Diana Makarova · ПРО БРРРРРРАТЬЄВ
Jul. 26th, 2020 08:49 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanВисоцький, Висоцький...
З роками все рідше він в цей день мелькає в стрічці. І то таке - в нас своя культура, нам своє робити і співати, та й роки йдуть, забуваються колишні боги.
Владімір Семенович був богом, це розуміти треба. Богом цілезного покоління, і то не одного.
Добре, що я ніколи не сповідувала цю релігію. Ну, Висоцький і Висоцький. Ми Окуджаву більше слухали. А взагалі знайомство моє з цим зрізом відбулось з Анчарова. Хтось вважає Галіча татком авторської пісні, і досі веде давній батл Окуджава-Галіч, а я ж бо точно знаю - татком тут був Анчаров. А потім вже ця плеяда.
"Тихо капает вода, кап, кап..."
"Балалаєчку свою я из шкапа достаю, на Канатчиковой даче тихо песенку пою"
"Баллада о танке Т-34, который стоит в чужом городе на высоком красивом постаменте" - пронизлива пісня про танк, який загинув, тому що не зміг зім'яти траками ляльку, яка лежала в грязюці чужих доріг. І кагбе цей танк загинув і каже: "Теперь ты узнал меня? Я любовь, застывшая на века"
ну, я досі при сльозах, коли це слухаю, от чесно. Це все Анчаров, справжній, хоч і забутий татко авторської пісні (якщо не рахувати дідуся цієї ж пісні - Вертінського)
Ну, то таке.
Анчаров впав до маразму, зациклившись на совдепівщині і проклинаючи клятих американців. Що стало б з Галічем, хтозна - але стався Грюндіг, і усьо.
З Висоцьким сталась Олімпіада. Та клята Олімпіада у цілого покоління стала синонімом смерті бога. Та навіть у кількох поколінь.
І теж усьо.
І потім кожного року все менше тих, хто згадує його в цей день. А якщо й згадують - то все частіше з питанням:
- От цікаво, де й з ким був би зараз Владімір Сємьоновіч?
Ну, по-перше, Владімір Сємьоновіч був би наразі давно в маразмі. От без варіантів. З його-то ритмом життя та речовинами для вживання!
Ну, а якщо він був би таки живим і в здравії - то, скоріше всього, був би він за одним кулеметом з Пореченковим. І Пачьотний гражданін Донецкой народной з пожиттєвим громадянством.
Отак, братця, отак
Романтик був. Вот покатилась вторая звезда і все таке - він не зміг би пройти повз брррррратню допомогу брррррррратському народу.
А правда, всі тут же згадали на слух його розкатистий РРРРРРРРР.... ?
Насправді погані ми Ванги, Касандри та Лаокоони, і звідки нам знати, хто ким був би? Але от чомусь я впевнена, що Окуджава тихо, але вперто мав би свою думку щодо дій Росії. І це була б несолодка думка для Росії.
От чомусь я впевнена в тому, що Стругацькі мали б свою гірку думку.
Може, тому що перераховані встигли викотити свою думку на загал? Може, тому що не злякались ще тоді, коли інші вже злякались?
Насправді ми непогані Касандри, Ванги та Лаокоони. Ось приклад.
Я оперу люблю так, вибірково. Тут слухаю, тут ні, тут іграєм, тут нє іграєм, а тут ми рибу завертали. Але, слухаючи деякі арії, я попадаю на Нетребко.
Ну, Нетребко і Нетребко. Чисто веде, що вже там придиратись. Я і не придиралась. Я взагалі чомусь вважала її українською співачкою, що вийшла на підмостки з нас, з Києва чи Ніжина там якогось. Ну, так за замовчуванням чомусь вважала.
Але, слухаючи Аїду, наприклад, я чомусь злегка морщилась завжди. Щось в цьому широкому голосі Анни Нетребко мені заважало, неначе співачка хора імені Аоександрова вийшла на заміну з виконанням арії Донни Анни.
Щось таке прослизало, що чомусь здавалось - співаючи Аїду чи Донну Анну, Нетребко підспівує народному хору, виконуючому "Полюшко-полє", русскую народную пєстню.
Повторюю - я весь цей час вважала Нетребко українською співачкою. До чого тут раптом Полюшко-полє?
Аж ось зовсім недавно я таки допетрала істину.
Яка ж вона українська? Нетребко завжди була російською співачкою, і вагомий вклад у фінансування ДНР вона свого часу внесла. От тобі і Полюшко-полє, полюшко, широко полє...
Тобто, я хочу сказати, що, як би важко не було прогнозувати дії співака чи там актора, але щось таке з них проривається, навіть коли вони декларують свою незалежність від політики. Навіть коли вони просто співають.
Ах, донна Анна, донна Анна...
А ось візьмемо відому позашлюбну доньку авторської пісні - Вєроніку Доліну, представницю так званої дамської авторської пісні.
Дамська авторська пісня - тут вам нє здєсь, жодних розкатистих ррррррррр, там все ніжно, про дітей та про коханців і про непросту любов. І всєнєпрємєнно шаль на плечі, і троянда в саду, і на дачє спят два сина, я чітала о таком, помню, а мой дом лєтаєт і все таке.
Виходить така на сцену - вся політ, вся порив, і починає давати елітарні штучки. Це сильно, я вам скажу - принаймні для домогосподарок, підстаркуватих вчительок та старих дів, які і досі чекають на свого принца, кожного вечора переглядаючи улюблені кадри з "Зимової вишні"
Тому Вєроніка Доліна завжди, навіть під час війни, свою аудиторію знаходила. І навіть під час війни та окупації Росією частини нашої землі - приїздила вона до нашої країни і співала. А війна? А що війна? Вероніка Доліна говорити про війну уникала, а коли запопадливі журналісти запитували, чи не боїться вона приїздити, наприклад, до Запоріжжя - Вероніка Доліна, гордо струснувши локонами, відповідала:
- Ну, ми же с вамі взрослиє люді!
От і зрозумій.
Чи то настільки дорослі, що про війну анічичирк, чи то такі вже дорослі, що летимо над війною, не помічаючи її. Це вам не "Полюшко-полє" з конкретною позицією Донни Анни - от вам п'ятнадцять штук на ДНР, гуляйтесь, як хочете. Але це і не позиція. Таке - тісто, ні вашим, ні нашим, ми вище цього.
Ну, а коли раптово вмер Едічка Лімонов, відомий Че Гевара Росії - зіткнулась я десь в коментах з Веронікою Доліною. Та, кутаючись в очєнь дамскую шаль, виказувала співчуття з приводу смерті генія.
На цьому місці я аж гикнула, звиняйте. Я до таких елітарних штучок не була готовою.
Тому я й запропонувала їй проглянути фото вбитих дітей. Вбитих за підтримки отаких от Едічок Лімонових. Я навіть дала там кілька фото - наприклад, фото Стьопи Чубенко, пацанятка, вбитого ДНРівцями. Просто так. За шарфик кольорів українського прапору.
А що там було далі - не знаю. Мене забанили, звичайно. Це було в тредах російського поета Цвєткова. Теж той ще протестант режиму. Брат, блін...
Так я й кажу - що там гадати. Не любить русская інтелігенція, коли при ній говорять про кров і вбитих дітей. Вона, русская інтелігенція, або отака, підкреслено паряща над оцим всим вашим грязним, і ми за мир во всьом мірє, і ми же братья-славянє - або, за певних темпераментів характеру, стає до кулемета.
Або "ми више всєго етого" - або романтика і помощь бррррррррратьям-славянам
Так що Висоцький - ну, ми приблизно розуміємо, що він був би за брррррратьєв.
Як і Анчаров
Як і Галіч
Як і Нетребко
Як і Доліна
... крім Окуджави.
Крім маленької Лії Ахеджакової. Де вона сили бере перти проти стіни?
Крім моєї Тіккі.
Крім ще кого, підкажіть? Бо говорити треба про живих. Їх жменька. Їх треба знати.
З роками все рідше він в цей день мелькає в стрічці. І то таке - в нас своя культура, нам своє робити і співати, та й роки йдуть, забуваються колишні боги.
Владімір Семенович був богом, це розуміти треба. Богом цілезного покоління, і то не одного.
Добре, що я ніколи не сповідувала цю релігію. Ну, Висоцький і Висоцький. Ми Окуджаву більше слухали. А взагалі знайомство моє з цим зрізом відбулось з Анчарова. Хтось вважає Галіча татком авторської пісні, і досі веде давній батл Окуджава-Галіч, а я ж бо точно знаю - татком тут був Анчаров. А потім вже ця плеяда.
"Тихо капает вода, кап, кап..."
"Балалаєчку свою я из шкапа достаю, на Канатчиковой даче тихо песенку пою"
"Баллада о танке Т-34, который стоит в чужом городе на высоком красивом постаменте" - пронизлива пісня про танк, який загинув, тому що не зміг зім'яти траками ляльку, яка лежала в грязюці чужих доріг. І кагбе цей танк загинув і каже: "Теперь ты узнал меня? Я любовь, застывшая на века"
ну, я досі при сльозах, коли це слухаю, от чесно. Це все Анчаров, справжній, хоч і забутий татко авторської пісні (якщо не рахувати дідуся цієї ж пісні - Вертінського)
Ну, то таке.
Анчаров впав до маразму, зациклившись на совдепівщині і проклинаючи клятих американців. Що стало б з Галічем, хтозна - але стався Грюндіг, і усьо.
З Висоцьким сталась Олімпіада. Та клята Олімпіада у цілого покоління стала синонімом смерті бога. Та навіть у кількох поколінь.
І теж усьо.
І потім кожного року все менше тих, хто згадує його в цей день. А якщо й згадують - то все частіше з питанням:
- От цікаво, де й з ким був би зараз Владімір Сємьоновіч?
Ну, по-перше, Владімір Сємьоновіч був би наразі давно в маразмі. От без варіантів. З його-то ритмом життя та речовинами для вживання!
Ну, а якщо він був би таки живим і в здравії - то, скоріше всього, був би він за одним кулеметом з Пореченковим. І Пачьотний гражданін Донецкой народной з пожиттєвим громадянством.
Отак, братця, отак
Романтик був. Вот покатилась вторая звезда і все таке - він не зміг би пройти повз брррррратню допомогу брррррррратському народу.
А правда, всі тут же згадали на слух його розкатистий РРРРРРРРР.... ?
Насправді погані ми Ванги, Касандри та Лаокоони, і звідки нам знати, хто ким був би? Але от чомусь я впевнена, що Окуджава тихо, але вперто мав би свою думку щодо дій Росії. І це була б несолодка думка для Росії.
От чомусь я впевнена в тому, що Стругацькі мали б свою гірку думку.
Може, тому що перераховані встигли викотити свою думку на загал? Може, тому що не злякались ще тоді, коли інші вже злякались?
Насправді ми непогані Касандри, Ванги та Лаокоони. Ось приклад.
Я оперу люблю так, вибірково. Тут слухаю, тут ні, тут іграєм, тут нє іграєм, а тут ми рибу завертали. Але, слухаючи деякі арії, я попадаю на Нетребко.
Ну, Нетребко і Нетребко. Чисто веде, що вже там придиратись. Я і не придиралась. Я взагалі чомусь вважала її українською співачкою, що вийшла на підмостки з нас, з Києва чи Ніжина там якогось. Ну, так за замовчуванням чомусь вважала.
Але, слухаючи Аїду, наприклад, я чомусь злегка морщилась завжди. Щось в цьому широкому голосі Анни Нетребко мені заважало, неначе співачка хора імені Аоександрова вийшла на заміну з виконанням арії Донни Анни.
Щось таке прослизало, що чомусь здавалось - співаючи Аїду чи Донну Анну, Нетребко підспівує народному хору, виконуючому "Полюшко-полє", русскую народную пєстню.
Повторюю - я весь цей час вважала Нетребко українською співачкою. До чого тут раптом Полюшко-полє?
Аж ось зовсім недавно я таки допетрала істину.
Яка ж вона українська? Нетребко завжди була російською співачкою, і вагомий вклад у фінансування ДНР вона свого часу внесла. От тобі і Полюшко-полє, полюшко, широко полє...
Тобто, я хочу сказати, що, як би важко не було прогнозувати дії співака чи там актора, але щось таке з них проривається, навіть коли вони декларують свою незалежність від політики. Навіть коли вони просто співають.
Ах, донна Анна, донна Анна...
А ось візьмемо відому позашлюбну доньку авторської пісні - Вєроніку Доліну, представницю так званої дамської авторської пісні.
Дамська авторська пісня - тут вам нє здєсь, жодних розкатистих ррррррррр, там все ніжно, про дітей та про коханців і про непросту любов. І всєнєпрємєнно шаль на плечі, і троянда в саду, і на дачє спят два сина, я чітала о таком, помню, а мой дом лєтаєт і все таке.
Виходить така на сцену - вся політ, вся порив, і починає давати елітарні штучки. Це сильно, я вам скажу - принаймні для домогосподарок, підстаркуватих вчительок та старих дів, які і досі чекають на свого принца, кожного вечора переглядаючи улюблені кадри з "Зимової вишні"
Тому Вєроніка Доліна завжди, навіть під час війни, свою аудиторію знаходила. І навіть під час війни та окупації Росією частини нашої землі - приїздила вона до нашої країни і співала. А війна? А що війна? Вероніка Доліна говорити про війну уникала, а коли запопадливі журналісти запитували, чи не боїться вона приїздити, наприклад, до Запоріжжя - Вероніка Доліна, гордо струснувши локонами, відповідала:
- Ну, ми же с вамі взрослиє люді!
От і зрозумій.
Чи то настільки дорослі, що про війну анічичирк, чи то такі вже дорослі, що летимо над війною, не помічаючи її. Це вам не "Полюшко-полє" з конкретною позицією Донни Анни - от вам п'ятнадцять штук на ДНР, гуляйтесь, як хочете. Але це і не позиція. Таке - тісто, ні вашим, ні нашим, ми вище цього.
Ну, а коли раптово вмер Едічка Лімонов, відомий Че Гевара Росії - зіткнулась я десь в коментах з Веронікою Доліною. Та, кутаючись в очєнь дамскую шаль, виказувала співчуття з приводу смерті генія.
На цьому місці я аж гикнула, звиняйте. Я до таких елітарних штучок не була готовою.
Тому я й запропонувала їй проглянути фото вбитих дітей. Вбитих за підтримки отаких от Едічок Лімонових. Я навіть дала там кілька фото - наприклад, фото Стьопи Чубенко, пацанятка, вбитого ДНРівцями. Просто так. За шарфик кольорів українського прапору.
А що там було далі - не знаю. Мене забанили, звичайно. Це було в тредах російського поета Цвєткова. Теж той ще протестант режиму. Брат, блін...
Так я й кажу - що там гадати. Не любить русская інтелігенція, коли при ній говорять про кров і вбитих дітей. Вона, русская інтелігенція, або отака, підкреслено паряща над оцим всим вашим грязним, і ми за мир во всьом мірє, і ми же братья-славянє - або, за певних темпераментів характеру, стає до кулемета.
Або "ми више всєго етого" - або романтика і помощь бррррррррратьям-славянам
Так що Висоцький - ну, ми приблизно розуміємо, що він був би за брррррратьєв.
Як і Анчаров
Як і Галіч
Як і Нетребко
Як і Доліна
... крім Окуджави.
Крім маленької Лії Ахеджакової. Де вона сили бере перти проти стіни?
Крім моєї Тіккі.
Крім ще кого, підкажіть? Бо говорити треба про живих. Їх жменька. Їх треба знати.
Не треба нам вішати про жменьку
Date: 2020-07-26 02:19 pm (UTC)Підсказую, що таких живих багато і іх зовсім не жменька, наприклад Михайло Борзикін з Телевізором...