![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanБорис Беспалий
НАРИСИ НОВІТНЬОЇ УКРАЇНИ КРІЗЬ ПОЛІТИЧНУ БІОГРАФІЮ
Нарис 124 Партія «Реформи і порядок». Частина друга
Елітарні інтелектуальні кадри, якісні ідеологія й політика, ще не забезпечують без проблемності. Чи не в кожному середовищі статус засновників особливий, привілейований. Як не формально, то фактично. Так було усюди, де брав участь.
Але ніде не відчувалось так, як у ПРП: стара «Ріпка» свято оберігала первозданність. Навіть депутати з фракції «Реформи» ІІ скликання, В. Бондаренко, І. Осташ, О. Ємець, Т.Стецьків, при всій повазі, не мали тої ваги що фундатори. Була «партія в партії» з вирішальним голосом. Не міняло цього й типове неформальне спілкування.
Сприяло цьому й те, що №2-3 ПРП, С. Соболєв, І. Гринів, тоді не мали мандатів, на відміну ряду новоприбувших. Загалом не було щирості й відвертості, як от у ПДВУ чи НДП, суб’єктивно відчував зверху присмак єзуїтства. Тож «молодші депутати» (за стажем) із нашої групи: А. Білоус, С. Подгорний, Ю. Сахно почувались некомфортно й непевно щодо майбутнього. Я – теж, хоч уже відчував (хай нескромно) повну відповідність депутатському статусу.
Виборчого бар’єру ПРП не здолала, мажоритарників провела шестеро, а мінімальна чисельність фракції - 14. Відтак, решту членів фракції добирали з миру по нитці. При цьому, конкретних перспектив щодо майбутнього уникали: некорінні депутати чуйкою чули, що вони розмінна монета. Це – одна з причин бурхливої кадрової міграції у фракції: прийшов/пішов. В лоба не казали, що ви треба лише для того аби утримати фракцію, посилались на державний інтерес, що вимагав, у сухому залишку, аби Б. Беспалий, А. Білоус, С. Подгорний, Ю. Сахно передали мандати С. Соболєву. І, Гриніву. М, Томенку, В. Трофименку.
Тож через півроку, наприкінці 1999-го, А. Білоус пішов до фракції, «Батьківщини», звідти до Партії «Нова політика», 08.2000-07.2001, а звідти – із активної політики. Тоді ж С. Подгорний і Ю. Сахно пішли у нове «Яблуко» М. Бродського (нині — Партія вільних демократів, що виражає її ліберальну сутність). Назва «Яблуко» від російського ліберального проекту: Явлінський-Болдирєв-Лукін. Про їхнього лідера, «вічну ліберальну надію», казав «Эху Москвы»: хлопчик, що надто довго подає надії, з неодмінністю перетворюється на хлопчика, що подає м’ячі. Репрезентуючи партію у парламенті, М. Бродський пригощав смаковитими яблуками, а Л. Миримський висловив жаль, що не назвали партію «$ 100».
Якщо через внутрішній дискомфорт одні уходили, то через зовнішню привабливість, інші приходили. В Уряд В, Ющенка йшли не лише міністрами, рухівець Р. Шмідт пішов заступником Міністра аграрної політики, а згодом - Державного секретаря Міністерства. Сумісництво заборонено, тож звільнився мандат у 115-му окрузі Львівщини.
Від гибелі В. Чорновола не минуло року, сумнівів не мали: округ – за родиною. Визначав НРУ, до якого належали і Р. Шмідт, і В. Чорновіл. Претендентів двоє: дружина А. Пашко, поетеса, Почесна голова Союзу Українок, і син – Т. Чорновіл, головний редактор «Часу», керівник агітаційного відділу НРУ, помічник-консультант Г. Удовенка. Вибрали сина Тараса. Усім він був зв’язаний із Рухом, але І. Гринів, добре з ним знайомий, не сумнівався: Тарас буде в ПРП. Так і сталося, хоч не одразу, а з лютого 2001-го.
Як і всі національні демократи, ми Т. Чорновола підтримували. Провели символічну акцію біля трьох кордонів: білоруського, російського, українського. Ініціатор і організатор О. Ємець, Т. Чорновіл – кандидат, я - група підтримки.
Під камери і зібрання місцевих, вкопали прикордонного стовпа за усіма правилами. Довго він там стирчав поодиноко. Цим підкреслили: якими б не були міждержавні стосунки, режим кордону: з вишками і кулеметами, чи з безмитним проїздом, лінія кордону має бути визначена (делімітована) і позначена на місцевості (демаркована). У прикордонному лісочку з нашого боку накрили поляну жителям нашого і російського прикордонних сіл: ззовні дружньо, внутрішньо – натягнуто.
У ІІІ скликанні із О. Ємцем політично зблизився. Він був якби старійшиною нашого кутка зали, а ще через суцільне співпадіння позиції. Не пригадую розходжень навіть у дрібному. Помагав О. Ємцеві у вагомому, Оксамитовий переворот, Тарасові вибори, так і в різному, подекуди зайвому: голосування розглянутих питань винятково четвергами: здавалось слушним, тепер сам дивуюсь.
А особисті стосунки не склались, що відзначав і Олександр Іванович: політично спільність, життєво – ні.Передусім, через різні неполітичні інтереси, а ще – суб’єктивні збіги. Головою ПДВУ був В. Філенком, але лідером був і О. Ємець. Дует їх злагоджений, і дружній, взаємно доповнювався. Обидва політики державного рівня і державницького спрямування, але Філенко ще й орговик і лобіст, Ємець організатор топ-рівня, але не в масах.
Натомість він блискучий полеміст, оратор і ще майстер компромісу, без здачі ключових позицій. Недарма вже у першому скликанні, молодик, без вагомої політичної історії, став головою парламентської комісії і впливовим членом Президії ВРУ. Що дозволило йому відіграти важливу роль у стримуванні путчу ГКЧП в Украні. В Конституційнрму процесі 1994-1996 – О. Ємець був серед ключових комунікаторів. Коли на перших списочних виборах-1998, відбулось ледь не перше політичне ток-шоу: дискусія перших п’ятірок, запхнутих у клітки, дуже шкодував, що Ємець, шостий у списку, зостався поза грою.
Двом панам не служити, у широкому сенсі всі ми команда, у вузькому – я був «людиною Філенка», що особистістно від Ємця віддаляло. А ще пручався його очоленню Київської міської НДП, позаяк він не мав потягу ні до місцевого самоврядування, ні до оргроботи цього рівня. Політично я виявився правим, а так – не знаю. Зате знаю, що такі речі стосунків не поліпшують, ще й знаходяться доброзичливці із підкидання хмизу у багаття.
28.01.2001 О. Ємець загинув у автокатастрофі, ми переживали це як особисту трагедію, довго й тяжко. Це єдиний випадок, коли я увійшов у комісію із поховання.
29.09.2000 Президент Л. Кучма звільнив Міністра закордонних справ Б. Тарасюка, одна з гучних відставок в Уряді В. Ющенка. Причина – прозахідна орієнтація. Проковтнути це Борис Іванович не міг: заснував і очолив Інститут євро-атлантичного співробітництва, увійшов до ПРП, де одразу набув ваги й авторитету. НРУ очолював Г. Удовенко, попередник пана Бориса на посаді, близький йому політик і дипломат. Та посадове наступництво не краща диспозиція для дружніх стосунків, Б. Тарасюк перейшов до Руху лише згодом, вже як наступник Удовенка.
У новій, неслужбовій іпостасі Б. Тарасюк часто зустрічався з людьми, якось супроводжував його до рідної Житомирщини: зустрічали, й проводжали, його напрочуд тепло. На наступних виборах він легко б виграв округ, та був серед небагатьох, хто суттєво додавав і виборчому списку. Що у 2002-му і переважило.
Його призначення постійним представником України при Раді Європи у 2019-му, одне з кращих кадрових Зе-рішень, це не Кучма, Кравчук у Мінській групі.
НАРИСИ НОВІТНЬОЇ УКРАЇНИ КРІЗЬ ПОЛІТИЧНУ БІОГРАФІЮ
Нарис 124 Партія «Реформи і порядок». Частина друга
Елітарні інтелектуальні кадри, якісні ідеологія й політика, ще не забезпечують без проблемності. Чи не в кожному середовищі статус засновників особливий, привілейований. Як не формально, то фактично. Так було усюди, де брав участь.
Але ніде не відчувалось так, як у ПРП: стара «Ріпка» свято оберігала первозданність. Навіть депутати з фракції «Реформи» ІІ скликання, В. Бондаренко, І. Осташ, О. Ємець, Т.Стецьків, при всій повазі, не мали тої ваги що фундатори. Була «партія в партії» з вирішальним голосом. Не міняло цього й типове неформальне спілкування.
Сприяло цьому й те, що №2-3 ПРП, С. Соболєв, І. Гринів, тоді не мали мандатів, на відміну ряду новоприбувших. Загалом не було щирості й відвертості, як от у ПДВУ чи НДП, суб’єктивно відчував зверху присмак єзуїтства. Тож «молодші депутати» (за стажем) із нашої групи: А. Білоус, С. Подгорний, Ю. Сахно почувались некомфортно й непевно щодо майбутнього. Я – теж, хоч уже відчував (хай нескромно) повну відповідність депутатському статусу.
Виборчого бар’єру ПРП не здолала, мажоритарників провела шестеро, а мінімальна чисельність фракції - 14. Відтак, решту членів фракції добирали з миру по нитці. При цьому, конкретних перспектив щодо майбутнього уникали: некорінні депутати чуйкою чули, що вони розмінна монета. Це – одна з причин бурхливої кадрової міграції у фракції: прийшов/пішов. В лоба не казали, що ви треба лише для того аби утримати фракцію, посилались на державний інтерес, що вимагав, у сухому залишку, аби Б. Беспалий, А. Білоус, С. Подгорний, Ю. Сахно передали мандати С. Соболєву. І, Гриніву. М, Томенку, В. Трофименку.
Тож через півроку, наприкінці 1999-го, А. Білоус пішов до фракції, «Батьківщини», звідти до Партії «Нова політика», 08.2000-07.2001, а звідти – із активної політики. Тоді ж С. Подгорний і Ю. Сахно пішли у нове «Яблуко» М. Бродського (нині — Партія вільних демократів, що виражає її ліберальну сутність). Назва «Яблуко» від російського ліберального проекту: Явлінський-Болдирєв-Лукін. Про їхнього лідера, «вічну ліберальну надію», казав «Эху Москвы»: хлопчик, що надто довго подає надії, з неодмінністю перетворюється на хлопчика, що подає м’ячі. Репрезентуючи партію у парламенті, М. Бродський пригощав смаковитими яблуками, а Л. Миримський висловив жаль, що не назвали партію «$ 100».
Якщо через внутрішній дискомфорт одні уходили, то через зовнішню привабливість, інші приходили. В Уряд В, Ющенка йшли не лише міністрами, рухівець Р. Шмідт пішов заступником Міністра аграрної політики, а згодом - Державного секретаря Міністерства. Сумісництво заборонено, тож звільнився мандат у 115-му окрузі Львівщини.
Від гибелі В. Чорновола не минуло року, сумнівів не мали: округ – за родиною. Визначав НРУ, до якого належали і Р. Шмідт, і В. Чорновіл. Претендентів двоє: дружина А. Пашко, поетеса, Почесна голова Союзу Українок, і син – Т. Чорновіл, головний редактор «Часу», керівник агітаційного відділу НРУ, помічник-консультант Г. Удовенка. Вибрали сина Тараса. Усім він був зв’язаний із Рухом, але І. Гринів, добре з ним знайомий, не сумнівався: Тарас буде в ПРП. Так і сталося, хоч не одразу, а з лютого 2001-го.
Як і всі національні демократи, ми Т. Чорновола підтримували. Провели символічну акцію біля трьох кордонів: білоруського, російського, українського. Ініціатор і організатор О. Ємець, Т. Чорновіл – кандидат, я - група підтримки.
Під камери і зібрання місцевих, вкопали прикордонного стовпа за усіма правилами. Довго він там стирчав поодиноко. Цим підкреслили: якими б не були міждержавні стосунки, режим кордону: з вишками і кулеметами, чи з безмитним проїздом, лінія кордону має бути визначена (делімітована) і позначена на місцевості (демаркована). У прикордонному лісочку з нашого боку накрили поляну жителям нашого і російського прикордонних сіл: ззовні дружньо, внутрішньо – натягнуто.
У ІІІ скликанні із О. Ємцем політично зблизився. Він був якби старійшиною нашого кутка зали, а ще через суцільне співпадіння позиції. Не пригадую розходжень навіть у дрібному. Помагав О. Ємцеві у вагомому, Оксамитовий переворот, Тарасові вибори, так і в різному, подекуди зайвому: голосування розглянутих питань винятково четвергами: здавалось слушним, тепер сам дивуюсь.
А особисті стосунки не склались, що відзначав і Олександр Іванович: політично спільність, життєво – ні.Передусім, через різні неполітичні інтереси, а ще – суб’єктивні збіги. Головою ПДВУ був В. Філенком, але лідером був і О. Ємець. Дует їх злагоджений, і дружній, взаємно доповнювався. Обидва політики державного рівня і державницького спрямування, але Філенко ще й орговик і лобіст, Ємець організатор топ-рівня, але не в масах.
Натомість він блискучий полеміст, оратор і ще майстер компромісу, без здачі ключових позицій. Недарма вже у першому скликанні, молодик, без вагомої політичної історії, став головою парламентської комісії і впливовим членом Президії ВРУ. Що дозволило йому відіграти важливу роль у стримуванні путчу ГКЧП в Украні. В Конституційнрму процесі 1994-1996 – О. Ємець був серед ключових комунікаторів. Коли на перших списочних виборах-1998, відбулось ледь не перше політичне ток-шоу: дискусія перших п’ятірок, запхнутих у клітки, дуже шкодував, що Ємець, шостий у списку, зостався поза грою.
Двом панам не служити, у широкому сенсі всі ми команда, у вузькому – я був «людиною Філенка», що особистістно від Ємця віддаляло. А ще пручався його очоленню Київської міської НДП, позаяк він не мав потягу ні до місцевого самоврядування, ні до оргроботи цього рівня. Політично я виявився правим, а так – не знаю. Зате знаю, що такі речі стосунків не поліпшують, ще й знаходяться доброзичливці із підкидання хмизу у багаття.
28.01.2001 О. Ємець загинув у автокатастрофі, ми переживали це як особисту трагедію, довго й тяжко. Це єдиний випадок, коли я увійшов у комісію із поховання.
29.09.2000 Президент Л. Кучма звільнив Міністра закордонних справ Б. Тарасюка, одна з гучних відставок в Уряді В. Ющенка. Причина – прозахідна орієнтація. Проковтнути це Борис Іванович не міг: заснував і очолив Інститут євро-атлантичного співробітництва, увійшов до ПРП, де одразу набув ваги й авторитету. НРУ очолював Г. Удовенко, попередник пана Бориса на посаді, близький йому політик і дипломат. Та посадове наступництво не краща диспозиція для дружніх стосунків, Б. Тарасюк перейшов до Руху лише згодом, вже як наступник Удовенка.
У новій, неслужбовій іпостасі Б. Тарасюк часто зустрічався з людьми, якось супроводжував його до рідної Житомирщини: зустрічали, й проводжали, його напрочуд тепло. На наступних виборах він легко б виграв округ, та був серед небагатьох, хто суттєво додавав і виборчому списку. Що у 2002-му і переважило.
Його призначення постійним представником України при Раді Європи у 2019-му, одне з кращих кадрових Зе-рішень, це не Кучма, Кравчук у Мінській групі.