Diana Makarova· Що це за фото?

[don_katalan]

Чому на броніку великими літерами написано: "СНАЙПЕР"? Це щоб ворог бачив і одразу стріляв в того, хто під броніком? Снайпер же ж?
Ні. Насправді таким було розпорядження командира. Щоб кожен написав на броніку великими літерами: "СНАЙПЕР". Для того, щоб, коли боєць збирається вискочити з бліндажа - цей напис падав у очі і нагадував бійцю, що працює снайпер. Не забудь бронік.
Дурня, звичайно. Це була така дурня, підписувати бійців так, щоб було видно без бінокля (позиція стояла дуже близько до ворога), що в мене немає навіть слів, яка це була дурня.
Але вона зрозуміла. Це був акт відчаю того ж командира. Кажуть, до того командир розпоряджався писати на броніках "Обережно, працює снайпер. Не забудь бронік" Але довгі тексти ніхто не читає, самі знаєте.
Я страшенно обурювалась цим написом. Я кричала:
- Ну, де логіка? Ну, ви ж фактично ставите бійцям на груди мішені! Ось я, снайпер, стріляйте в мене!
Мені у відповідь знизували плечима і відповідали:
- Ну, надо ж шось дєлать...
А коли армія каже "надо шось дєлать" - дії можуть бути найрізноманітнішими. Ага, див. фото.
А потім я побувала на фронті під час розпалу того перемир'я. Саме тоді, коли дійсно ніде ніхто не стріляв, був такий перший період, місяця півтора. Тиша стояла на фронтах.
Мама моя, що творилось...
У повен зріст, без броніків та без касок, за триста-п'ятсот метрів від ворога. А чо, перемир'я ж!
Я тоді сказала одну фразу і бачить бог, скільки разів я поворила її в тому рейсі під час махрового перемир'я. В різних підрозділах і різним військовим я повторювала її:
- Будь-яке перемир'я має здатність закінчуватись. Не дай боже, щоб воно закінчилось на тобі. Хоча ти про це вже можеш не взнати.
До перемир'я звичний наш фронт. Всі, хто кричать про зеленське перемир'я - велкам в історії перемирій до того. Господи, скільки їх було...
Хлібні, шкільні, пасочні, новорічні перемир'я і перемир'я просто так, бо йдуть переговори, бо ходить фронтом генеральська комісія, бо потребується політична воля і політична доцільність.
Насправді нічого аж такого поганого в перемир'ях немає. Це час зібратись, відпочити, повкалувати на розбудові інженерних споруд. Оті самі окопчики поглибити, ага.
Останнє, до речі, роблять не всі, а дарма.
Але є в перемир'ях одна паршива річ.
Вони розслабляють.
Вони вносять в армії таку шалену долю охламонства, що сама ж армія за голови хапається - та хіба можна ж так, хлопці, дівчата, що ж ви робите!
Отой рейс тихим фронтом під час перемир'я вніс в мою душу стільки жаху, скільки не вносив жоден рейс під час боїв. Бо будь-які перемир'я мають здатність закінчуватись, і дай боже, щоб вони закінчились не на вас, але ви про те можете вже й не взнати...
Перемир'я давно фактично закінчене, і в нас зараз точиться снайперська війна - і це гидка сторона будь-якої війни. Снайпер, отой одинак (пара) з рушничкою - це, виявляється, шалена зброя для вибивання особового складу. А коли він ще в засідці з Птуром - це зброя для вибивання цілих автомобілів.
Страшно їздити фронтом, страшно. Під час масованої роботи артилерії не було так страшно, скажу вам щиро. Бо снайпер... А Птур...
(і головою покрутила, не маючи більше слів)
- Ви не уявляєте, скільки смертей на фронті із-за власного охламонства. - сказали нещодавно одні військові.
- Бойових смертей? - спитала я.
- Так, звичайно. Загибель на позиції, під час бойових дій. Але від того, що в повен зріст, іноді навіть без броніка.
- Ну, я чула, що сильний процент. - обережно сказала я.
- Сильний? - похмуро гмикнули військові. - Ну, якщо дев'яносто процентів це сильний процент, то так. Як на нас, це процент катастрофічний.
Сьогодні на фронті знову працює снайпер...
І не один.
А я просто дістаю це старе фото - підрозділ давно вийшов з місць дислокації, тому я можу показати вам його нарешті - і знову й знову думаю, яка це страшна зброя - снайпер.
Думаю про акти відчаю командирів, які іноді перетікають ось в таку дурню.
Думаю також про те, що будь-які перемир'я рано чи пізно закінчуються. Дай боже, щоб вони закінчились не на тобі. Бо ти про це вже можеш не взнати.
... написано людиною, яка теж гасає фронтом без броніка й каски. Бо їх носити важко, бо вони муляють, бо в них жарко і ще там щось.
Ми такі самі, а що ви думали, ми такі самі. Сім років себе за це лаємо, і сім років забуваємо вдягнути. Особливо чітко забуваємо якраз під час перемирій.
І нам теж варто б написати на торпедах наших машин:
"ОБЕРЕЖНО, ОХЛАМОНИ, ПРАЦЮЄ Ж СНАЙПЕР!"
Як акт відчаю, як акт відчаю...
фото Костя Андрійович
та бійця, ім'я якого ми не публікуємо






-