![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanУ світі знають нас не дуже, поважають так собі, асоціюють з Росією через край. Росію знають повсюдно, розуміють не дуже і дуже бояться. Бояться взаємовилучально: як самої Росії, так і її розпаду! Передусім, можливого розповзання ядерної зброї.
Ця засаднича суперечність визначала й визначає «Східну політику» Заходу. Великий президент Р. Рейган переміг радянську «Імперію зла», а його віце-президент і наступник Дж. Буш не знав як її порятувати, навіть до Києва приїздив, умовляв утриматись від сепаратизму.
Подібно й зараз: російська агресія Заходу не подобається, а реальна протидія їй лякає. Теж взаємовилучально: з одного боку як ядерний монстр, припертий у куток, жахне, з іншого - якби не перестаратись, не розвалити його на неконтрольовані шматки. Позаяк досвід радянського розпаду теж двоїстий: з одного боку, консолідований ядерний арсенал зостався, з іншого – на пост-радянському просторі виникла турбулентна зона нестабільності.
Схвалити чи мовчки проковтнути агресію непристойно, а реально протидіяти боязно: тож відбувається Захід імітацією: ритуальні заяви, іграшкові санкції, пустопорожні перемовини. Що санкції іграшкові видно з того, що не тільки агресія в Україні не вщухає, а попри них, Росія вигідно влаштовує справи в Сирії, Білорусі, Нагірному Карабаху, із внутрішньою опозицією, власне усюди де хоче. Втім, не варто сподіватись, що іноземні санкції будуть жорсткішими за українські – нема дурних.
Політес – справа делікатна, як Захід безпосередньо діятиме на внутрішній розпад рашки, то остання отримає і привід, і законну підставу, для повноцінного самозахисту. Не про це мова: хоча б не перешкоджали логічному, історично обумовленому розпаду останньої середньовічної імперії, що заблудилась у часі. А помагати цьому можна й легітимно, як от справжніми санкціями.
Що нам з тим робити? Своє:
1. Поширювати і поліпшувати власний імідж у світі.
2. Всебічно просувати тезу безпечної дезінтеграції російської імперії.
3. Меншовартісність у спілкуванні із Західними урядами та міжнародними організаціями (ООН, ОБСЄ), заміни рівноправною: Україна не відповідач за Мінськими угодами, а жертва агресії. А ось вони неналежно підтримують міжнародну безпеку. І апелювати не тільки урядам, а й поверх них – народам.
Непослідовність, пасивність і самоприниження Української сторони – серед головних чинників неадекватної, млявої реакції Світу, зокрема Заходу, на російську агресію.
Ця засаднича суперечність визначала й визначає «Східну політику» Заходу. Великий президент Р. Рейган переміг радянську «Імперію зла», а його віце-президент і наступник Дж. Буш не знав як її порятувати, навіть до Києва приїздив, умовляв утриматись від сепаратизму.
Подібно й зараз: російська агресія Заходу не подобається, а реальна протидія їй лякає. Теж взаємовилучально: з одного боку як ядерний монстр, припертий у куток, жахне, з іншого - якби не перестаратись, не розвалити його на неконтрольовані шматки. Позаяк досвід радянського розпаду теж двоїстий: з одного боку, консолідований ядерний арсенал зостався, з іншого – на пост-радянському просторі виникла турбулентна зона нестабільності.
Схвалити чи мовчки проковтнути агресію непристойно, а реально протидіяти боязно: тож відбувається Захід імітацією: ритуальні заяви, іграшкові санкції, пустопорожні перемовини. Що санкції іграшкові видно з того, що не тільки агресія в Україні не вщухає, а попри них, Росія вигідно влаштовує справи в Сирії, Білорусі, Нагірному Карабаху, із внутрішньою опозицією, власне усюди де хоче. Втім, не варто сподіватись, що іноземні санкції будуть жорсткішими за українські – нема дурних.
Політес – справа делікатна, як Захід безпосередньо діятиме на внутрішній розпад рашки, то остання отримає і привід, і законну підставу, для повноцінного самозахисту. Не про це мова: хоча б не перешкоджали логічному, історично обумовленому розпаду останньої середньовічної імперії, що заблудилась у часі. А помагати цьому можна й легітимно, як от справжніми санкціями.
Що нам з тим робити? Своє:
1. Поширювати і поліпшувати власний імідж у світі.
2. Всебічно просувати тезу безпечної дезінтеграції російської імперії.
3. Меншовартісність у спілкуванні із Західними урядами та міжнародними організаціями (ООН, ОБСЄ), заміни рівноправною: Україна не відповідач за Мінськими угодами, а жертва агресії. А ось вони неналежно підтримують міжнародну безпеку. І апелювати не тільки урядам, а й поверх них – народам.
Непослідовність, пасивність і самоприниження Української сторони – серед головних чинників неадекватної, млявої реакції Світу, зокрема Заходу, на російську агресію.
no subject
Date: 2021-03-12 03:02 pm (UTC)Голова Верховної Ради РРФСР Ельцин -- демократ.
Голова Верховної Ради УРСР Кравчук -- догматичний комуніст.