don_katalan

Алі Татар-заде
цікаво буває зустріти колишніх співробітників, яких не бачив року з 14-15, десь на старті Кримнашу. "Міня уволілі", - далі слідує разказ про беспредел, нудний довгий та не такий вже інтересний, окрім деталі, що розказчик радісно вітав прихід зельоненьких чоловічків та покладав на них кар'єрні сподівання. Нудно, бо це стандарт, - я б сказав, навіть, класика. Інтересніше, коли заходиться про інших, кого не бачив стільки ж чи й ще більше. Той повісивсь, та померла, той розвівся, в того пухлина, ті два змотались на материк (до нас! навмисно вточнив; а вата ж ватою були - самі шустрі та нахотчиві).
Нарешті доходить до іншого кар'єриста, який був наших поглядів; якого я особисто кликав змотатися, бо такі як він дуже потрібні були в чотирнадцятому (погляди, фах, та й кар'єризм не зайвий). Він тоді гидко так відмовився - мовляв, чую нутром, тут відкриваються величезні перспективи (і це, підкреслю, наша людина і при тому не кримтатарин, того б я ще зрозумів - не хоче полишати батьківщину). Ні, він теревенів що як розумна і спритна людина він зможе пристосуватися, не видаючи поглядів, а оскільки умні всі поїхали, то йому тут не буде конкуренції. (Тим смішніше, що тоді б він зробив кар'єру, і чималу, на материку, і ото тільки зараз, бути може, ви б його звергали як замазаного у власті).
То що ж із ним? Мене аж охопила нетерплячка. Невже він тихенько "вирос", а я про те не чув?
-- Спілся он.
-- ?! Як спився, він взагалі не піл.
-- Запіл.