а Едуарда Хіля можна і забути

Diana Makarova
Зайшли хлопчики знадвору, зі снігу і легенького морозу. Поставив один хлопчик сокиру до кутка, дрова рубав, але час піджимав, мав їхати по своїх хлопчачих справах.
- Егегегей! Привикли руки до сокир! - голосом Едуарда Хіля проспівала я.
Чоловік чмихнув, хлопчики розгублено перезирнулись. Дивно, коли статечна дама раптом - егегегей! і привикли руки до сокир.
- Тільки серце теревенить дир-дир-дир... - вже тихіше продовжила я.
(переклад мій)
- Коли пташка нам співає ми за мир... - вже зовсім тихо повторила я.
Хлопчики подивились на мене як на чокнуту, а я що, чи ж я винувата, що коли бачу сокиру, так співаю цю ідіотську пісеньку. Послухали б ви її як я, по кілька разів на день, кілька років підряд, то теж співали б. У нас в грьобаному Радянському Союзі з піснями було не тойво. Не дуже. А ті, що були, нас програмували, що твоє ІПСО.( Read more... )

Днями обмовилась про Алмази, про 2017 рік, лютий місяць в Авдіївці, в мене спитали - а що це?
А це вже як Едуард Хіль для молоді тридцяти років.
Ми мамонти, ми мастодонти. Ті, хто тримав те все, брав, відступав, бачив, як гинуть побратими - вони один за одним гинуть зараз. Вони йдуть в небо, наздоганяючи тих, хто загинув в Зеленопіллі.
Волновасі 2014
Мар'їнці 2015
Світлодарці 2016
Авдіївці 2017
Кому ж тримати цю живу пам'ять, все ж було наче вчора...( Read more... )

різниця з дитинством - у тому, що у ту гру тепер грають геть усі

Ihor Lutsenko
У Вугледарі немає планових відключень, як і аварійних. Проблеми з електрикою відсутні, бо електрики немає давно. Про неї просто не згадуєш, бо електроенергія тут - максимально абстрактне, теоретичне поняття; спомин про інший світ, який лишився назавжди у минулому.
Я навіть вирахував приблизно, наскільки давно. Відривні календарі на місцевих кухнях лишили в спокої з середини березня.
Тоді якась сила змусила більшу частину людей швидко, лишаючи недопаковані речі, залишити це місто, щоб до сих пір не повернутися.
Мабуть, це та сила, котра наробила стільки дірок і тріщин у склопакетах, котра візерунком віспи промалювала стіни багатоповерхівок.
Люди втікли звідси, лишаючи все, крім най-найціннішого, а згодом зайшли ми, жителі сталевих дощів.
***
Коли я вперше влітку заїхав сюди, мені ці кілька кварталів класичного міста серед степу (примха радянського планування) здалися дуже схожими на рідну Борщагівку, де я виріс.( Read more... )

ПОЧЕМУ ПУТИНСКАЯ РОССИЯ ТАК УПОРНО СТРЕМИТСЯ К ПЕРЕГОВОРАМ?

Виктор Небоженко
Самодержец России, президент Путин, стремясь посредством мутного переговорного процесса с Украиной заморозить на нынешнем уровне российско-украинскую войну, таким образом, пытается продлить себе огромную власть над Россией, а может и свою жизнь. Речь уже не идет о политическом транзите Путина в будущее России, а об выживании. ( Read more... )

=====
Volodymyr Zolotorov
Украинцев от принятия реальности удерживает одна-единственная мысль, которую можно сформулировать как "ну не могут же они на самом деле". Сейчас это выглядит как "ну не могут же они на самом деле отключать электроэнергию не потому, что все разбомбили, а потому, что под соусом бомбежки можно решить свои проблемы". До этого было "ну не могут же они просто так закрывать все во время тревоги", "ну не могут же они просто так устраивать принудительную вакцинацию и вводить локдауны"
Почему согласиться с тем, что МОГУТ ПРОСТО ТАК так страшно? Почему всех, кто это говорит, сразу записывают в конспирологи и в агенты путина? Потому, что эта мысль подразумевает Большое Зло. Только злодеи будут делать такое. Выходит, что нами правят злодеи, которые специально мучают "свое" население. Это страшно и в это не хочется верить.( Read more... )

Diana Makarova · СНІГ ПАХНЕ КАВУНОМ...

Щоранку він виходить на роботу і працює до закінчення світлового дня. Більше йому й не треба. Я іноді буваю там, де в нього робота. Він мене запам'ятав, можливо, тому що він на милицях і без ноги, а я кульгаю і з палицею. А може, тому що він запам'ятовує всіх. Запам'ятовувати - це теж частина його роботи. Іноді він мені видається шпигуном і навідником, тоді в думках я розвиваю цю історію, вплітаю її в сюжет. Сюжет я розвиваю, сьорбаючи гороховий суп і копирсаючись у вінегреті чи картоплі з м'ясом. І суп, і картопля не надто смачні, вони такі, яким може бути столовське їдло - поживно і гаряче, якщо попросиш добре розігріти. Гаряче і поживне - це те, що нам потрібно перед довгим днем на холоді, під дощем чи снігом. Тому, поглинаючи щось не надто смачне, хоч і гаряче, варто над чимось замислитись, просто щоб не думати, що це м'ясо можна було й дотушкувати, а цей суп...
Ах, та що там, гороховий суп - це завжди смачно. Але, поглинаючи столовський суп, рекомендую все ж замислитись над якимось сюжетом. Тоді ти з'їси все, що в тарілці, і не будеш потім з тугою згадувати поживну їжу, тремтячи під вітром, дощем чи снігом. І я малюю сюжет, де він навідник і шпигун, і ось його викривають наші славні військові, ось саме ті, хто сьорбає поживний суп за столом поруч зі мною, чим не сюжет?( Read more... )

У нього хитрий і недурний погляд. Одного разу він несподівано сказав:
- Четвертого лютого як виїхав з Дебальцева, так тут і живу.
Я кивнула дещо здивовано.
- Четвертого лютого, коли був обстріл. Там тоді обстріляли ісполком. - додав він і очікуюче зиркнув на мене.
Він не намагався викликати жалість, тим більше що свою мзду від мене на сьогодні вже отримав. Він просто сказав.
- А хто вивозив? - спитала я.
- Та я не помню. Якісь великі жовті автобуси. - сказав він і додав як мантру - Четвертого лютого, п'ятнадцятого року.( Read more... )

Воюючій Україні не потрібні вірні друзі в РФ – їй потрібні інструменти

Алі Татар-заде
свіжа стаття М.Дубинянського на УПячці — «Ключ від тюрми народів» — присвячена тому, чи правильно робити ставку на "хороших рускіх" та "хороших нерускіх", які нехай і за нашою допомогою, але знесуть фюрера та встановлять дружній до України режим.
Не можу не погодитись із наведеною цитатою автора:
— «Ситуативні російські попутники не повинні викликати ні співчуття, ні симпатії, ні сподівання на повноцінний союз у майбутньому.
Воюючій Україні не потрібні вірні друзі в РФ – їй потрібні інструменти.
Інструменти, що виконують суто утилітарну функцію: максимальне ослаблення супротивника»
Тепер про розбіжності.
Роками окупації я відстоював тезу, що перспективніше ставити не на "хороших рускіх" в Москві, Пітімбурзі та деінде, а на "хороших нерускіх", тобто національні демократично-визвольні рухи
в глибинках, окраїнах та по всіх колонізованих ареалах, де є інші етноси бодай в особі пари свідомих свого коріння інтелігентів.
Донедавна ця теза була настільки маргінальною, що з нею навіть ніхто не сперечався.
Мовляв, чудить там старий Алі, фантазує в окупації, йому можна, а ми йому співчуваємо і все ж чекаємо на переворот в самій Москві. ( Read more... )

Но даже здесь нельзя отвлечься от войны, от мыслей - на каком краю бездны живёт мой город

Венедикт Венедиктов
Все последние дни в Луганске с короткими перерывами на обед идёт дождь. От воды размякла земля под ногами, небо, мысли в голове.
Гуляя по городу, иногда захожу в местные книжные магазины. Их немного, но они есть. Не чтобы купить новинку, а просто постоять возле книжной полки. Подышать запахом свежей типографской краски. Пощупать красивый переплет. Убедиться, что в такие магазины ещё ходят люди. Если книги печатаются - значит они ещё кому-то нужны? Что есть в моем городе люди, которые в это время ходят в книжные магазины. Их мало, но они есть.
Но даже здесь нельзя отвлечься от войны, от мыслей - на каком краю бездны живёт мой город.
У входа, видное место, занимают полки с книгами, прославляющие путина, экспансию России в моей стране. Захватчики они везде торчат бельмом на глазу. Даже здесь. От них нигде нельзя скрыться. Воспоминания мнимых и реальных участников войны в Украине лежат стопками у парадного подъезда. Хочешь - не хочешь, но чтобы подойти к Набокову нужно перепрыгнуть через Кабаева.
Хочется побыстрее отвернуть взгляд от них. От взгляда Горгоны. Чтобы не окаменеть и не остаться на веки возле полки статуей.( Read more... )

Причина - черговий зашквар з Лаврою, де «звон плівє над Росією»

Як ми пам’ятаємо, 23 листопада УПЦ (яка типу не МП) екстрено проводить Синод.
Причина - черговий зашквар з Лаврою, де «звон плівє над Росією».
Оптимісти чомусь думають, що не виключене навіть розжалування цілого Павла-Мерседеса.
Я, на жаль, до їх числа не належу - занадто давно за цим тераріумом спостерігаю. Хоча…. звісно…. хотілося б вірити в хороше.
Але підстав поки не густо.
Взяти, приміром, останній лист Митрополита Онуфрія на очільницю ДЕСС Олену Богдан, де той роз’яснює оновлені правки до Статуту УПЦ, яка типу не МП.

Чесно: декілька разів перечитала, шоб точно впевнитися, що це - не фейк і що реально Митрополит таке підписав.

Такі да(.

Отже:
1. Собор, на якому приймалися зміни, відбувся ще 27 травня. Але оновлений Статут досі оіфіційно не опубліковано.
Причина проста й банальна: в УПЦ (типу не МП) чекають, чим і коли завершиться війна, щоб визначитися - вона з розумними чи з красівими.

При цьому в УПЦ (типу не МП) кажуть, що вони - н-є-з-а-л-є-ж-н-а церква, ніякого стосунку до РПЦ не мають.
Митрополит Онуфрій прямо так і пише.
Почитайте
Посилається на «грамоту» Олексія другого, яку він чомусь називає Томосом.

Бачить Бог, мені дійсно незручно це писати, але тут має місце не просто лукавство, а відверта брехня і цинічна маніпуляція.

Осікільки так, грамота є. Але грамота і Томос - різні речі.
Кардинально.
Це - раз.
Два - грамота дійсно давала УПЦ МП широкі права з питань церковної самоврядності й адміністрування В СКЛАДІ РПЦ.
Щирокі права з питань самоврядності і адміністрування не дорівнює церковна незалежність - три.
Чотири: в канонічному праві не існує такого терміну/статусу як «незалежна церква». Niente. Don’t exist. Не знаю, якими ще словами пояснити.
П’яте. Церква з широкими права не може просто взяти й вийти з РПЦ «в нікуди». Якщо навіть дуже хочеться. Н-е м-о-ж-е.
Ну, хіба в розкол.
Слова «розкол» в УПЦ (типу не МП) бояться, як вогня. Бо тоді вони, що? Правильно, Київський патріархат імені Філарета, який світове православ’я так і не визнало і над яким вони постійно кепкували.


2. Ще раз закликаю вас уважно перечитати пряму мову Митрополита Онуфрія, точніше, його пояснення до Статуту.
Сказано: УПЦ МП з’єднана зі світовим православ’ям, передовсім з Константинополем, через РПЦ. І про ПЦУ сказано так само, - гордо додає Онуфрій.
Але, от проблемка, ПЦУ зі світовим православ’ям з’єднана НАПРЯМУ (оскільки є ПОМІСНОЮ церквою. Всього їх в світі 15), а УПЦ МП з’єднана через РПЦ.
УПЦ МП сама по собі помісною церквою не є.
Різницю відчуваєте?

Ба, більше.
Як ми пам’ятаємо, РПЦ розірвала канонічне спілкування з Константинополем.
А наприкінці минулого року Гундяєв договорився до того, що звинуватив Патріарха Варфоломія у «творенні розколу світового православ’я».
Тобто в тому, що наробив сам.
Це було настільки обурливою фігнею (вибачте)…..
Я тоді спеціально одним днем літала на Фанар, аби поговорити з Блаженнішим. Кому цікаво - погугліть, на ЛБ вийшло велике докладне інтерв‘ю.

Нагадаю, що приводом до розірвання канонічного спілкування у 2018 році було …. правильно!
Створення ПЦУ!
І….. опа-опа…. слідкуйте за руками…. УПЦ МП підтримала рішення РПЦ!
Спитайте-но Онуфрія, чи він поминає наразі Варфоломія? ))))
Чи попитайте його поплічничків, якими словами вони його називають.
Опа-опа, це ще не все.

Бо на так званому «революційному» Соборі від 27 травня УПЦ (типу не МП) підтвердила всі власні попередні рішення Соборів.
В тому числі те, яким от канонічне спілкування розривалося.
Але у Феофанії (резиденція митрополита Онуфрія), мабуть, думають, що українці не вміють читати. Або недостаньо уважні.
Нє, ну, а чо?
Однією рукою п….мо, другою - крєстімось.
Тут - ми тіпа частина Константинополя, тут - люто їх ненавидимо і з задоволенням під цим підписуємось.

3. Далі по тексту шанований митрополит Онуфрій знову намагається обґрунтувати, що УПЦ МП незалежна, згадуючи, що Київ сам призначає єпископів, не платить Москві жодноі ренти тощо.
Дико нєудобно працювати папугою, але я все ж повторю: щира правда, таке передбачено тією самою грамотою.
Але грамота про широкі права не є Томосом про незалежність.
Крапка.

4. Останнє речення другої сторінки і початок третьої - брехлива брехня.
Дійсно, митрополит Онуфрій і його права рука Антоній (Паканіч) є і досі числяться членами священного Синоду РПЦ.
Зайдіть на сайт РПЦ - переконайтеся.
Так, на засідання вони не їздять (уже спасібо, низько кланяємося), але НЕ ІСНУЄ механізму виходу зі складу Синоду РПЦ. Не прописаний. Немає.
Ну, хіба у випадку смерті.
Тобто писати, що «вийшли зі складу» - брехлива брехня.
«Не приймають участі останнім часом» - правда.

5 Третя сторінка - друге речення. «Обирається без подальшого благословення». Мається на увазі, що в УПЦ (типу не МП) вирішили, що очільник цієї церкви обирається в Києві і у Москви дозволу не питають.
Вибачте, але де тут революція? Згадана Грамота передбачає те саме. Обирайте кого хочете, хоч чорта лисого, в Грамоті благословення передбачене як формальність, але його може й не бути і нічьо.
Там так і написано. Візьміть оригінал 1990 року, звірте.

6. Про те, що вони служать церковнослов’янською - така відверта брехня, що мені навіть незручно про це згадувати. Особливо після «Звон плівєт над Расією».
Так, в УПЦ (типу не МП) є нормальні, адекватні, патріотичні батюшки (не питайте, чому вони досі там, причини у всякого свої, але я поважаю їх вибір і їх віру), у них - нормальні, адекватні, патріотичні прихожани. І вони, дійсно, служать або українською, або старослов’янською.
Але більшість …..(((

7. Ну і наостанок Онуфрій не міг, звичайно, не підгадити ПЦУ, написавши про «частково визнані».
Знову ж - маніпуляція. Як я вже зазначала, в світі є 15 помісних Церков. Серед них - ПЦУ.
УПЦ (типу не МП) до цього переліку не належить.
Її видумана «нєзалежність» точно не визнана ніким, оскільки просто не існує в природі.
Канал я веду сама, помічників не маю, тому без поняття, як прикрутити коментарі.
Я - технічний ідіот.
А на фб мене, як ви пам’ятаєте, забанили із-за попів))).
Тож пишіть в приватні, що ви про все це думаєте.
Зворотній зв’язок важливий.
Дякую
Не про попів, а про хороше і корисне.
З задоволенням ділюся щотижневим дайджестом від Evropske Hodnoty і Українського кризового центру

https://www.facebook.com/uacrisis.ua/videos/480316557270752/
Facebook
Log in or sign up to view
See posts, photos and more on Facebook.
Фото і відео з розбомбленого маріупольського пологового стали одними із головних візуальних символів цієї війни.
Їх автори - Євген Малолєтка і Мстислав Чернов. Які були єдиними журналістами, які працювали в місті з перших днів війни і до середини березня.
Саме завдяки ім світ знає правду.
Цю розмову з Євгеном я планувала дуже давно, але все якось не складалося, але нарешті маємо результат.
Може й краще, що не по гарячих слідах - велике бачиться на відстані і ми багато рефлексували.
Дуже раджу почитати і послухати.
Тут - текстова версія в посилання на подкаст, записаний для програми «Година зі Сонею Кошкіною», що виходить в Празі для «Радіо Україна».

З одного боку, журналісти на війні роблять свою роботу. Як і для лікарів, її об’єм збільшується, але принципово-радикально характер не змінюється. З іншого боку, порівнювати все одно не доводиться.
Бо це - війна в твоїй країні.
Бо ти маєш фіксувати все, що відбувається.
І старатися не втратити глузд
https://t.me/sonyakoshkinaa