![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanАртур Харитонов
Цю статтю не опублікують на своїх сторінках українські дипломати, адже пройшли часи, коли вони були готові боронити українські цінності свободи.
Однак, це те, що є поза ілюзією нашої «бульбашки», - тобто дійсність.
Видання Foreign Affairs виклало статтю «Is Taiwan the Next Hong Kong?», яка абсолютно тотожна тим тезам, які я намагаюся донести як українським, так і світовим політкам.
Якщо коротко, у ній автори толерантно озвучують правду про те, як світова дипломатія вдає сліпого, ховаючи власну неспроможність нокаутувати прожерливого китайського комуніста за коронавірусною кризою.
У статті проводяться паралелі між російським вторгненням до Грузії у 2008 році, за яку Росія заплатила аж нічого, та гібридною анексією Гонконгу у 2020-му, яка ризикує повторити долю кейсу Абхазії та Осетії.
При цьому, окупація та анексія українських територій, зокрема Криму, на думку авторів, є прецедентом для подальшої окупації та анексії Тайваню комуністичною диктаторою Китаю.
Я давно писав, що Росія є васалом КНР, і сьогодні ця теза набуває нового сенсу.
Комуністична диктатура апробувала власні збочення через Путіна: спочатку Китай проспонсував російську агресію проти України і подивився, що за це було (спойлер: нічого суттєвого); взявши за основу відсутність «побочки» на своєму піддослідному щуреві (читай, - Путіні), КПК вдалася до повторення українського сценарію – спочатку в Гонконзі, у перспективі – на Тайвані.
При цьому, всі злочинні дії творяться у передвиборчий час у США. І це вже важко не помітити. 2008, 2016, 2020.
Повертаючись до статті, скажу, що вона досить велика та професійна. Саме такими категоріями мав би оперувати міністр закордонних справ, а не допускати помилок першокурсника, ставлячи в один рядок імператора Нарухіто та пекінського комуніста (так, це я вдруге про Кулебу та його позорисько у The Diplomat).
Автори висловлюють стурбованість тим, що регіон Тихого океану, з питань безпеки якого утворилося домінативне становище США, більше не знаходиться під контролем демократичного альянсу.
І, дійсно, сьогодні надзвичайно важливо, аби наступний президент США, неважливо – Байден чи Трамп, – поставив першочерговою задачею очолення антикитайської (яка апріорі є антиросійською) коаліції. Адже затягнення цього процесу лиш створює вакуум невизначеності для тих держав, які вже вступили в останній бій з комунізмом.
Щодо України, то я можу резюмувати: для світової арени ми повернулися у найгірші часи режиму Януковича. Не люди, а ті, хто, очоливши напрями, стали нелюдами та малоросами. Є винятки, але їх недостатньо.
І ми, і світ, має повернути часи, коли позиції були чіткими та прямолінійними. Хитрощі – це прикриття для грошових потоків, які йдуть точно не у кишені простих громадян. Ми живимо у часи, коли є чітко визначені білі та чорні кольори, і спроба зводити все до тотального сірого цього не змінить. Можна лиш вийти з сірої зони. І для України - це єдиний шанс врятувати себе.
Читати статтю англійською можна тут: https://fam.ag/3eixl3b
Цю статтю не опублікують на своїх сторінках українські дипломати, адже пройшли часи, коли вони були готові боронити українські цінності свободи.
Однак, це те, що є поза ілюзією нашої «бульбашки», - тобто дійсність.
Видання Foreign Affairs виклало статтю «Is Taiwan the Next Hong Kong?», яка абсолютно тотожна тим тезам, які я намагаюся донести як українським, так і світовим політкам.
Якщо коротко, у ній автори толерантно озвучують правду про те, як світова дипломатія вдає сліпого, ховаючи власну неспроможність нокаутувати прожерливого китайського комуніста за коронавірусною кризою.
У статті проводяться паралелі між російським вторгненням до Грузії у 2008 році, за яку Росія заплатила аж нічого, та гібридною анексією Гонконгу у 2020-му, яка ризикує повторити долю кейсу Абхазії та Осетії.
При цьому, окупація та анексія українських територій, зокрема Криму, на думку авторів, є прецедентом для подальшої окупації та анексії Тайваню комуністичною диктаторою Китаю.
Я давно писав, що Росія є васалом КНР, і сьогодні ця теза набуває нового сенсу.
Комуністична диктатура апробувала власні збочення через Путіна: спочатку Китай проспонсував російську агресію проти України і подивився, що за це було (спойлер: нічого суттєвого); взявши за основу відсутність «побочки» на своєму піддослідному щуреві (читай, - Путіні), КПК вдалася до повторення українського сценарію – спочатку в Гонконзі, у перспективі – на Тайвані.
При цьому, всі злочинні дії творяться у передвиборчий час у США. І це вже важко не помітити. 2008, 2016, 2020.
Повертаючись до статті, скажу, що вона досить велика та професійна. Саме такими категоріями мав би оперувати міністр закордонних справ, а не допускати помилок першокурсника, ставлячи в один рядок імператора Нарухіто та пекінського комуніста (так, це я вдруге про Кулебу та його позорисько у The Diplomat).
Автори висловлюють стурбованість тим, що регіон Тихого океану, з питань безпеки якого утворилося домінативне становище США, більше не знаходиться під контролем демократичного альянсу.
І, дійсно, сьогодні надзвичайно важливо, аби наступний президент США, неважливо – Байден чи Трамп, – поставив першочерговою задачею очолення антикитайської (яка апріорі є антиросійською) коаліції. Адже затягнення цього процесу лиш створює вакуум невизначеності для тих держав, які вже вступили в останній бій з комунізмом.
Щодо України, то я можу резюмувати: для світової арени ми повернулися у найгірші часи режиму Януковича. Не люди, а ті, хто, очоливши напрями, стали нелюдами та малоросами. Є винятки, але їх недостатньо.
І ми, і світ, має повернути часи, коли позиції були чіткими та прямолінійними. Хитрощі – це прикриття для грошових потоків, які йдуть точно не у кишені простих громадян. Ми живимо у часи, коли є чітко визначені білі та чорні кольори, і спроба зводити все до тотального сірого цього не змінить. Можна лиш вийти з сірої зони. І для України - це єдиний шанс врятувати себе.
Читати статтю англійською можна тут: https://fam.ag/3eixl3b
Хто?
Date: 2020-07-10 02:42 pm (UTC)no subject
Date: 2020-07-11 09:35 am (UTC)Всі - не всі, але передвиборчий час дійсно досить вдалий.