![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanПетро Олещук
Вчора Верховна Рада ухвалила постанову щодо зміни кількості районів України. Звісно, щодо цього точилися серйозні баталії. Хоча питання це суто технічне. Але за однієї умови - зміна районного поділу має супроводжуватися завершенням реформи місцевого самоврядування.
Ні для кого не є секретом, що адміністративно-територіальний поділ України, успадкований нами від УРСР, був побудований згідно до лоігки адміністративно-командної вертикалі та логіки зрощування партійної "вертикалі" та органів державної влади. Він не відповідав ні історичному поділу України, ні навіть демографічним реаліям, бо це зріз ситуації, що існувала багато десятиліть тому. Тому розмови про його заміну велися усі роки незалежності. Хоча далі розмов справа не йшла.
Хоча проблема навіть не у радянському поділі, а у радянській "вертикалі", яку повинна усунута розпочата вже досить давно реформа місцевого самоврядування.
І логіка цієї реформи навіть не у тому, щоб створити ОТГ та передати їм повноваження та фінанси, а у тому, щоб розвести функції органів влади та місцевого самоврядування.
Якщо це впроваджується, то змінюється сам підхід до територіального поділу держави.
Нові райони за таких умов – це так званий субрегіональний рівень адміністративно-територіального устрою, який є в країнах Європи. Але якого ніколи не було в Радянському Союзі і в пострадянській Україні.
Райони повинні бути оптимальними за своїми параметрами для того, щоб організувати на їх територіях ефективну роботу регіональних представництв органів державної влади (не плутати з органами місцевого самоврядування!).
Зрозуміло, що такі райони можуть бути більшими. Але це в принципі нічого не означатиме для людей, які будуть одержувати адміністративні послуги в громадах.
Для того, щоб вклеїти фото в паспорт, чи отримати довідку не потрібно буде їздити в районний центр.
А райони залишаються виключно для спрощення координації роботи місцевих представництв центральних органів виконавчої влади. Тобто, тих організацій, які втілюють державні програми, а не надають послуги населенню.
Тобто, за такого підходу громадянина взагалі не повинно цікавити, в якому районі він живе, бо цей поділ на райони не повинен ніяк позначатися на його повсякденному житті та впливати на нього.
Звісно, це ставить питання про те, що новий поділ на райони мав бути останнім етапом усіх змін. Включно зі змінами до Конституції. Водночас, зрозуміло, що вибори - скоро, і немає смислу проводити вибори, змінювати конституцію, і знову проводити вибори. Логічніше провести їх на основі нового територіального поділу.
Ну і питання про області, закріплені в Конституції, теж лишається, бо "області УРСР" теж слабко відображають реалії нової України. Але дивитися на всі ці питання треба в комплексі.
Вчора Верховна Рада ухвалила постанову щодо зміни кількості районів України. Звісно, щодо цього точилися серйозні баталії. Хоча питання це суто технічне. Але за однієї умови - зміна районного поділу має супроводжуватися завершенням реформи місцевого самоврядування.
Ні для кого не є секретом, що адміністративно-територіальний поділ України, успадкований нами від УРСР, був побудований згідно до лоігки адміністративно-командної вертикалі та логіки зрощування партійної "вертикалі" та органів державної влади. Він не відповідав ні історичному поділу України, ні навіть демографічним реаліям, бо це зріз ситуації, що існувала багато десятиліть тому. Тому розмови про його заміну велися усі роки незалежності. Хоча далі розмов справа не йшла.
Хоча проблема навіть не у радянському поділі, а у радянській "вертикалі", яку повинна усунута розпочата вже досить давно реформа місцевого самоврядування.
І логіка цієї реформи навіть не у тому, щоб створити ОТГ та передати їм повноваження та фінанси, а у тому, щоб розвести функції органів влади та місцевого самоврядування.
Якщо це впроваджується, то змінюється сам підхід до територіального поділу держави.
Нові райони за таких умов – це так званий субрегіональний рівень адміністративно-територіального устрою, який є в країнах Європи. Але якого ніколи не було в Радянському Союзі і в пострадянській Україні.
Райони повинні бути оптимальними за своїми параметрами для того, щоб організувати на їх територіях ефективну роботу регіональних представництв органів державної влади (не плутати з органами місцевого самоврядування!).
Зрозуміло, що такі райони можуть бути більшими. Але це в принципі нічого не означатиме для людей, які будуть одержувати адміністративні послуги в громадах.
Для того, щоб вклеїти фото в паспорт, чи отримати довідку не потрібно буде їздити в районний центр.
А райони залишаються виключно для спрощення координації роботи місцевих представництв центральних органів виконавчої влади. Тобто, тих організацій, які втілюють державні програми, а не надають послуги населенню.
Тобто, за такого підходу громадянина взагалі не повинно цікавити, в якому районі він живе, бо цей поділ на райони не повинен ніяк позначатися на його повсякденному житті та впливати на нього.
Звісно, це ставить питання про те, що новий поділ на райони мав бути останнім етапом усіх змін. Включно зі змінами до Конституції. Водночас, зрозуміло, що вибори - скоро, і немає смислу проводити вибори, змінювати конституцію, і знову проводити вибори. Логічніше провести їх на основі нового територіального поділу.
Ну і питання про області, закріплені в Конституції, теж лишається, бо "області УРСР" теж слабко відображають реалії нової України. Але дивитися на всі ці питання треба в комплексі.