![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Volodymyr Boiko
15 лютого 2019 року в студії телеканалу NewsOne при прем’єрному показі телепередачі Василь Голованов (Василий Голованов) і Диана Панченко «Протистояння» я мав нагоду поспілкуватись з видатним українським патріотом, прес-секретарем партії «Правий Сектор» Артемом Скоропадським, який ще не так давно був відомий як російський журналіст Артем Бичков. Оскільки Артем заперечував моральне право співробітників української поліції називати себе бандерівцями (називати себе так можуть, мовляв, лише люди виняткових політичних чеснот), я попрохав його прокоментувати витівку справжніх, а не удаваних, послідовників Степана Андрійовича. А саме: обставини створення в березні 2014 року політичної партії «Правий Сектор», заради чого духовні нащадки Бандери вивезли в Росію та здали у ФСБ свого побратима Миколу Карпюка.
Зрозуміло, що Скоропадський-Бичков, будучи людиною дивовижного інтелекту, став стверджувати, що я брешу. У такому разі нагадую події п’ятирічної давнини.
Як, напевно, пам’ятає політично стурбований читач, громадський рух «Правий сектор» ситуативно склався в останніх числах листопада 2013 року з представників політичної партії «Українська національна асамблея», Всеукраїнської організації «Тризуб ім. Степана Бандери» та кількох маргінальних утворень на кшталт «Патріота України», «Білого молота», «Чорного комітету» та «Карпатської січі». Фактичними лідерами стали заступник голови партії УНА Микола Карпюк і очільник «Тризубу», помічник-консультант народного депутата Наливайченка Дмитро Ярош.
Після втечі Януковича люди, що стояли за Ярошем, вирішили перетворити «Правий сектор» на політичну партію з метою участі у виборах. Але оскільки до виборчого процесу допускаються лише ті партії, що проіснували не менше року, на порядку денному постало питання купити або заволодіти в інший спосіб установчими документами та печаткою вже зареєстрованої партії, провести її з’їзд і перейменувати на «Правий сектор».
( Read more... )
( Read more... )
15 лютого 2019 року в студії телеканалу NewsOne при прем’єрному показі телепередачі Василь Голованов (Василий Голованов) і Диана Панченко «Протистояння» я мав нагоду поспілкуватись з видатним українським патріотом, прес-секретарем партії «Правий Сектор» Артемом Скоропадським, який ще не так давно був відомий як російський журналіст Артем Бичков. Оскільки Артем заперечував моральне право співробітників української поліції називати себе бандерівцями (називати себе так можуть, мовляв, лише люди виняткових політичних чеснот), я попрохав його прокоментувати витівку справжніх, а не удаваних, послідовників Степана Андрійовича. А саме: обставини створення в березні 2014 року політичної партії «Правий Сектор», заради чого духовні нащадки Бандери вивезли в Росію та здали у ФСБ свого побратима Миколу Карпюка.
Зрозуміло, що Скоропадський-Бичков, будучи людиною дивовижного інтелекту, став стверджувати, що я брешу. У такому разі нагадую події п’ятирічної давнини.
Як, напевно, пам’ятає політично стурбований читач, громадський рух «Правий сектор» ситуативно склався в останніх числах листопада 2013 року з представників політичної партії «Українська національна асамблея», Всеукраїнської організації «Тризуб ім. Степана Бандери» та кількох маргінальних утворень на кшталт «Патріота України», «Білого молота», «Чорного комітету» та «Карпатської січі». Фактичними лідерами стали заступник голови партії УНА Микола Карпюк і очільник «Тризубу», помічник-консультант народного депутата Наливайченка Дмитро Ярош.
Після втечі Януковича люди, що стояли за Ярошем, вирішили перетворити «Правий сектор» на політичну партію з метою участі у виборах. Але оскільки до виборчого процесу допускаються лише ті партії, що проіснували не менше року, на порядку денному постало питання купити або заволодіти в інший спосіб установчими документами та печаткою вже зареєстрованої партії, провести її з’їзд і перейменувати на «Правий сектор».
( Read more... )
( Read more... )
