![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanBorys Babin
Сучасна епопея із застосуванням санкцій учергове підкреслила потребу удосконалення профільного законодавства.
Саме щодо порядку виконання рішень РНБО та відповідного указу Президента.
Адже ми побачили приклад, що фактичне блокування певного резонансного майна (магістрального трубопроводу) сталося вже не через санкційний указ, а на виконання рішення суду.
Звісно все стає значно простішим, коли є рішення суду, що винесене оперативно, майже одразу після накладання на майно певних обмежень.
Але буває - коли такого рішення немає.
Півтора роки тому мене покликали поміркувати над такими питаннями в РНБО на посаді радника.
Але озвучені мною тоді на Петра Болбочана пропозиції, які прямо випливали від гарячих потреб практики та норм закону, декому там дуже не сподобалися.
Адже якщо санкції запроваджуються рішенням РНБОУ то контроль за виконанням такого рішення, за Законом - на Секретарі РНБОУ
Відповідно реалізація контролю - на Апараті РНБОУ, який Секретарю підпорядкований.
Іншого шляху немає та можливо й не потрібно.
Але будь-які контрольні функції - це постійна праця та велика відповідальність, потреба думати та діяти 24 на 7, а не займатися політичним самопіаром.
Як окремі вже звільнені Президентом секретарі.
Тому тодішнім керманичам офісу на Болбочана ідея "не зайшла", як й її носій.
То ж мене швиденько "попросили" із щойно зайнятого робочого місця.
Настільки швиденько, що забули зі мною в належний спосіб розрахуватися за отримані добрі поради.
А коли я через розумний час, як людина небагата, чемно попросив суд у цьому трохи розібратися - то почались всілякі неприємні для мене "дивні збіги обставин".
Але тепер, як казала одна добра людина одній маленькій дівчинці - "here You are and there she is"
Дякую Верховному Суду що 18 лютого у справі 420/7423/19 визнав за моїм позовом те, що мої професорські поради у РНБОУ були чогось варті; та те, що коли звільняєш щойно прийняту на твоє ж запрошення особу свавільно - то не слід забувати оплатити її працю за рахунком.
Бо посполиті - не кріпаки.
Ну й щоб два рази не вставати - то Верховний Суд у цій справі на моє підкріплене доказами прохання також визнав, що закон про декомунізацію чинний для усіх.
Зокрема й для окремих клерків Апарату РНБОУ, яким явно не дуже сподобалося перейменування адреси насіженого та поросшого мохом крісла з "вулиці імені червоних карателів" на Петра Болбочана.
Кому цікавий текст постанови - то він: https://reyestr.court.gov.ua/Review/95010369
-
Сучасна епопея із застосуванням санкцій учергове підкреслила потребу удосконалення профільного законодавства.
Саме щодо порядку виконання рішень РНБО та відповідного указу Президента.
Адже ми побачили приклад, що фактичне блокування певного резонансного майна (магістрального трубопроводу) сталося вже не через санкційний указ, а на виконання рішення суду.
Звісно все стає значно простішим, коли є рішення суду, що винесене оперативно, майже одразу після накладання на майно певних обмежень.
Але буває - коли такого рішення немає.
Півтора роки тому мене покликали поміркувати над такими питаннями в РНБО на посаді радника.
Але озвучені мною тоді на Петра Болбочана пропозиції, які прямо випливали від гарячих потреб практики та норм закону, декому там дуже не сподобалися.
Адже якщо санкції запроваджуються рішенням РНБОУ то контроль за виконанням такого рішення, за Законом - на Секретарі РНБОУ
Відповідно реалізація контролю - на Апараті РНБОУ, який Секретарю підпорядкований.
Іншого шляху немає та можливо й не потрібно.
Але будь-які контрольні функції - це постійна праця та велика відповідальність, потреба думати та діяти 24 на 7, а не займатися політичним самопіаром.
Як окремі вже звільнені Президентом секретарі.
Тому тодішнім керманичам офісу на Болбочана ідея "не зайшла", як й її носій.
То ж мене швиденько "попросили" із щойно зайнятого робочого місця.
Настільки швиденько, що забули зі мною в належний спосіб розрахуватися за отримані добрі поради.
А коли я через розумний час, як людина небагата, чемно попросив суд у цьому трохи розібратися - то почались всілякі неприємні для мене "дивні збіги обставин".
Але тепер, як казала одна добра людина одній маленькій дівчинці - "here You are and there she is"
Дякую Верховному Суду що 18 лютого у справі 420/7423/19 визнав за моїм позовом те, що мої професорські поради у РНБОУ були чогось варті; та те, що коли звільняєш щойно прийняту на твоє ж запрошення особу свавільно - то не слід забувати оплатити її працю за рахунком.
Бо посполиті - не кріпаки.
Ну й щоб два рази не вставати - то Верховний Суд у цій справі на моє підкріплене доказами прохання також визнав, що закон про декомунізацію чинний для усіх.
Зокрема й для окремих клерків Апарату РНБОУ, яким явно не дуже сподобалося перейменування адреси насіженого та поросшого мохом крісла з "вулиці імені червоних карателів" на Петра Болбочана.
Кому цікавий текст постанови - то він: https://reyestr.court.gov.ua/Review/95010369
-