don_katalan

… вони стояли у бою дванадцять годин. Задача була поставлена чітко – втримати барикаду. Бажано дві. Хоча вже зранку стало зрозуміло, що дай боже хоч одну. Ця одна була ключовою, вони це розуміли – і стояли.
Деякі з них розуміли все і прощались назавжди. І це не пафос, це було саме так. Чи ж не було зрозумілим, що це останній бій, особливо після тих клятих БТРів.
Це зараз ті БТРи палив чи не весь Майдан, а місцезнаходження їх особисто я нарахувала аж вісім у один і той же час. Це зараз, кого не візьми, всі стояли на барикадах і саме вони першими кинули той коктейль, що запалив броню. Ну, така вона, проститутка Історія – куди їй накажуть, туди вона й повернеться. Але пройшло не так вже і багато часу, і ми пам’ятаємо істину, чи ні?
Істина була в тому, що ті обидві барикади не втримали. І ту, одну з ключових, не змогли втримати теж. Люди побігли. Людей можна зрозуміти – вони стояли у бою дванадцять годин. Вони і так робили неможливе.

Увечері прийшли сотники. Думки сотників були різними. Кожен пішов зі своєю думкою до своїх. Кожен сказав те, що вважав за потрібне сказати у цей момент. Загалом рішення було – драпати. Рішення було – ми програли, ховаємось, ми всі засвічені. Це теж істина, на жаль.
Істина також в тому, що хтось не став втікати. А хтось побіг. Також істина була в наказі – зняти камуфляж, перевдягнутись в цивільне, пробиратись на окраїни міста, пробиратись до вокзалу. Втікати.
Вони були змученими й втомленими боєм. Вони були контуженими через одного. Серед них були поранені. Нагадую – вони простояли в бою дванадцять годин. Хто їх буде засуджувати, нехай засуджує - лише не я.
Вони почали перевдягатись.
І тут один з них, вже скинувши куртку, застиг. А потім сказав:
- Як я буду з цим жити…
І вдягнув камуфляж.
Вони потім повернулись на Майдан. Це також істина…

… я про правду.
Я про істину.
Про пам’ять Майдану.

«Я не забуду вогонь у центрі столиці,
І мужні навкого лиця – країна сильних людей.
Я пам’ятаю, хто за країну загинув,
Шевронів своїх не скинув. Країна сильних людей»

- Мережу обурив вірш 95 кварталу! – волають ЗМІ
https://espreso.tv/news/2020/02/20/shevroniv_svoyikh_ne_skynuv_merezhu_oburyv_chotyryvirsh_quot95_kvartaluquot_z_nagody_6_kh_rokovyn_rozstriliv_na_maydani
- Про які шеврони йде мова? На Майдані не було шевронів! – кричать фейсбукери.
- Квартал перевершив себе! Вони співали про Беркутів! Ми пойняли! Бо на відміну від Беркутів, в Майдану не було шевронів! – волають читачі.
- От і вскрились консерви! – лунає звичне.

… я замислилась.
Я почала згадувати.
Потім я полізла шукати нашу колекцію шевронів. Я точно пам’ятала, що там були майданівські.
Я точно пам’ятала, що на Майдані були шеврони.
Не треба було мені лізти й шукати нашу колекцію шевронів. Достатньо було просто погуглити. Дивись фото. Так, віват, моя пам’яте, ти не підвела. Були шеврони на Майдані. І були вони нечастими, тоді було трохи не до шевронів. Так, були вони «жиром», тим, чого не кожна сотня змогла собі дозволити. Але вони були, і були вони гордістю Майдана. Як і камуфляж, який ми, волонтери, і ви, люди, викуповували для майданівців. Бо це була наша Самооборона. Бо це була наша гордість на НАШОМУ Майдані.
Бо це була наша пам’ять…

Чому ж тоді про майданівські шеврони не згадав жоден з майданівців? Не пам’ятали?
О, ні. Просто зараз вигідно промовчати. Не сказати. Бо ж обов’язково назовуть зелебобіком. Бо ж обов’язково стануть кричати:
- Ага! То ти заступаєшся за Квартал? То ти консерва?

Ні. Не за Квартал.
За пам’ять Майдану. За істину Майдану.
Майданівці мої – як же ви могли забути про свої шеврони?
Як?

Крім оцього славетного шеврону я пам’ятаю ще один майданівський, шукаю. Хто пам’ятає ще? Га, майданівці?
Істинні майданівці, звісно. А не ті, що стали майданівцями вже по всьому.
І це пост не про Квартал. Він про вас. Тих, хто пам’ятав шеврони своєї гордості – і раптом «забув». Із політичної доцільності.

… І тут один з них, вже скинувши куртку, застиг. А потім сказав:
- Як я буду з цим жити…
І вдягнув камуфляж.
З шевроном на рукаві, братці. З шевроном...