![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanБорис Беспалий
Як і громадські організації (див. Нарис 135) засоби масової інформації складова громадянського суспільства. Існують вони стільки ж як людство: у прадавній час чутки та плітки облітали тодішній тісний світ блискавкою. Втім, спеціальних інформаційних засобів не виникло: жести й зачатки мовлення. Не застаріло це і у Верховній Раді: жести у морду і зачатки мовлення там у ходу. Зе-припинили, чи надовго?
Наступний етап: малюнки та письмена печерних склепінь, кам’яних плит, дощечок, папірусів тощо. Далі – більше: інформація письмова, згодом друкована; звукова: радіо- і звук у кіно та телебаченні; візуальна – зображення; нарешті – електронна, комп’ютерна, що увібрала все: текст, звук, відео та інтегрувала його у мережі.
Недарма сучасну цивілізацію визначають як Інформаційну (Інформаційне суспільство), що посунула Постіндустріальну епоху. Точка відліку пам’ятний 1991-й, коли система об’єднаних комп’ютерних мереж Internet стала загальнодоступною. Доступною технічно, бо цензурні перешкоди зостаються.
Лавинне зростання Internet засвідчує доповідь ООН Global Broadband Progress від 18.09.2017. З 2000 до 2017 число користувачів Internet зросло з 6,5 до 47,1 відсотка світового населення - 3,58 мільярда людей. Зараз Internet універсальний засіб праці, що застосовує інформацію, як предмет праці https://www.prostir.ua/?blogs=istoriya-informatsiji-ta-perspektyvy-jiji-vykorystannya-dlya-sotsialno-ekonomichnoho-proryvu-ukrajiny
Україна у світовому тренді: Internet, хоч юридично поза ЗМІ, перебирає все більший інформаційний сегмент. Не так було у ІІІ скликанні, на грані тисячоліть: основними ЗМІ були електронні, значну, хоч спадаючу, роль грали друковані. Та якою б не була їх роль у суспільстві, в політиці вона ще більша: ще б пак – глобальний вплив на суспільство, я б наважився навіть сказати, маніпуляція ним.
Так було і в СРСР. У Горбачовську Перебудову (1986-1991) роль ЗМІ зростала, а з Чорнобиля вилилась у «гласність» - наріжне гасло і практика Перебудови (див. Нарис 14). Значна її роль і у відновленні Незалежності. І досі. Це позначилось і у тому, що серед депутатів купа журналістів: від Сергія Правденка (І скликання) до Олександра Дубинського, ІХ. Закономірно що це ключове питання підпало під щільне правове регулювання.
У світі різно: за Першою поправкою до Конституції США «Конгрес не має права видавати закони … що обмежують свободу слова, друку». Діяльність ЗМІ у США не регулюється спеціальними законами, щоправда підпадає під дію звичайних, навіть про державну зраду.
На іншому полюсі країни, де ЗМІ у їжачих рукавицях влади, як от КНДР, закрита для журналістів (до слова, Чечня теж). Україна, у щорічному індексі свободи преси «Репортерів без кордонів», між Ліберією і Мавританією, на 96-му місці із 180-ти. Світові стандарти жорсткі й високі, попри непочесне місце, наша преса наразі досить вільна (до посіпак агресора навіть надто), зокрема, порівняно з часами Л. Кучми, який неодноразово потрапляв до списку світових ворогів свободи слова https://www.radiosvoboda.org/a/874758.html
Вільна преса – потреба суспільства, а для опозиції особлива: владних комунікацій вона не має, тож без ЗМІ скніє у політичній резервації. Навіть гірше, через провладні ЗМІ її не ігнорують (нуль), а спотворюють (мінус).
Логічно, що серед засобів якими опозиція рвалась з інформаційної напів-блокади напів-дези, і законодавче регулювання ЗМІ. Україна не Америка, законів що регулюють, точніше зарегульовують, ЗМІ у нас з надлишком - чортова дюжина https://www.city-adm.rv.ua/RivnePortal/ukr/zakony_pro_zmi.aspx На Internet вони не поширюється, коли у 2005-му новопризначений Міністр транспорту та зв’язку Євген Червоненко натякнув на його контроль, здійнялась хвиля, й міністр з’їхав з теми: не так зрозуміли.
Попри не критичний стан свободи слова у країні, законодавство щодо ЗМІ видається не просто недосконалим – архаїчним. Та системна його зміна посильна владі, а опозиції притаманні спроби точкових змін. Найболючиші і актуальні. Цим займався і я.
05.02.2001 за № 7034 зареєстрував проект Закону Про внесення змін до Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?id&pf3511=9717 За основу його прийнято 30.09.2001, та ІІІ скликання добігало кінця і проект перекочував у 4-те, де зареєстрований 14.05.2002 за №0990 http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?id...
Ззовні невинний, а насправді революційний, бо передбачав не більше не менше як припинення бюджетного фінансування ЗМІ! Тобто їхнє фактичне роздержавлення. Питання доктринальне: що є ЗМІ? Якщо інструмент контролю держави над суспільством, то мають бути державними, або одержавленими: через державні кадрові призначення, фінансування тощо. Якщо ж ЗМІ частина громадянського суспільства, то має бути юридично, і фактично від держави відокремленою, так само як громадські організації.
Я – за друге, тож і вніс відповідний проект (з бюджету мають фінансуватись лиш офіційні видання. І містити вони мають тільки офіційну інформацію, а не рекламу офіційних осіб). Більшість була за друге, тож проект замарудила. А за основу прийняла, думаю, не вникнувши, на позір (гляньте текст) нічого такого не видно. Порівняльної таблиці на сайті Верховної Ради, на жаль, немає. Як і тодішньої редакції Закону, сучасна ж, по суті враховує мої тодішні пропозиції! Внесені Законом «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації» аж 24.12.2015 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/917-19#n110 Щоправда своїм ЗМІ Верховна Рада зробила виняток: канал «Рада», газета «Голос України», гламурний часопис «Народний депутат» фінансуються народним коштом.
Моя сучасна позиція: розкріпачити ЗМІ відповідно до ІІІ тисячоліття, до Ери інформації: викинути поняття «теле- радіоорганізацій», кожна українська фізична і недержавна (не комунальна) юридична особа може вільно засновувати будь-яке ЗМІ, а ефірні частоти продаються винятково аукціоном. (маємо два способи роздержавлення: відкритий аукціон грошей, і закритий аукціон хабарів).
Обмеження: концентрація ЗМі у одних руках і порядок і розмір доступу до власності у ЗМІ іноземців. Заборона агресору: фізичним і юридичним особам, державі РФ. Що ж до Української держави, то механізм її доступу до ЗМІ – державне замовлення, а також, передбачений законом, позачерговий доступ при форс-мажорах.
-
Як і громадські організації (див. Нарис 135) засоби масової інформації складова громадянського суспільства. Існують вони стільки ж як людство: у прадавній час чутки та плітки облітали тодішній тісний світ блискавкою. Втім, спеціальних інформаційних засобів не виникло: жести й зачатки мовлення. Не застаріло це і у Верховній Раді: жести у морду і зачатки мовлення там у ходу. Зе-припинили, чи надовго?
Наступний етап: малюнки та письмена печерних склепінь, кам’яних плит, дощечок, папірусів тощо. Далі – більше: інформація письмова, згодом друкована; звукова: радіо- і звук у кіно та телебаченні; візуальна – зображення; нарешті – електронна, комп’ютерна, що увібрала все: текст, звук, відео та інтегрувала його у мережі.
Недарма сучасну цивілізацію визначають як Інформаційну (Інформаційне суспільство), що посунула Постіндустріальну епоху. Точка відліку пам’ятний 1991-й, коли система об’єднаних комп’ютерних мереж Internet стала загальнодоступною. Доступною технічно, бо цензурні перешкоди зостаються.
Лавинне зростання Internet засвідчує доповідь ООН Global Broadband Progress від 18.09.2017. З 2000 до 2017 число користувачів Internet зросло з 6,5 до 47,1 відсотка світового населення - 3,58 мільярда людей. Зараз Internet універсальний засіб праці, що застосовує інформацію, як предмет праці https://www.prostir.ua/?blogs=istoriya-informatsiji-ta-perspektyvy-jiji-vykorystannya-dlya-sotsialno-ekonomichnoho-proryvu-ukrajiny
Україна у світовому тренді: Internet, хоч юридично поза ЗМІ, перебирає все більший інформаційний сегмент. Не так було у ІІІ скликанні, на грані тисячоліть: основними ЗМІ були електронні, значну, хоч спадаючу, роль грали друковані. Та якою б не була їх роль у суспільстві, в політиці вона ще більша: ще б пак – глобальний вплив на суспільство, я б наважився навіть сказати, маніпуляція ним.
Так було і в СРСР. У Горбачовську Перебудову (1986-1991) роль ЗМІ зростала, а з Чорнобиля вилилась у «гласність» - наріжне гасло і практика Перебудови (див. Нарис 14). Значна її роль і у відновленні Незалежності. І досі. Це позначилось і у тому, що серед депутатів купа журналістів: від Сергія Правденка (І скликання) до Олександра Дубинського, ІХ. Закономірно що це ключове питання підпало під щільне правове регулювання.
У світі різно: за Першою поправкою до Конституції США «Конгрес не має права видавати закони … що обмежують свободу слова, друку». Діяльність ЗМІ у США не регулюється спеціальними законами, щоправда підпадає під дію звичайних, навіть про державну зраду.
На іншому полюсі країни, де ЗМІ у їжачих рукавицях влади, як от КНДР, закрита для журналістів (до слова, Чечня теж). Україна, у щорічному індексі свободи преси «Репортерів без кордонів», між Ліберією і Мавританією, на 96-му місці із 180-ти. Світові стандарти жорсткі й високі, попри непочесне місце, наша преса наразі досить вільна (до посіпак агресора навіть надто), зокрема, порівняно з часами Л. Кучми, який неодноразово потрапляв до списку світових ворогів свободи слова https://www.radiosvoboda.org/a/874758.html
Вільна преса – потреба суспільства, а для опозиції особлива: владних комунікацій вона не має, тож без ЗМІ скніє у політичній резервації. Навіть гірше, через провладні ЗМІ її не ігнорують (нуль), а спотворюють (мінус).
Логічно, що серед засобів якими опозиція рвалась з інформаційної напів-блокади напів-дези, і законодавче регулювання ЗМІ. Україна не Америка, законів що регулюють, точніше зарегульовують, ЗМІ у нас з надлишком - чортова дюжина https://www.city-adm.rv.ua/RivnePortal/ukr/zakony_pro_zmi.aspx На Internet вони не поширюється, коли у 2005-му новопризначений Міністр транспорту та зв’язку Євген Червоненко натякнув на його контроль, здійнялась хвиля, й міністр з’їхав з теми: не так зрозуміли.
Попри не критичний стан свободи слова у країні, законодавство щодо ЗМІ видається не просто недосконалим – архаїчним. Та системна його зміна посильна владі, а опозиції притаманні спроби точкових змін. Найболючиші і актуальні. Цим займався і я.
05.02.2001 за № 7034 зареєстрував проект Закону Про внесення змін до Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?id&pf3511=9717 За основу його прийнято 30.09.2001, та ІІІ скликання добігало кінця і проект перекочував у 4-те, де зареєстрований 14.05.2002 за №0990 http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?id...
Ззовні невинний, а насправді революційний, бо передбачав не більше не менше як припинення бюджетного фінансування ЗМІ! Тобто їхнє фактичне роздержавлення. Питання доктринальне: що є ЗМІ? Якщо інструмент контролю держави над суспільством, то мають бути державними, або одержавленими: через державні кадрові призначення, фінансування тощо. Якщо ж ЗМІ частина громадянського суспільства, то має бути юридично, і фактично від держави відокремленою, так само як громадські організації.
Я – за друге, тож і вніс відповідний проект (з бюджету мають фінансуватись лиш офіційні видання. І містити вони мають тільки офіційну інформацію, а не рекламу офіційних осіб). Більшість була за друге, тож проект замарудила. А за основу прийняла, думаю, не вникнувши, на позір (гляньте текст) нічого такого не видно. Порівняльної таблиці на сайті Верховної Ради, на жаль, немає. Як і тодішньої редакції Закону, сучасна ж, по суті враховує мої тодішні пропозиції! Внесені Законом «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації» аж 24.12.2015 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/917-19#n110 Щоправда своїм ЗМІ Верховна Рада зробила виняток: канал «Рада», газета «Голос України», гламурний часопис «Народний депутат» фінансуються народним коштом.
Моя сучасна позиція: розкріпачити ЗМІ відповідно до ІІІ тисячоліття, до Ери інформації: викинути поняття «теле- радіоорганізацій», кожна українська фізична і недержавна (не комунальна) юридична особа може вільно засновувати будь-яке ЗМІ, а ефірні частоти продаються винятково аукціоном. (маємо два способи роздержавлення: відкритий аукціон грошей, і закритий аукціон хабарів).
Обмеження: концентрація ЗМі у одних руках і порядок і розмір доступу до власності у ЗМІ іноземців. Заборона агресору: фізичним і юридичним особам, державі РФ. Що ж до Української держави, то механізм її доступу до ЗМІ – державне замовлення, а також, передбачений законом, позачерговий доступ при форс-мажорах.
-