несвободи в Криму, разом із висуванням Росією політичних вимог щодо їх звільнення.
Не заперечують відповідачі й той факт, що держава Україна не вжила своїх позитивних зобов’язань для захисту прав цих Рибалок, щодо яких окупантами було вчинене не просто утиски їх прав, але й міжнародні злочини, заборонені Гаазькими конвенціями, Третьою та Четвертою Женевськими конвенціями, Правилами Сан-Ремо й Римським статутом Міжнародного кримінального суду. Рибалки не отримали жодних компенсацій чи відшкодувань, міжнародні провадження щодо порушення їх прав агресором веде не держава, а незалежна профспілка, а порушені національною поліцією національні кримінальні провадження щодо їх викрадення фактично мають риси імітації.
Але держава Україна отримала шанс вжити ефективних заходів та відновити як мінімум порушені соціальні права рибалок. Адже державою в 2019 році було схвалене Порядок здійснення соціального і правового захисту осіб, позбавлених свободи внаслідок збройної агресії проти України. Цей Порядок за його змістом прямо охоплював осіб, які потрапили у ситуації, такі самі, як ситуація Рибалок, а тому затвердивши цей документ Україна об’єктивно створила перед рибалками свої позитивні зобов’язання, немайнового та майнового характеру – вжити заходів із відшкодування їх порушених агресором прав, чого не відбулося.
Адже Рибалки отримали право звернутися до Міжвідомчої комісії із тим, щоб їх справи було розглянуто саме цією, уповноваженою комісією, щоб саме цей уповноважений орган визначив чи є вони заручниками, звільненими особами, особами, що були позбавлена свободи внаслідок збройної агресії проти України. Будь-який інший орган в Україні не може ані визнати за Рибалками вказаний статус, ані вжити заходів із надання їм компенсаційних заходів, зокрема матеріальних.
А отже право Рибалок на розгляд їх заяв саме Міжвідомчою комісією згідно Порядку гарантоване статтями 14, 16, 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статтями 6, 8 та 13 Конвенції 1950 року та статтею 1 Першого протоколу до неї. Наразі ж Мінреінтеграції протиправно позбавило Рибалок цього права, а Мінветеранів та сама Міжвідомча комісія від забезпечення реалізації цього права Рибалок самоусунулися.
Оголошені відповідачем підстави відмови Рибалкам у реалізації їх прав через нібито потребу повторного надання їх заяв з урахуванням зміни назви міністерства є абсурдними та стають втіленням найгірших рис бюрократичного свавілля.
Адже Рибалки тепер стали не лише заручниками окупантів, бо вони стають й заручниками системного недбальства центральних органів влади України, які не спромоглися спочатку належним чином оформити з’єднання міністерств а потім їх розокремлення, налагодити в цих органам мінімально прийнятний документообіг й роботу з заявами та зверненнями.
Та найбільш цинічним вбачається те, що це недбальство, невчасність та неналежність розгляду заяв рибалок відповідач хоче зробити причиною відмови у розгляді їх заяв.
Бо, каже Мінреінтеграції, були такі собі «об’єктивні зволікання» із розглядом заяв Рибалок, а тому Рибалки нібито мають подати їх повторно. Бо саме Рибалки мабуть винні у нескінченних реорганізаціях міністерств та комісій, і більше винних осіб, на думку відповідача, тут немає.
Теза про відмову Рибалкам через те що їх нібито немає у міфічному «сформованому СБУ переліку звільнених осіб, такою, що була позбавлена свободи внаслідок збройної агресії проти України» заслуговує на окрему оцінку.
Бо як вже неодноразово наголошувалося, як це випливає із законодавства та наданих нами доказів, ніякого «переліку звільнених осіб» насправді не існує. Адже законодавство України не передбачає повноважень СБУ із його складання. Та більш того, законодавство не встановлює будь-якого порядку формування такого міфічного «переліку».
Так, СБУ веде створює та веде облік осіб, які незаконно позбавлені волі, захоплені та утримуються незаконними збройними формуваннями у районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ у Донецькій та Луганській областях згідно Положення про Об’єднаний центр 2019 року.
Але СБУ не має за законом права вести такий чи інший облік щодо осіб, позбавлених волі в Криму та більш того СБУ чи інші органи влади не розробили жодного доступного для громадян порядку подання заяв до включення у цій облік, порядку розгляду цих заяв, оскарження відмови у їх задоволенні тощо.
А отже Рибалки, звертаючись до Міжвідомчої комісії об’єктивно не мали передбаченої законом можливості ані перебувати на обліку за Положенням 2019 року, ані порушувати зрозумілу та прозору процедуру включення їх до будь-якого обліку чи «переліку звільнених осіб».
При цьому Рибалки об’єктивно є звільненими особами та заручниками, вони чітко відповідають визначенню заручника у статті 4 Порядку. Доказів зворотного у цій справі не надано та їх і не може бути надане.
А тому відмова Рибалкам не тільки у визнанні їх заручниками, але й у розгляді питання щодо їх визнання заручниками на підставі міфічного «порядку» грубо порушує ті самі статті 14, 16, 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 6, 8 та 13 Конвенції 1950 року та статтю 1 Першого протоколу до неї.
Крім того така відмова є дискримінаційною. Адже відповідачі не заперечують, що заяви інших заручників з окупованого Криму Міжвідомчою комісією розглядалися. Та при цьому жодних об’єктивних підстав розрізняти Рибалок та інших позбавлених свободи в Криму осіб немає, але відповідачі таке розрізнення проводять.
І не важливо що стало реальною підставою такої дискримінації Рибалок відповідачем – корупційні інтереси окремих вже звільнених посадовців, представництво Рибалок «неправильними», опозиційними правозахисниками, «неправильне» соціальне чи етнічне походження Рибалок або щось інше.
Все одно така відмова відповідачів стала формою расової дискримінації Рибалок, адже вона прямо охоплюється спеціальною статтею 1 Міжнародної конвенції 1965 року. А отже вона й порушує статті 14 Конвенції 1950 року та статті 5, 25 Міжнародного пакту 1966 року.
Окремо у вимірі цього фантастичного «порядку» змушений учергове наголосити, що за статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ведення СБУ «порядку» щодо заручників з окупованого Криму, як вже вказане, законодавством України не передбачене. Це відображене й у частині 1 статті 6, частинах 2 та 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства за якими усі посилання у цій справі на міфічний «порядок» суд не має брати до уваги як неконституційні та дискримінаційні.
Окремо наголошу що у цій справі профспілка виступає в інтересах своїх членів, Рибалок, які саме в якості членів профспілки зверталися із захистом своїх прав, зокрема соціальних до відповідачів. Повторюся що позбавлення волі Рибалок агресором відбулося під час виконання ними трудових обов’язків та Рибалки використовувалися окупантами як заручники саме через те що вони є рибалками.
Та водночас профспілка захищає у цій справі й власні права на звернення із захистом прав своїх членів до відповідачів, яке відповідачами було грубо порушене через ненадання профспілці відповіді на звернення профспілці узагалі.
А отже відповідачі позбавив профспілку можливості ефективно захистити права свої членів тим порушили, як щодо Рибалок, так і щодо профспілки, статтю 10 Конвенції 1950 року, статтю 22 Міжнародного пакту 1966 року, статтю 8 іншого Пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 року, та вимоги Конвенції Міжнародної організації праці про свободу асоціації та захист права на організацію № 87, інших конвенцій цієї організації про права профспілок.
У мене немає сумнівів у тому що врешті-решт права Рибалок та профспілці будуть захищені справедливим і неупередженим судом, це незворотньо.
Тому прошу суд задовольнити позовні вимоги у цій справі у повному обсязі, включно із винесенням окремої ухвали, та скласти повний текст відповідного судового рішення у передбачені процесуальним законодавством строки.
-
Попереджаю, що цей пост може бути цікавим виключно для юристів із крайнім ступенем професійної деформації.
Алже йдеться про викрадання окупантами українських рибалок, про вражаюче гідних та неочікувано негідників, про обміни на адмінмежі, про феномен двурушництва окремих "авторитетних правозахисників", про ймовірне розкрадання коштів у особливо значущих розмірах, про шалені корупційні ризики, про очевидну недбалість та упередженість окремих посадовців - "деокупаторів" у м'яких високих кріслах.
Тому - листайте стрічку далі, я чесно попередив.
---
Одеський адмінсуд частково задовольнив (рішення у першому коментарі) у справі 420/7376/20 позов морської профспілки, поданий в інтересах шістьох рибалок Миколаївщини та Херсонщини, що були викрадені у 2018 році агресором та утримувалися з терористичною метою висування окупантами політичних вимог Україні, як заручники, в окупованому Криму.
Після звільнення ці особи, попре чисельні та обгрунтовані звернення, не отримали з 2019 року та досі від держави Україна нічого. Зокрема попре спеціальні, зокрема фінансові механізми допомоги "заручникам Кремля"
Але справедливість буде відновлена.
Справа, де я маю честь захищати від профспілки забутих заручників, звісно буде складною, попереду ще дві інстанції.
Але фінальний результат для мене вже зрозумілий.
Можливо не лише й у Страсбурзі та Женеві.
Для того хто хоче деталей - додаю свою фінальну промову як представнка профспілки у цій судовій справі, там ситуація була описана в "усіх прєлєстях".
...
Шановний суд, справа 420/7376/20 із питань протиправності дій та бездіяльності Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України (Мінреінтеграції), Міністерства у справах ветеранів України (Мінветеранів) та Міжвідомчої комісії з розгляду питань, пов’язаних з визнанням осіб такими, що були позбавлені свободи внаслідок збройної агресії проти України, та здійсненням заходів, спрямованих на їх соціальний захист, розглядається судом першої інстанції майже рік.
Цей час був більш ніж достатнім як для викладення позицій сторін, так й для з’ясування судом обставин справи, а тому в цій промові я не буду повертатися до тез неодноразово озвучених на судових засіданнях, не буду повторно наголошувати на наданих нами доказах, зокрема ніяк та нічим не прокоментованих, не спростованих як мінімум двома відповідачами – Мінветеранів та Міжвідомчою комісією.
Водночас специфіка цієї справи та завідоме майбутнє використання її рішень у міжнародних інституціях, як мінімум у вимірі вже поданих нами заяв проти Російської Федерації, про які ми добросовісно повідомили суду, змушують мене зупинитися саме на вимірі зобов’язань держави у сфері прав людини, не дотриманих відповідачами.
Адже відповідачі, до компетенції яких входять питання тимчасово окупованих територій та захист прав осіб на цих територіях, захист прав жертв агресії та окупації, так саме як і СБУ в якості третьої особи, ніяк та нічим не заперечують основні, наріжні факти цієї справи – викрадання окупаційною «адміністрацією» Російської Федерації рибалок Олега Б., Віктора Н., Генадія О., Руслана С., Руслана К. та Андрія М. з акваторій українського моря під час виконання ними правомірної трудової діяльності та наступного силового утримання цих Рибалок у місцях несвободи в Криму, разом із висуванням Росією політичних вимог щодо їх звільнення.
Не заперечують відповідачі й той факт, що держава Україна не вжила своїх позитивних зобов’язань для захисту прав цих Рибалок, щодо яких окупантами було вчинене не просто утиски їх прав, але й міжнародні злочини, заборонені Гаазькими конвенціями, Третьою та Четвертою Женевськими конвенціями, Правилами Сан-Ремо й Римським статутом Міжнародного кримінального суду. Рибалки не отримали жодних компенсацій чи відшкодувань, міжнародні провадження щодо порушення їх прав агресором веде не держава, а незалежна профспілка, а порушені національною поліцією національні кримінальні провадження щодо їх викрадення фактично мають риси імітації.
Але держава Україна отримала шанс вжити ефективних заходів та відновити як мінімум порушені соціальні права рибалок. Адже державою в 2019 році було схвалене Порядок здійснення соціального і правового захисту осіб, позбавлених свободи внаслідок збройної агресії проти України. Цей Порядок за його змістом прямо охоплював осіб, які потрапили у ситуації, такі самі, як ситуація Рибалок, а тому затвердивши цей документ Україна об’єктивно створила перед рибалками свої позитивні зобов’язання, немайнового та майнового характеру – вжити заходів із відшкодування їх порушених агресором прав, чого не відбулося.
Адже Рибалки отримали право звернутися до Міжвідомчої комісії із тим, щоб їх справи було розглянуто саме цією, уповноваженою комісією, щоб саме цей уповноважений орган визначив чи є вони заручниками, звільненими особами, особами, що були позбавлена свободи внаслідок збройної агресії проти України. Будь-який інший орган в Україні не може ані визнати за Рибалками вказаний статус, ані вжити заходів із надання їм компенсаційних заходів, зокрема матеріальних.
А отже право Рибалок на розгляд їх заяв саме Міжвідомчою комісією згідно Порядку гарантоване статтями 14, 16, 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статтями 6, 8 та 13 Конвенції 1950 року та статтею 1 Першого протоколу до неї. Наразі ж Мінреінтеграції протиправно позбавило Рибалок цього права, а Мінветеранів та сама Міжвідомча комісія від забезпечення реалізації цього права Рибалок самоусунулися.
Оголошені відповідачем підстави відмови Рибалкам у реалізації їх прав через нібито потребу повторного надання їх заяв з урахуванням зміни назви міністерства є абсурдними та стають втіленням найгірших рис бюрократичного свавілля.
Адже Рибалки тепер стали не лише заручниками окупантів, бо вони стають й заручниками системного недбальства центральних органів влади України, які не спромоглися спочатку належним чином оформити з’єднання міністерств а потім їх розокремлення, налагодити в цих органам мінімально прийнятний документообіг й роботу з заявами та зверненнями.
Та найбільш цинічним вбачається те, що це недбальство, невчасність та неналежність розгляду заяв рибалок відповідач хоче зробити причиною відмови у розгляді їх заяв.
Бо, каже Мінреінтеграції, були такі собі «об’єктивні зволікання» із розглядом заяв Рибалок, а тому Рибалки нібито мають подати їх повторно. Бо саме Рибалки мабуть винні у нескінченних реорганізаціях міністерств та комісій, і більше винних осіб, на думку відповідача, тут немає.
Теза про відмову Рибалкам через те що їх нібито немає у міфічному «сформованому СБУ переліку звільнених осіб, такою, що була позбавлена свободи внаслідок збройної агресії проти України» заслуговує на окрему оцінку.
Бо як вже неодноразово наголошувалося, як це випливає із законодавства та наданих нами доказів, ніякого «переліку звільнених осіб» насправді не існує. Адже законодавство України не передбачає повноважень СБУ із його складання. Та більш того, законодавство не встановлює будь-якого порядку формування такого міфічного «переліку».
Так, СБУ веде створює та веде облік осіб, які незаконно позбавлені волі, захоплені та утримуються незаконними збройними формуваннями у районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ у Донецькій та Луганській областях згідно Положення про Об’єднаний центр 2019 року.
Але СБУ не має за законом права вести такий чи інший облік щодо осіб, позбавлених волі в Криму та більш того СБУ чи інші органи влади не розробили жодного доступного для громадян порядку подання заяв до включення у цій облік, порядку розгляду цих заяв, оскарження відмови у їх задоволенні тощо.
А отже Рибалки, звертаючись до Міжвідомчої комісії об’єктивно не мали передбаченої законом можливості ані перебувати на обліку за Положенням 2019 року, ані порушувати зрозумілу та прозору процедуру включення їх до будь-якого обліку чи «переліку звільнених осіб».
При цьому Рибалки об’єктивно є звільненими особами та заручниками, вони чітко відповідають визначенню заручника у статті 4 Порядку. Доказів зворотного у цій справі не надано та їх і не може бути надане.
А тому відмова Рибалкам не тільки у визнанні їх заручниками, але й у розгляді питання щодо їх визнання заручниками на підставі міфічного «порядку» грубо порушує ті самі статті 14, 16, 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 6, 8 та 13 Конвенції 1950 року та статтю 1 Першого протоколу до неї.
Крім того така відмова є дискримінаційною. Адже відповідачі не заперечують, що заяви інших заручників з окупованого Криму Міжвідомчою комісією розглядалися. Та при цьому жодних об’єктивних підстав розрізняти Рибалок та інших позбавлених свободи в Криму осіб немає, але відповідачі таке розрізнення проводять.
І не важливо що стало реальною підставою такої дискримінації Рибалок відповідачем – корупційні інтереси окремих вже звільнених посадовців, представництво Рибалок «неправильними», опозиційними правозахисниками, «неправильне» соціальне чи етнічне походження Рибалок або щось інше.
Все одно така відмова відповідачів стала формою расової дискримінації Рибалок, адже вона прямо охоплюється спеціальною статтею 1 Міжнародної конвенції 1965 року. А отже вона й порушує статті 14 Конвенції 1950 року та статті 5, 25 Міжнародного пакту 1966 року.
Окремо у вимірі цього фантастичного «порядку» змушений учергове наголосити, що за статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ведення СБУ «порядку» щодо заручників з окупованого Криму, як вже вказане, законодавством України не передбачене. Це відображене й у частині 1 статті 6, частинах 2 та 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства за якими усі посилання у цій справі на міфічний «порядок» суд не має брати до уваги як неконституційні та дискримінаційні.
Окремо наголошу що у цій справі профспілка виступає в інтересах своїх членів, Рибалок, які саме в якості членів профспілки зверталися із захистом своїх прав, зокрема соціальних до відповідачів. Повторюся що позбавлення волі Рибалок агресором відбулося під час виконання ними трудових обов’язків та Рибалки використовувалися окупантами як заручники саме через те що вони є рибалками.
Та водночас профспілка захищає у цій справі й власні права на звернення із захистом прав своїх членів до відповідачів, яке відповідачами було грубо порушене через ненадання профспілці відповіді на звернення профспілці узагалі.
А отже відповідачі позбавив профспілку можливості ефективно захистити права свої членів тим порушили, як щодо Рибалок, так і щодо профспілки, статтю 10 Конвенції 1950 року, статтю 22 Міжнародного пакту 1966 року, статтю 8 іншого Пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 року, та вимоги Конвенції Міжнародної організації праці про свободу асоціації та захист права на організацію № 87, інших конвенцій цієї організації про права профспілок.
У мене немає сумнівів у тому що врешті-решт права Рибалок та профспілці будуть захищені справедливим і неупередженим судом, це незворотньо.
Тому прошу суд задовольнити позовні вимоги у цій справі у повному обсязі, включно із винесенням окремої ухвали, та скласти повний текст відповідного судового рішення у передбачені процесуальним законодавством строки.
-