“Джюз”

[don_katalan]

Алі Татар-заде
в удмуртській мові “росіянин”, “росія”, а також мабуть давнє “Русь” (?) звучить в літературному варіанті Зуч, а в діалектах як простежити з півдня на північ - Дзуз, Дзюсь, Зюсь, Зучь. Там де удмуртські діалекти змикаються з пермськими (в місці ймовірного розпаду комі-удмуртської мовної єдності, орієнтовно VІІІ ст.) “Зючь” переходить в комі-пермське та комі-зирянське “Ручь”, “Рочь”. Цей лінгвістичний факт лежить зовсім на периферії уваги кількасотлітніх наукових баталій про походження слова “Русь”. Він не каже напряму ні за норманську, ні проти норманської теорій і взагалі мало зрозумілий, відтак не привертав багато інтересу.
Спробуємо однак поставити його в центр уваги, виходячи з його ймовірної фіксованої давнини (розпад мов на удмуртську та комі, як згадано вище, припав за кабінетними рахунками науковців на 700-800 роки).
Отже, словоформи Дзуз, Дзусь, Зюсь можуть бути не менш (а може й більш!) давні ніж “Ручь”, “Рочь”, з подальшими пригодами слова в західно-фіноугорських мовах “Руоці”, “Руотсі”, “Русь”.
Висуваємо тоді версію, що землі відомі предкам удмуртів як Дзуз, і які складали майбутню (станом на VІІІ ст.) державу Русь, мали назву ближчу до південої, удмуртської, ніж до північної, комі та фінської, версії.
І що ви думаєте?

І. Таке слово знаходиться практично в кожному тюркському словнику.
Кримськотатарське слово “Джюз”, відоме багатьом в казахському варіанті “Жуз” (так звались донедавна три частини Казахстану - Старший, Середній та Молодший Жуз).
Джюз означає “край, частину, окрему частку”.
В чомусь перекликається з одним з можливих значень слова “Україна”.
Джюзом могли прозвати землі подніпровського басейну тодішні його сеньйори - Хозарський Каганат, що як ми гадаємо був переважно тюркомовним.
Тоді вибудовуємо реконструкцію, яка безумовно рве шаблони.
1. З тих чи інших причин (переклад готової назви “край” на хозарську, або винайдення слова наново) Кагани звуть край, з якого збирають податі, Джюзом.
2. Слово Джюз потрапляє в VІІІ-ІХ століттях до східних угрофінських мов, - тому що вони також входили в сеньорат Каганату.
3. Слово через фонетичні особливості угрофінів в їхньому середовищі трансформується:
Джюз - Дзуз - Зуз - Зуч - Руч - Роч - Руоч
4. В останній формі (Руоч) потрапляє на північний захід фіноугорського світу, той що заселявся предками вепсів, фінів і карелів. Там він починає звучати як “Руотсі” та переосмислюється в значенні “гребці”.
5. Після встановлення регулярних контактів Подніпров’я з Новгородом слово отримує класичну слов’янську озвучку “Русь”, як для іноземних балтських і фінських племен (пор. Водь, Сумь, Ємь, Вєсь, Чюдь).
6. Спочатку слово “Русь” стає відомим в Подніпров’ї як спільний екзоним для полян та низки сусідніх “язиків” (народів).
7. Після проникнення в Подніпров’я представників якоїсь північної династії (Рюрика, Олега, а може бути ще Аскольда) слово “Русь” стає назвою, самоназвою чи екзонимом для Києвської династії.
8. По мірі розширення границь Полянського князівства, назва поширюється на сусідні підкорені землі та їхні народи (“язики”) - древлян, улічів, сіверців, тіверців тощо.
9. Старе слово “Джюз” поступово чи різко витісняється в ІХ-Х столітті новим, оскільки стара назва несла небажану конотацію з хозарським пануванням, проти якого якраз і боролась нова династія - Русь.
10. З розгромом Хозарського каганату Святославом слово “Джюз” стосовно Русі остаточно втрачає сенс.
- Візантийське становлення слова “Ро/ус” припадає на пункти 8-9-10, в часи активного знайомства греків з Руссю, коли слово “Джюз” вже не було актуальним.

ІІ.
Втім, можливе зовсім інше пояснення.
В удмуртській слово “Дзус” могло перетворитись не від хозарського слова “Джюз” (VІІІ ст.) а від найменування значної частини Кипчаку і Русі - улус Джучі (ХІІІ ст.).
Якщо припустити це то формування слова “Руч”, “Роч” в мовах народів комі не має відношення до удмуртсько-пермської єдності а запозичене від своїх західних сусідів (збирально, фінських племен).
Вирішується складна проблема переходу звуку "дз", "з" в "р": його просто не було.