Ми перемагаємо. І ми переможемо
May. 10th, 2021 09:34 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanValentyn Luchenko
Про західняків, які в Києві хутко переходять на російську. Був у мене в юності такий випадок. Покликав мене друг дитинства нині покійний Валерій Кононець святкувати в тісній компанії День Студента. Я вчився на відділенні фізики та астрономії, а він на істфаці. Поїхали ми на Сирець на затишну квартирку подалі від всевидящих очей стукачів. Компанія підібралася україномовна. Почали святкувати, проголошувати тости. І тут встає один історик, західняк, і починає полум'яну комсомольську промову, російською мовою. З жахним акцентом.
Я коли чую цей жахливий західняцький акцент в Києві, завжди згадую того мудака-комсорга.
=====
Олексій Близнюк
Київ, як столиця радянської України, довго і цілеспрямовано зросійщувався.
Здєсь всєгда так говорілі - меседж або ідіотів, або тих, хто заїхав сюди на танках, образно кажучи.
Кияни останнім часом переходять на українську, приїжджі з заходу України переходять, дуже часто, на російську, щоб бути схожими на городських.
Хочу вас всіх повідомити - зараз в Києві панує Українська Мова.
Не будь як Насця.
=====
Юрій Гудименко
Досить, бляха, скиглити.
Ми не програємо цю війну. Ми її виграємо. Наголоси ставте самі.
Я чудово пам‘ятаю, як десять років тому на 9 травня все Запоріжжя було завішане прапорами з серпами та молотами – на всіх комунальних установах – а на парадах людина з російським триколором зустрічалася чи не частіше за людину з синьо-жовтим прапором. Я чудово пам‘ятаю, як комуністи – пам‘ятаєте, у нас були комуністи? – перекрикували хвилину пам‘яті жертв Голодоморів. Я пам‘ятаю, як перехожі у південних та східних містах реагували на українську мову. На червоно-чорний прапор.
Я все пам‘ятаю.
Я пам‘ятаю, скільки людей за соцопитуваннями хотіли, щоб Україна увійшла у НАТО десять років тому – їх було близько 15%. Зараз їх 65%. Я пам‘ятаю, скільки людей були за дві державні мови, скільки – проти УПА. Я все пам‘ятаю.
І де вони зараз?
Ми навіть сьогодні не робили у Києві традиційних контракцій проти «бєссмєртного полку». Тому що не було ніякого «полку». Були невеличкі загони опзж-шних фриків з Медведчуком та Ківою. Все, вони вже не хедлайнери. Вони маргінали. Женіть їх, насміхайтеся над ними.
Ми перемагаємо у цій війні. Потроху, невпевнено, але перемагаємо.
Так, ми тимчасово втратили частину територій. Але ми їх повернемо. Так, ми втратили мільйони людей, що залишились в окупації. Але вони повернуться – хто з радістю додому, хто з оскалом в тюрми. І так, ми втратили тисячі життів героїв. Але ми пам‘ятаємо і помстимося. Обов‘язково помстимося за них.
Ми перемагаємо. І ми переможемо.
Russia delenda est.
Про західняків, які в Києві хутко переходять на російську. Був у мене в юності такий випадок. Покликав мене друг дитинства нині покійний Валерій Кононець святкувати в тісній компанії День Студента. Я вчився на відділенні фізики та астрономії, а він на істфаці. Поїхали ми на Сирець на затишну квартирку подалі від всевидящих очей стукачів. Компанія підібралася україномовна. Почали святкувати, проголошувати тости. І тут встає один історик, західняк, і починає полум'яну комсомольську промову, російською мовою. З жахним акцентом.
Я коли чую цей жахливий західняцький акцент в Києві, завжди згадую того мудака-комсорга.
=====
Олексій Близнюк
Київ, як столиця радянської України, довго і цілеспрямовано зросійщувався.
Здєсь всєгда так говорілі - меседж або ідіотів, або тих, хто заїхав сюди на танках, образно кажучи.
Кияни останнім часом переходять на українську, приїжджі з заходу України переходять, дуже часто, на російську, щоб бути схожими на городських.
Хочу вас всіх повідомити - зараз в Києві панує Українська Мова.
Не будь як Насця.
=====
Юрій Гудименко
Досить, бляха, скиглити.
Ми не програємо цю війну. Ми її виграємо. Наголоси ставте самі.
Я чудово пам‘ятаю, як десять років тому на 9 травня все Запоріжжя було завішане прапорами з серпами та молотами – на всіх комунальних установах – а на парадах людина з російським триколором зустрічалася чи не частіше за людину з синьо-жовтим прапором. Я чудово пам‘ятаю, як комуністи – пам‘ятаєте, у нас були комуністи? – перекрикували хвилину пам‘яті жертв Голодоморів. Я пам‘ятаю, як перехожі у південних та східних містах реагували на українську мову. На червоно-чорний прапор.
Я все пам‘ятаю.
Я пам‘ятаю, скільки людей за соцопитуваннями хотіли, щоб Україна увійшла у НАТО десять років тому – їх було близько 15%. Зараз їх 65%. Я пам‘ятаю, скільки людей були за дві державні мови, скільки – проти УПА. Я все пам‘ятаю.
І де вони зараз?
Ми навіть сьогодні не робили у Києві традиційних контракцій проти «бєссмєртного полку». Тому що не було ніякого «полку». Були невеличкі загони опзж-шних фриків з Медведчуком та Ківою. Все, вони вже не хедлайнери. Вони маргінали. Женіть їх, насміхайтеся над ними.
Ми перемагаємо у цій війні. Потроху, невпевнено, але перемагаємо.
Так, ми тимчасово втратили частину територій. Але ми їх повернемо. Так, ми втратили мільйони людей, що залишились в окупації. Але вони повернуться – хто з радістю додому, хто з оскалом в тюрми. І так, ми втратили тисячі життів героїв. Але ми пам‘ятаємо і помстимося. Обов‘язково помстимося за них.
Ми перемагаємо. І ми переможемо.
Russia delenda est.