Сама не знаю, як до неї ставитись. Але регочу вже другий день.
Історія.
Є старий дід. Геть старий, хворий, ледве ходить. Самотній, ні дітей, ні онуків, принаймні рідних. Двоюрідні, троюрідні.
Жив дід в селі, у хаті-розвалюсі. Просили родичі переїхати до міста, квартиру давали безкоштовну, тільки живи. Дід не здавався.
Тоді нарешті зібрались разом, поставили перед фактом:
- Так, діду, або тепла квартира з теплим туалетом, ванною, газовим опаленням, або помрете тут колись, не одразу й знайдуть.( Read more... )
Аж тут фронт почав сунутись. В селі, де хата-розвалюха, фронту ще немає, але військові стоять. І подзвонила голова сільради, чи як там нині зветься, і каже чєловєчєским голосом:
- А можна вашу хату військовим дати під житло, га?
Звичайно, можна. Це ж військові, ви шо. Понятно що можна. А тільки...
- А хто буде електрику платити? - діловито поцікавився дід.
А сільрада й буде. Завірила голова сільради.
Ну, дід вспокоївся і передав ключі.
Пройшов десь рік чи трохи більше. І приходить діду платіжка і каже практично чєловєчєским голосом:
- А у вас в хаті борг за електрику, аж п'ять тисяч і п'ятсот гривень.( Read more... )
Найбільше обурені ті люди, які дали військовим своє житло безкоштовно - а військові виїхали, навісивши на власників шалений борг:
- Та де ж я таких грошей візьму, такі борги платити? Я ж сам переселенець. Та вони ж обіцяли платити, як же так можна, щоб наші захисники виявились брехунами?
Всі ці аспекти не вносять нічого доброго в стосунки військових та місцевих жителів. Всі ці аспекти дуже часто являються наріжним каменем у звинуваченнях:
- Та вони всі ждуни, ці ваші мєсні!
- Та вони всі свині, ці ваші воєнні!
І знаєте що?( Read more... )
Історія.
Є старий дід. Геть старий, хворий, ледве ходить. Самотній, ні дітей, ні онуків, принаймні рідних. Двоюрідні, троюрідні.
Жив дід в селі, у хаті-розвалюсі. Просили родичі переїхати до міста, квартиру давали безкоштовну, тільки живи. Дід не здавався.
Тоді нарешті зібрались разом, поставили перед фактом:
- Так, діду, або тепла квартира з теплим туалетом, ванною, газовим опаленням, або помрете тут колись, не одразу й знайдуть.( Read more... )
Аж тут фронт почав сунутись. В селі, де хата-розвалюха, фронту ще немає, але військові стоять. І подзвонила голова сільради, чи як там нині зветься, і каже чєловєчєским голосом:
- А можна вашу хату військовим дати під житло, га?
Звичайно, можна. Це ж військові, ви шо. Понятно що можна. А тільки...
- А хто буде електрику платити? - діловито поцікавився дід.
А сільрада й буде. Завірила голова сільради.
Ну, дід вспокоївся і передав ключі.
Пройшов десь рік чи трохи більше. І приходить діду платіжка і каже практично чєловєчєским голосом:
- А у вас в хаті борг за електрику, аж п'ять тисяч і п'ятсот гривень.( Read more... )
Найбільше обурені ті люди, які дали військовим своє житло безкоштовно - а військові виїхали, навісивши на власників шалений борг:
- Та де ж я таких грошей візьму, такі борги платити? Я ж сам переселенець. Та вони ж обіцяли платити, як же так можна, щоб наші захисники виявились брехунами?
Всі ці аспекти не вносять нічого доброго в стосунки військових та місцевих жителів. Всі ці аспекти дуже часто являються наріжним каменем у звинуваченнях:
- Та вони всі ждуни, ці ваші мєсні!
- Та вони всі свині, ці ваші воєнні!
І знаєте що?( Read more... )