![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanТака романтична стрічка, аж щелепи зводить від патоки. Давайте розбавимо, чи що?
Я не про жінок. Я про чоловіка (ну, начебто чоловіка) - більш того, я про світоч нації, голос нації, совість нації.
..."А не творіть кумирів, люди. Бо на повірку героїчний письменник може виявитись слабкою дівчинкою. А слабка дівчинка може мати більше мужності, ніж наш кумир, наш Чорний ворон"
(замість епіграфа)...
... от буває так - ти геть нічого про людину не знаєш. Ну, портрет. Ну, написані людиною книжки. Ну, інтерв'ю, те-се. От, значить, є письменник, на якого молиться нація.
А ти дивишся на той портрет і думаєш:
- Чоловіче, от чого мені здається, що ти падлюка? От що за така упевненість, ну, чому так?
А потім велика людина роззявляє рота, рече щось умне - і ти розумієш, чого ото все було. І ти розумієш - ну, не помилилась.
..."Я Ж НЕ ПОЛІТИК. Я НЕ БУДУ БРEХAТИ. Я НЕ ХОЧУ ПОВЕРТАТИ ДОНБАС… ТАМТЕШНІЙ ЛЮД САМ ПІДНЯВ 3БPOЮ СУПРОТИ УКРАЇНЦІВ ЗА ТЕ, ЩО…
...Частина Донбасу у своїй більшості пішла за Росією. Це визнаний факт. Більше того, тамтешній люд закликав сусідню державу ввести війська і сам підняв зброю супроти українців за те, що вони українці.
...Ми бачили й бачимо багато виявів фізіологічної ненависті. І тепер мене не цікавить їхня ментальність. Я не хочу повертати ту територію ціною життя кращих синів України. Вона того не варта."...
(Василь Шкляр)
https://malechanews.blogspot.com/2020/03/ea-3po.html
Василь Шкляр, світоч, блін, нації, виявляється, за шість років війни жодного разу не насмілився поїхати на фронт?
Бо інакше б він знав, скільки людей з Донбасу та Луганщини воює в українському війську. Вони воюють за те, щоб відвоювати свої, українські землі.
Василь Шкляр, совість, млин, нації, виявляється, за шість років війни навіть не поцікавився, скільки людей Донбасу та Луганщини зникло в застінках на окупованих територіях, винесло муки катувань, прийняли люту смерть - лише за те, що вони сміли бути українцями на своїй, донбаській та луганській, УКРАЇНСЬКІЙ землі.
Василь Шкляр, виявляється, за шість років війни жодного разу не поцікавився, так скільки ж людей стали вимушеними переселенцями, втікаючи від окупації, не бажаючи жити під ворогом. Ці люди живуть дуже часто у приблизних умовах, інші піднялись, і чого їм це вартувало - але всі вони живуть мрією повернутись на свою землю. Нехай хоч раз пройтись вулицею свого сплюндрованого міста, постояти біля руїн свого будинку...
Василь Шкляр, що написав героїчні книжки про героїчних захисників України - виявляється, такий малодушний, щоб відмовитись від частки України? А Донбас - це Україна. Я вже мовчу про Луганщину як частку української Слобожанщини.
Василь Шкляр, виявляється, геть нічого не знає про Донбас та Луганщину, відсиджуючись у своєму тиловому кубельці. Тож виходить, писати героїчні книжки - не мішки ворочати.
Користуючись нагодою, хочу привітати Василя Шкляра, ніжну і слабку дєвочку української літератури, з його гендерним святом Восьмого березня.
Сподіваюсь, усі справжні українці з Донбасу та Луганщини приєднаються до моїх привітань. Бо боротьба українців Донбасу та Луганщини варта повернення їхньої батьківщини. Незважаючи на оці заяви світочів нації.
... "Я не хочу повертати ту територію ціною життя кращих синів України. Вона того не варта." - пише далі Василь Шкляр.
Василю Шкляре, героїчний ти наш письменник на папері. Та ті загиблі сини України не пробачать нам зі своїх світів, якщо ми відмовимось від їх боротьби. Від нашої боротьби. Це заявляю я - жінка, яка була на фронті стільки, скільки Василь Шкляр просидів задницею над написанням героїчних романів. Яка ховала друзів стільки - скільки навіть Василь Шкляр не приговорив у своїх книгах.
До речі, а чому наш героїчний письменник не пише нічого про доньок України? Чи йому з тилу не видно, скільки жінок перебуває на фронтах, чи він не знає, скільки їх загинуло?
Запросіть Шкляра на фронт. Якщо не задрище, багато чого побачить нового для себе.
Як гадаєте - задрище?
Судячи по цій дрисливій промові (віддати все Росії, чур мене, чур, нехай Росія забирає, а наша хата скраю!) - задрище.
Що кажете? Василь Шкляр був в АТО? Навіть книжечку написав? Мабуть, теж героїчну.
То де ж він там був, що так нічого й не побачив. Так нічого й не зрозумів...
Та й нехай вийде на базар Київщини, Полтавщини, навіть Тернопольщини - він там почує певну кількість закликів, подібних тим, що звучали на Донбасі:
- Таякарізниця...
- Та нащо та війна, жили без війни і нічо.
І нехай Василь шкляр поцікавиться, скільки українців з кошерних, начебто територій, пруть на заробітки до росії. Так-так, та ж сама Київщина, Тернопольщина, Львівщина, Полтавщина. І Харківщина, чого вже - люди скрізь більш-менш однакові. І процент людей, байдужих до гордості, скрізь більш-менш однаковий.
Да, Василь Шкляр у своїй промові ще пропонує відмовитись від боротьби за Крим. Ну, прям як наш прем'єр. Ну, ти дивись, яка актуальненька заява.
До речі, ви помічаєте, як потихеньку в наші голови вкладається оця пісенька "Та давайте віддамо, воно того не варте" - і з політичних трибун, і з письменницьких.
Соупадєніє? Не думаю.
Здається, нас готують до здачі територій, і героїчні наші світочі потихеньку підключаються до народження цієї ідеї:
- Та давайте віддамо все Росії. Та ми ж все одно слабші. Та воно того не варте...
Слабаки!
Одна надія на націю. Це нація не слабаків. Доведено шістьма роками війни.
Українці Донбасу
https://memorybook.org.ua/regions/donecka.htm
Українці Луганщини
https://memorybook.org.ua/regions/luganska.htm
прошу, тицьніть Шкляра у ці лінки.
І прошу репосту. З цією ідеологією поразки треба боротись. Як можемо і де можемо.
Я не про жінок. Я про чоловіка (ну, начебто чоловіка) - більш того, я про світоч нації, голос нації, совість нації.
..."А не творіть кумирів, люди. Бо на повірку героїчний письменник може виявитись слабкою дівчинкою. А слабка дівчинка може мати більше мужності, ніж наш кумир, наш Чорний ворон"
(замість епіграфа)...
... от буває так - ти геть нічого про людину не знаєш. Ну, портрет. Ну, написані людиною книжки. Ну, інтерв'ю, те-се. От, значить, є письменник, на якого молиться нація.
А ти дивишся на той портрет і думаєш:
- Чоловіче, от чого мені здається, що ти падлюка? От що за така упевненість, ну, чому так?
А потім велика людина роззявляє рота, рече щось умне - і ти розумієш, чого ото все було. І ти розумієш - ну, не помилилась.
..."Я Ж НЕ ПОЛІТИК. Я НЕ БУДУ БРEХAТИ. Я НЕ ХОЧУ ПОВЕРТАТИ ДОНБАС… ТАМТЕШНІЙ ЛЮД САМ ПІДНЯВ 3БPOЮ СУПРОТИ УКРАЇНЦІВ ЗА ТЕ, ЩО…
...Частина Донбасу у своїй більшості пішла за Росією. Це визнаний факт. Більше того, тамтешній люд закликав сусідню державу ввести війська і сам підняв зброю супроти українців за те, що вони українці.
...Ми бачили й бачимо багато виявів фізіологічної ненависті. І тепер мене не цікавить їхня ментальність. Я не хочу повертати ту територію ціною життя кращих синів України. Вона того не варта."...
(Василь Шкляр)
https://malechanews.blogspot.com/2020/03/ea-3po.html
Василь Шкляр, світоч, блін, нації, виявляється, за шість років війни жодного разу не насмілився поїхати на фронт?
Бо інакше б він знав, скільки людей з Донбасу та Луганщини воює в українському війську. Вони воюють за те, щоб відвоювати свої, українські землі.
Василь Шкляр, совість, млин, нації, виявляється, за шість років війни навіть не поцікавився, скільки людей Донбасу та Луганщини зникло в застінках на окупованих територіях, винесло муки катувань, прийняли люту смерть - лише за те, що вони сміли бути українцями на своїй, донбаській та луганській, УКРАЇНСЬКІЙ землі.
Василь Шкляр, виявляється, за шість років війни жодного разу не поцікавився, так скільки ж людей стали вимушеними переселенцями, втікаючи від окупації, не бажаючи жити під ворогом. Ці люди живуть дуже часто у приблизних умовах, інші піднялись, і чого їм це вартувало - але всі вони живуть мрією повернутись на свою землю. Нехай хоч раз пройтись вулицею свого сплюндрованого міста, постояти біля руїн свого будинку...
Василь Шкляр, що написав героїчні книжки про героїчних захисників України - виявляється, такий малодушний, щоб відмовитись від частки України? А Донбас - це Україна. Я вже мовчу про Луганщину як частку української Слобожанщини.
Василь Шкляр, виявляється, геть нічого не знає про Донбас та Луганщину, відсиджуючись у своєму тиловому кубельці. Тож виходить, писати героїчні книжки - не мішки ворочати.
Користуючись нагодою, хочу привітати Василя Шкляра, ніжну і слабку дєвочку української літератури, з його гендерним святом Восьмого березня.
Сподіваюсь, усі справжні українці з Донбасу та Луганщини приєднаються до моїх привітань. Бо боротьба українців Донбасу та Луганщини варта повернення їхньої батьківщини. Незважаючи на оці заяви світочів нації.
... "Я не хочу повертати ту територію ціною життя кращих синів України. Вона того не варта." - пише далі Василь Шкляр.
Василю Шкляре, героїчний ти наш письменник на папері. Та ті загиблі сини України не пробачать нам зі своїх світів, якщо ми відмовимось від їх боротьби. Від нашої боротьби. Це заявляю я - жінка, яка була на фронті стільки, скільки Василь Шкляр просидів задницею над написанням героїчних романів. Яка ховала друзів стільки - скільки навіть Василь Шкляр не приговорив у своїх книгах.
До речі, а чому наш героїчний письменник не пише нічого про доньок України? Чи йому з тилу не видно, скільки жінок перебуває на фронтах, чи він не знає, скільки їх загинуло?
Запросіть Шкляра на фронт. Якщо не задрище, багато чого побачить нового для себе.
Як гадаєте - задрище?
Судячи по цій дрисливій промові (віддати все Росії, чур мене, чур, нехай Росія забирає, а наша хата скраю!) - задрище.
Що кажете? Василь Шкляр був в АТО? Навіть книжечку написав? Мабуть, теж героїчну.
То де ж він там був, що так нічого й не побачив. Так нічого й не зрозумів...
Та й нехай вийде на базар Київщини, Полтавщини, навіть Тернопольщини - він там почує певну кількість закликів, подібних тим, що звучали на Донбасі:
- Таякарізниця...
- Та нащо та війна, жили без війни і нічо.
І нехай Василь шкляр поцікавиться, скільки українців з кошерних, начебто територій, пруть на заробітки до росії. Так-так, та ж сама Київщина, Тернопольщина, Львівщина, Полтавщина. І Харківщина, чого вже - люди скрізь більш-менш однакові. І процент людей, байдужих до гордості, скрізь більш-менш однаковий.
Да, Василь Шкляр у своїй промові ще пропонує відмовитись від боротьби за Крим. Ну, прям як наш прем'єр. Ну, ти дивись, яка актуальненька заява.
До речі, ви помічаєте, як потихеньку в наші голови вкладається оця пісенька "Та давайте віддамо, воно того не варте" - і з політичних трибун, і з письменницьких.
Соупадєніє? Не думаю.
Здається, нас готують до здачі територій, і героїчні наші світочі потихеньку підключаються до народження цієї ідеї:
- Та давайте віддамо все Росії. Та ми ж все одно слабші. Та воно того не варте...
Слабаки!
Одна надія на націю. Це нація не слабаків. Доведено шістьма роками війни.
Українці Донбасу
https://memorybook.org.ua/regions/donecka.htm
Українці Луганщини
https://memorybook.org.ua/regions/luganska.htm
прошу, тицьніть Шкляра у ці лінки.
І прошу репосту. З цією ідеологією поразки треба боротись. Як можемо і де можемо.
Хто залишиться?
Date: 2020-03-09 01:21 am (UTC)Коли Шкляр говорить про Донбас і Крим він має на увазі те що гинуть найкращі герої, а ті що залишаються ідуть заробітчанами в Росію і тому не треба воювати бо війна ні до чого... Шкляр має рацію бо коли в Кремлі Путін ,то війну Украіна ніколи не виграє і тому треба чекати розпаду Росії і смерті режима Путіна... але Шклярс сказавши «А» не говоре «Б» бо він лише хоче зупинити марні втрати героїв України, бо всіх героїв повбивають і хто залишиться?