Дискурс сформовано, і він розвивається
May. 5th, 2021 12:01 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanПетро Олещук
На тлі усіх надзвичайно важливих та актуальних проблем, які за звичкою "мережева комуналка", звісно, не могло не загубитися щось не таке важливе.
Наприклад, як те, що нещодавно український президент Зеленський та польський президент Дуда підписали спільну Декларацію про європейську перспективу України. Це вже другий такий документ, перший було підписано з Литвою.
Тобто, це такий собі повзучий процес "декларування вступу України до ЄС".
Звісно, я розумію, чому у нас до цього всього ставляться спокійно, бо, загалом, у нас прийнято вважати, що такі країни як Польща і Литва a priori підтримують євроінтеграцію України. Тож навіщо це декларувати знову?
Але варто згадати, що з тією самою Польщею не так давно у нас було чергове "похолодання". Та й одна річ - це загальні "слова підтримки", а інша - конкретні документи. Нехай і декларативні.
Ще вчора ідея про євроінтеграцію України у самому ЄС виглядала абсолютно маргінальною. Зараз окремі члени ЄС це уже офіційно декларують. Дискурс сформовано, і він розвивається.
Звісно, не треба чекати, що завтра ми вступимо у ЄС або НАТО, адже проблеми нікуди не поділися. І наші українські теж. Ті самі "реформи", по які нам так полюбляють "дружно нагадувати". Водночас, теж треба визнати, що якщо 90-ті роки та й "нульові" були для України відвертим періодом топтання на місці та знищення власного потенціалу, то останній період - це все ж період змін. А євроінетграція потребує не лише "реформ" як таких, бо реформуватися нам ще дуже довго, але й конкретних орієнтирів, із якими у нас донедавна було так само чудово, як і з самими реформами.
Красиві декларації про "спільні цінності", "відкритість", "вільний вибір" тощо незмінно натикалися на геополітичні реалії, і якось цінності не дуже перемагали. Ну і нагадувати про це зайвий раз теж цілком собі не завадить.
На тлі усіх надзвичайно важливих та актуальних проблем, які за звичкою "мережева комуналка", звісно, не могло не загубитися щось не таке важливе.
Наприклад, як те, що нещодавно український президент Зеленський та польський президент Дуда підписали спільну Декларацію про європейську перспективу України. Це вже другий такий документ, перший було підписано з Литвою.
Тобто, це такий собі повзучий процес "декларування вступу України до ЄС".
Звісно, я розумію, чому у нас до цього всього ставляться спокійно, бо, загалом, у нас прийнято вважати, що такі країни як Польща і Литва a priori підтримують євроінтеграцію України. Тож навіщо це декларувати знову?
Але варто згадати, що з тією самою Польщею не так давно у нас було чергове "похолодання". Та й одна річ - це загальні "слова підтримки", а інша - конкретні документи. Нехай і декларативні.
Ще вчора ідея про євроінтеграцію України у самому ЄС виглядала абсолютно маргінальною. Зараз окремі члени ЄС це уже офіційно декларують. Дискурс сформовано, і він розвивається.
Звісно, не треба чекати, що завтра ми вступимо у ЄС або НАТО, адже проблеми нікуди не поділися. І наші українські теж. Ті самі "реформи", по які нам так полюбляють "дружно нагадувати". Водночас, теж треба визнати, що якщо 90-ті роки та й "нульові" були для України відвертим періодом топтання на місці та знищення власного потенціалу, то останній період - це все ж період змін. А євроінетграція потребує не лише "реформ" як таких, бо реформуватися нам ще дуже довго, але й конкретних орієнтирів, із якими у нас донедавна було так само чудово, як і з самими реформами.
Красиві декларації про "спільні цінності", "відкритість", "вільний вибір" тощо незмінно натикалися на геополітичні реалії, і якось цінності не дуже перемагали. Ну і нагадувати про це зайвий раз теж цілком собі не завадить.