Diana Makarova · РОМА І РОМАШКА

[don_katalan]

Була колись історія. Знайома одеситка розповідала.
Одеситка була - мама, шо за такоє, і откуда такі беруться. Висока, трохи пишна, але без дряблості, більше міцна, ніж повна. Та при її зрості цього й помітно не було, але ж окремі деталі виділялись - шоп ви мені були здорові, який розмір зверху і який внизу. І вся ця розкіш юного тіла сорок восьмого розміру, усі ці бюстові вєліколєпія і округлость ... гм... скажімо, бедер - вона вкладала в сарафанчики сорок четвертого розміру. Так ви ж самі розумієте, як те все випирало, а якщо ще правильно подати.
А подавати вона вміла правильно. Так, що коли вона крокувала Одесою, і все оте на ній пружно підстрибувало і гойдалось - так хто вже буде дивуватись, що тролейбуси хилились на одну сторону?
Я сама бачила ті тролейбуси, я не збрешу - хилились шо твої шаланди, полниє кєфалі, відповідно.
Я нічого не сказала про світлий лік. Лік був смаглявим, миловидним. Миловидним, я сказала - хто розуміється, це іноді навіть більше, ніж краса. Очі - величезні карі вишні, тохи розкосі, і жорстке каштанове лискуче волосся пружними хвилями спадало... гм... скажімо на бедра.
- Рома? - питались іноді в неї на вокзалі циганки.
Понятно, що рома. На шістнадцяту частину. Бабка-циганка, де ж не рома, конкретна рома.
Ну, і оірєнтування в життєвих обставинах у неї теж було миттєвим, циганським якимось. Інтелект сильно не зблискував, але харізма перла, кокетливість, достатня для кар'єри, була прокачаною, і розум, отой звичайний розум хитрості й прохаваності, теж зблискував в очах і в діях.
А до пори працювала вона телефоністкою на Головпоштамті.
І був начальник. З начальником на ти, рука руку миє, давні знайомі, хоч дядя і немолодий, були друзями.
І раптом на поштамті з'явилась нова телефоністка.
Боже, що то була за юнь блакитна. Золоті кучері довгих кіс, величезні блакитні очі, ніжні пухкі губи, здається, навіть не ціловані - і сама вона вся була порцелянової прозорості і такого ж кольору. Ромашкою прозвали, такою була ніжною.
Ну, нашій Ромі (так назвемо) досить стало одного погляду, аби поставитись до Ромашки не надто прихильно. Сухо і обережно поставилась Рома до Ромашки - а раптом та почне відвойовувати територію, лізти по головах. Аж ні, Ромашка ні по чиїх головах не тупцяла, була з усіма приязною й милою, ні в кого не збиралась уводити чоловіків, а просто і цілеспрямовано направила власну чарівність на самого начальника. Стріляти, так один раз і в ціль - з повагою покивала головою наша Рома.
Начальник довго оборону не тримав, та що там, ще питання, хто тримав оборону і хто почав атаку.
Начальник втратив голову.
Начальника почали заставати втупленим в блакитне небо Одеси, блаженна посмішка грала на обличчі. Пройшли чутки, що начальник готується до розводу.
А потім на його ім'я прийшов пакет.
В пакеті були фотографії. Після цих фото, кажуть, начальнику прийшлось продавати машину і ще позичати грошей.
Блакитноока Ромашка просто не вийшла на роботу, звільнили заочно.
Коли начальник вже трохи прийшов до тями, коли до нього повернулась дружина з дітьми і синці від недосипання почали вже сходити під очима - зустрілись якось вони з Ромою в курилці. Та так, що більш нікого не було, тому поговорити могли. Рома почала першою.
- Ну? - спитала вона.
- Ну-ну... - відповів начальник.
- А така ж Ромашечка. - реготнула Рома.
- Теж так думав. - кивнув понуро начальник.
потім подумав ще, окинув Рому поглядом, запалив ще цигарку і сказав:
- От розумієш, Рома. На тебе зиркнеш і все понятно. Стерва, як є стерва. І вже знаєш, чого від тебе чекати. А с етіми ромашками... Та ну їх... (тут був матюк)
потім іще помовчав і сказав:
- Нєєєєє... Віднині тільки зі стервами. І нікакіх небесних созданій!
(тут теж матюк, понятно)
... я цю історію знала зі своїх... давно було, одним словом, в юності. Я цю історію давно відреготала, найперше, коли мені розказували, а потім вже, коли розказувала я.
І от же, до кінця я зрозуміла цю історію лише під час війни.
- От понімаєш... - сазала я приятельці. - На нас же поглянеш, ну, люті баби з чітко відкаліброваною стервозністю. І спілкуємось ми з такими ж, і все нам ясно, все понятно, і спілкуватись легко, бо знаєш, чого чекати. Тому від нас всих і не чекають чогось такого несподіваного. Все в рамках, всі знають, що коли ми починаємо діяти, треба пригнутись, а то й взагалі пірнати рибкою в бліндаж.
- Ну, це понятно. - відповіла вона мені. - Бажано в бліндаж пірнати ще коли ми тільки вирішуємо, як діяти.
- Во-во... - сказала я. - А є святі. Оцих треба боятись.
- Та да, свят-свят. - відповіла вона мені.
А все чому?
А тому що від святих, та ще й з декларованою і розпіареною святістю ніколи не знаєш, чого чекати. Вони ж завжди усміхнені, завжди такі святі, що зуби зводить. Така людина як вистрілить, так довго до тями не прийдеш. Тому що не чекаєш. Не встиг пригнутись і рибкою пірнути у бліндаж.
Тому ну вже цю святість...
(тут матюка не буде. тому що моя особиста стервозність чітко відкалібрована, я рамки знаю)
Ви що, можливо, подумали, що пост про жінок?
О, ні, відкалібрована стервозність - це поняття поза гендером.
Як і підвищена, декларована і розпіарена святість. Бійтесь її, я точно знаю, що говорю.

-

Comments

[xou]

фотки де, що керівнику прислали?