![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanАлі Татар-заде
освітні реформи - річ яку потрібно проводити не рвучко, а поступово. Звісно, треба мати гарантії суспільства, що під кожного голову уряду і навіть держави загальний курс не мінятиметься, а тим більше слід відмовитись від моди "що не міністр - то нова реформа". Міністри - окремо, реформа - окремо.
Наведу приклад які переваги стратегічно-поступового підходу.
Візьмемо галузь, яка всіх хвилює. Це шкільна історія. Або шкільна література.
Загальна проблема - це гнітючий відрив шкільних педагогів від новин науки, свіжих (відносно! - на десятки років!) публікацій, а з іншого боку - відірваність профільних науковців від викладання в школі.
Це, так би мовити, "не баг, це фіча", тобто я не закликаю до смички ґорада і дєрєвні чи поєднання науки з педагогікою в одній персоні.
Але не безвихідь.
Щорічно випускається - це те що я пропоную - часопис "Шкільна література", "Шкільна історія" ітд
(я знаю, що такі видання є чи були - напр. "Істрія в школі", колись листав; але поясню, в чому далі фокус)
Кожний номер присвячений певному класу (9, 7, ітд), тобто темам, що їх розглядають у тому віці.
Науковець поміщає тут статтю з таким змістом і структурою:
- свої відкриття або огляди чужих знахідок за останні Н років.
- пропозиції, як це імплементувати в шкільний курс: форма подачи, чернетки, цитати, ілюстрації.
Щоб науковцю було приємно туди писати, такі видання слід ранжирувати як престижні з точки зору публікацій (як в наукових виданнях). Не питайте для чого, науковці вам пояснять - їм треба план з публікацій.
А тепер увага.
͟В͟ч͟и͟т͟е͟л͟і͟ ͟в͟с͟е͟ ͟ц͟е͟ ͟ч͟и͟т͟а͟т͟и͟ ͟н͟е͟ ͟б͟у͟д͟у͟т͟ь͟.͟
Багато причин - час, стимули, гроші за це не платять, дістати часопис проблема ітд.
Не страшно!
Ці матеріали протягом кількох років (Скажімо, 5 вистачить?) накопичуються і лягають в основу н͟о͟в͟о͟г͟о͟ ͟п͟і͟д͟р͟у͟ч͟н͟и͟к͟а͟.
По-перше, серед постійних авторів вже чітко намальовуються вчені, що схильні до підручництва, відкрили в собі таланти популяризатора, ентузіясти.
По-друге, навіть і без їхньої участі (припустимо) матеріали-то вже є, ними написані!
Отже, на цій стадії наймається хороший белетрист, який все те читає і складає чернетку.
Далі процес ви собі уявляєте - узгодження, комісії, ітд.
Різниця з існуючим - в безперервності, гарантованості процесу.
Якщо завтра ви оберете Бойка, Кумпутьчука чи ще когось, щоб це не згорнулося, розумієте?
Освіті і науці в цьому питанні - шкільній дісципліні - потрібна певна автономія, тяглість і традиції.
В людей не вистачає нервів писати статті навіть у Вікіпедію, знаєте чому?
(я по собі знаю). Бо заморочують дебати з дилетантами в темі через кожну кому.
А уж дебати поміж кількома фахівцями, які різної думки про один пасаж, це взагалі шлях до інсульту.
Отже, людина яка бере участь в такому процесі, мусить мати гарантії, що ці нерви вона витрачала недаремно: що це побачить світ.
===
Olexiy Dryomov
вчителям гарно заходять методички, вони завжди просять - "якщо щось нове робите - зробіть будь ласка відразу методичку, щоб по неї могли працювати вже завтра". методичка спущена зверху - це системний фактор, що відпрацює більшість вчителів.
освітні реформи - річ яку потрібно проводити не рвучко, а поступово. Звісно, треба мати гарантії суспільства, що під кожного голову уряду і навіть держави загальний курс не мінятиметься, а тим більше слід відмовитись від моди "що не міністр - то нова реформа". Міністри - окремо, реформа - окремо.
Наведу приклад які переваги стратегічно-поступового підходу.
Візьмемо галузь, яка всіх хвилює. Це шкільна історія. Або шкільна література.
Загальна проблема - це гнітючий відрив шкільних педагогів від новин науки, свіжих (відносно! - на десятки років!) публікацій, а з іншого боку - відірваність профільних науковців від викладання в школі.
Це, так би мовити, "не баг, це фіча", тобто я не закликаю до смички ґорада і дєрєвні чи поєднання науки з педагогікою в одній персоні.
Але не безвихідь.
Щорічно випускається - це те що я пропоную - часопис "Шкільна література", "Шкільна історія" ітд
(я знаю, що такі видання є чи були - напр. "Істрія в школі", колись листав; але поясню, в чому далі фокус)
Кожний номер присвячений певному класу (9, 7, ітд), тобто темам, що їх розглядають у тому віці.
Науковець поміщає тут статтю з таким змістом і структурою:
- свої відкриття або огляди чужих знахідок за останні Н років.
- пропозиції, як це імплементувати в шкільний курс: форма подачи, чернетки, цитати, ілюстрації.
Щоб науковцю було приємно туди писати, такі видання слід ранжирувати як престижні з точки зору публікацій (як в наукових виданнях). Не питайте для чого, науковці вам пояснять - їм треба план з публікацій.
А тепер увага.
͟В͟ч͟и͟т͟е͟л͟і͟ ͟в͟с͟е͟ ͟ц͟е͟ ͟ч͟и͟т͟а͟т͟и͟ ͟н͟е͟ ͟б͟у͟д͟у͟т͟ь͟.͟
Багато причин - час, стимули, гроші за це не платять, дістати часопис проблема ітд.
Не страшно!
Ці матеріали протягом кількох років (Скажімо, 5 вистачить?) накопичуються і лягають в основу н͟о͟в͟о͟г͟о͟ ͟п͟і͟д͟р͟у͟ч͟н͟и͟к͟а͟.
По-перше, серед постійних авторів вже чітко намальовуються вчені, що схильні до підручництва, відкрили в собі таланти популяризатора, ентузіясти.
По-друге, навіть і без їхньої участі (припустимо) матеріали-то вже є, ними написані!
Отже, на цій стадії наймається хороший белетрист, який все те читає і складає чернетку.
Далі процес ви собі уявляєте - узгодження, комісії, ітд.
Різниця з існуючим - в безперервності, гарантованості процесу.
Якщо завтра ви оберете Бойка, Кумпутьчука чи ще когось, щоб це не згорнулося, розумієте?
Освіті і науці в цьому питанні - шкільній дісципліні - потрібна певна автономія, тяглість і традиції.
В людей не вистачає нервів писати статті навіть у Вікіпедію, знаєте чому?
(я по собі знаю). Бо заморочують дебати з дилетантами в темі через кожну кому.
А уж дебати поміж кількома фахівцями, які різної думки про один пасаж, це взагалі шлях до інсульту.
Отже, людина яка бере участь в такому процесі, мусить мати гарантії, що ці нерви вона витрачала недаремно: що це побачить світ.
===
Olexiy Dryomov
вчителям гарно заходять методички, вони завжди просять - "якщо щось нове робите - зробіть будь ласка відразу методичку, щоб по неї могли працювати вже завтра". методичка спущена зверху - це системний фактор, що відпрацює більшість вчителів.