... а тепер скажіть, мої френди, хто з вас знає шлях до найближчого до вас бомбосховища?

[don_katalan]

Diana Makarova
Я пишу ізраїльським друзям. По парі слів. Просто щоб вони знали - хвилюємось.
Вони пишуть відповідь, пишуть пости. Всі вони спокійні.
Ну, як спокійні. Як можна бути спокійним в такій ситуації. Відносно. Принаймні паніки немає.
Цей спокій не вражає. Я вже десь бачила такий спокій.
Я бачила такий спокій в Дебальцево. В бомбосховищах.
Були істерики, ридання, особливо коли ми вже виїздили, коли були обстріли на рівні евакуації. А в бомбосховищах панував відносний спокій.
Одна була, здається, медсестра. Ми на неї опирались в роботі, і на таких як вона, хто не втратив голову. І ось після евакуації, коли вони всі вже обжились в профілакторії Святогорська, куди ми їх вивезли, я заговорила про цей спокій.
Вона всміхнулась:
- Знаєте, на вісімнацятий день в бомбосховищі голова вже не чешеться. - сказала вона.
Я запам'ятала ці слова добре. Вони про звичку. Людина - таке створіння, що звикає до всього. Тут - звичка боятись. Коли боїшся конструктивно, коли ти вже пройшов всі стадії і далі тільки чекати - приходить цей відносний спокій.
Що ще за спокоєм моїх ізраїльських друзів?
Впевненість.
Впевненість в державі, вона захистить своїх громадян. Впевненість в тому, що всі давно знають шлях до бомбосховища, а саме сховище добротне. І доки там держава розбирається з навалою ракет, нам отут просто перечекати.
... а тепер скажіть, мої френди, хто з вас знає шлях до найближчого до вас бомбосховища?
Де воно, це сховище?
Чи працює?
Чи там вже давно нічний клуб?
От просто цікаво. Зробимо перекличку?