![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanBorys Babin
11 лютого було винесене чергове рішення ЄСПЛ щодо окупованих територій Сходу України, Kurochenko and Zolotukhin v. Ukraine, і здається це перша справа, де Україна все ж програла заявникам.
Ці заяви були подані лише проти України та Європейський суд практично не досліджував у справі власне обставини збройного конфлікту.
Справа стосувалися двох луганчан, К. та З., перший з який отримав у 2013 р. у Алчевському суді вирок за умисне вбивство та другого, мешканця Антрациту, якому у 2013 р. було оголошене підозру у незаконному видобуванні вугілля та обрано запобіжний захід (заставу).
Пан К. до окупації встиг оскажити вирок у апеляції та зміст порушених прав бачив у тому, що він по-перше перебував у несвободі на підконтрольній території до 2017 року та по-друге у тому що його апеляцію так досі і не розглянули.
Відповідно його вирок через окупацію та залишення справи в Алчевську сили так і не набув.
У пана З. порушенням його прав стала неможливість припинення його справи, яка залишилася у Луганську (запобіжного заходу він позбувся ще до окупацїі).
Суд у обох випадках визнав порушення права на справедливий суд (ч. 1 ст. 6 Конвенції), щодо пана К. у тому, що через недбалість прокуратури його справу не змогли відновити для її перегляду судом, а щодо пана З. - через відсутність фактичної можливості припинити щодо нього провадження або прикладом пред'явити обвинувачення.
Такого роду справ ймовірно буде ще значна кількість, але нинішнє рішення власне на питання конфлікту практично не впливає.
ЄСПЛ зосередився лише на тих рельєфних недоліках роботи вітчізняних правоохоронців, які він не зміг не помітити.
Втім це рішення (https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-207845%22]}) надає певний імпульс багатьом юридичним процесам, припиненим в силу окупацїі на національному рівні.
Загалом у ньому Суд надає величезний натяк вітчізняним законодавцю, правоохороні та суду, що слід нарешті визначатися із долею "мертвих справ".
Як на мене єдиним практичним кроком у цій ситуації було б припинення усіх відповідних "завислих" (через перебування матеріалів справ в окупації) проваджень на стадіях підозри, обвинувачення, судового розгляду або апеляційного перегляду, (крім можливо особливо тяжких злочинів) через спеціальний закон.
Інакше держава ризикує все одно припинити ці справи але вже за сотнями рішень ЄСПЛ та після відповідних виплат заявникам.
11 лютого було винесене чергове рішення ЄСПЛ щодо окупованих територій Сходу України, Kurochenko and Zolotukhin v. Ukraine, і здається це перша справа, де Україна все ж програла заявникам.
Ці заяви були подані лише проти України та Європейський суд практично не досліджував у справі власне обставини збройного конфлікту.
Справа стосувалися двох луганчан, К. та З., перший з який отримав у 2013 р. у Алчевському суді вирок за умисне вбивство та другого, мешканця Антрациту, якому у 2013 р. було оголошене підозру у незаконному видобуванні вугілля та обрано запобіжний захід (заставу).
Пан К. до окупації встиг оскажити вирок у апеляції та зміст порушених прав бачив у тому, що він по-перше перебував у несвободі на підконтрольній території до 2017 року та по-друге у тому що його апеляцію так досі і не розглянули.
Відповідно його вирок через окупацію та залишення справи в Алчевську сили так і не набув.
У пана З. порушенням його прав стала неможливість припинення його справи, яка залишилася у Луганську (запобіжного заходу він позбувся ще до окупацїі).
Суд у обох випадках визнав порушення права на справедливий суд (ч. 1 ст. 6 Конвенції), щодо пана К. у тому, що через недбалість прокуратури його справу не змогли відновити для її перегляду судом, а щодо пана З. - через відсутність фактичної можливості припинити щодо нього провадження або прикладом пред'явити обвинувачення.
Такого роду справ ймовірно буде ще значна кількість, але нинішнє рішення власне на питання конфлікту практично не впливає.
ЄСПЛ зосередився лише на тих рельєфних недоліках роботи вітчізняних правоохоронців, які він не зміг не помітити.
Втім це рішення (https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-207845%22]}) надає певний імпульс багатьом юридичним процесам, припиненим в силу окупацїі на національному рівні.
Загалом у ньому Суд надає величезний натяк вітчізняним законодавцю, правоохороні та суду, що слід нарешті визначатися із долею "мертвих справ".
Як на мене єдиним практичним кроком у цій ситуації було б припинення усіх відповідних "завислих" (через перебування матеріалів справ в окупації) проваджень на стадіях підозри, обвинувачення, судового розгляду або апеляційного перегляду, (крім можливо особливо тяжких злочинів) через спеціальний закон.
Інакше держава ризикує все одно припинити ці справи але вже за сотнями рішень ЄСПЛ та після відповідних виплат заявникам.