поняття гумору дуже відносне
Apr. 18th, 2019 10:14 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanАлі Татар-заде
взагалі ж, поняття гумору дуже відносне. Гумор це і настрій, і сміх. Бувають жарти, які ти розумієш, знаходиш дотепними, але не смієшся - тільки ввічливо усміхаєшся. Бувають жарти грубезні, тупі, дикі, але ти регочеш і все тут. Кажуть, сміх вспадкований від вищих приматів, він є нервовою реакцією на те, як мавпа з твого стада потрапила до пазурів леопарда, поки ти сам сидиш нагорі на дереві у безпеці і все те бачиш. Від думки що ти міг бути на місці собрата, викликає почастішане дихання, суміш зловтіхи та радості що то не ти. Тому жарти особливо пробирають, якщо той кому розповідається легко уявляє себе в ситуації, описаній в фабулі.
Ну, це лише теорія. Щодо мене, я не можу точно сказати, коли я перестав ... розуміти гумор КВНу. Чи коли якось, під час руско-чеченської війни, побачив як пласко жартує якась московитська група (“Чеченці нас пугають. А даремно вони так роблять. Ми з перепугу можемо й вбити”), і зал регоче до сліз, до істерики. Чи коли перестав розуміти, комік З.(адорнов) жартує чи дійсно так думає (потім виявилось, що я правий і він справді звихнувся).
А можливо винуватий той знайомець з материку, який колись давно спитав, як мені така-то п’єса Подерев’янського (я не чув навіть імені), він ізумився, не повірив, а потім почав переказувати звідти сценки. Та так, що довелося читати оригінал. Приблизно з того часу я, зненацька захоплений телекоміками - як правило у гостях - починав ловити себе на тому, що засинаю під їхні жарти.
Формально кажучи, половина жартів Раблє ще низкіша і грубша, але вони якось овіяні авторитетом віків, а також тим невловимим шармом, яким вміють французи покривати все, що вважають своїм. Але читаючи його, я постійно ліз в коментарі, бо не розумів половини натяків, і вивчив історію Франції краще, ніж можуть преподати у виші, не кажу про школу.
Останнім часом з’явився різновид гумору - кримський шкідницький. Це чисті шиболети, навряд чи зрозумілі материковим, і навіть ті емігранти що покинули півострів майже одразу, ризикують їх не зрозуміти. Це тонкі та отруйні коротеньки репліки, якими ми безпомилково впізнаємо своїх серед незнайомців. Вата того гумору не розуміє, але й не підозрює, що то гумор. Кілька раз в житті це вже стало в нагоді, коли незнайомі до того люди, перекинувшись парою фраз, в присутності сторонніх, пустих для чужого вуха, змовляються про щось і не подають виду. І це зовсім не меми, якими звикли на розслабоні обмінюватись материкові, коли ліняться придумати щось своє. Меми ворог знає і вивчає, а ти спробуй кожен раз сказати так, щоби вдового сина зрозумів тільки вдовий син. Хоче непевний, що це тепер власне гумор.
взагалі ж, поняття гумору дуже відносне. Гумор це і настрій, і сміх. Бувають жарти, які ти розумієш, знаходиш дотепними, але не смієшся - тільки ввічливо усміхаєшся. Бувають жарти грубезні, тупі, дикі, але ти регочеш і все тут. Кажуть, сміх вспадкований від вищих приматів, він є нервовою реакцією на те, як мавпа з твого стада потрапила до пазурів леопарда, поки ти сам сидиш нагорі на дереві у безпеці і все те бачиш. Від думки що ти міг бути на місці собрата, викликає почастішане дихання, суміш зловтіхи та радості що то не ти. Тому жарти особливо пробирають, якщо той кому розповідається легко уявляє себе в ситуації, описаній в фабулі.
Ну, це лише теорія. Щодо мене, я не можу точно сказати, коли я перестав ... розуміти гумор КВНу. Чи коли якось, під час руско-чеченської війни, побачив як пласко жартує якась московитська група (“Чеченці нас пугають. А даремно вони так роблять. Ми з перепугу можемо й вбити”), і зал регоче до сліз, до істерики. Чи коли перестав розуміти, комік З.(адорнов) жартує чи дійсно так думає (потім виявилось, що я правий і він справді звихнувся).
А можливо винуватий той знайомець з материку, який колись давно спитав, як мені така-то п’єса Подерев’янського (я не чув навіть імені), він ізумився, не повірив, а потім почав переказувати звідти сценки. Та так, що довелося читати оригінал. Приблизно з того часу я, зненацька захоплений телекоміками - як правило у гостях - починав ловити себе на тому, що засинаю під їхні жарти.
Формально кажучи, половина жартів Раблє ще низкіша і грубша, але вони якось овіяні авторитетом віків, а також тим невловимим шармом, яким вміють французи покривати все, що вважають своїм. Але читаючи його, я постійно ліз в коментарі, бо не розумів половини натяків, і вивчив історію Франції краще, ніж можуть преподати у виші, не кажу про школу.
Останнім часом з’явився різновид гумору - кримський шкідницький. Це чисті шиболети, навряд чи зрозумілі материковим, і навіть ті емігранти що покинули півострів майже одразу, ризикують їх не зрозуміти. Це тонкі та отруйні коротеньки репліки, якими ми безпомилково впізнаємо своїх серед незнайомців. Вата того гумору не розуміє, але й не підозрює, що то гумор. Кілька раз в житті це вже стало в нагоді, коли незнайомі до того люди, перекинувшись парою фраз, в присутності сторонніх, пустих для чужого вуха, змовляються про щось і не подають виду. І це зовсім не меми, якими звикли на розслабоні обмінюватись материкові, коли ліняться придумати щось своє. Меми ворог знає і вивчає, а ти спробуй кожен раз сказати так, щоби вдового сина зрозумів тільки вдовий син. Хоче непевний, що це тепер власне гумор.